Тема 11. Виконання покарання у виді виправних робіт

§ 1. Порядок виконання покарання у виді виправних робіт

Застосування виправних робіт без позбавлення волі як вид кримінального покарання має більш ніж 80-річну практику. За часів свого існування називалися вони по-різному – "обов'язкові гро­мадські роботи", "виправно-трудові", "примусові роботи без утри­мання під вартою", але сутність їх залишалася незмінною – при­мусова праця з проживанням вдома. Вони були альтернативою поз­бавлення волі, особливо її коротких строків, відбувалися як за місцем роботи, служби, так і на тяжких фізичних роботах по бла­гоустрою міст, проведенню ремонтів, будівництві, земляних, мелі­оративних та інших роботах, призначалися на різні строки, мали різні правообмеження.

Нині виправні роботи без позбавлення волі у практиці застосу­вання кримінальних покарань посідають значне місце, вони перед­бачені приблизно у 60% усіх статей Особливої частини Криміналь­ного кодексу (КК) України, мають важливе попереджувальне і виховне значення відносно осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості і виправлення яких можливе без ізоляції від суспільства на основі участі засуджених у суспільно-корисній праці, в поєднанні з заходами громадського впливу з боку колективу, у якому вони працюють. Статистика свідчить, що з року в рік застосування такого покарання як виправні роботи знижується – якщо у 1992 р. на обліку в інспекціях перебувало 38,3 тисяч засуджених, то в 2000 р. – 17,4 тис.; у 2001 р. – 16,6 тис.; у 2002 р. – 13,9 тис.

Новий кримінальний кодекс 2001 р. вніс певні зміни в призначення, цього виду покарання, якщо раніше відбування виправних робіт було можливим або за місцем роботи засудженої особи, або і в інших місцях які визначалися органом виконання покарання в межах регіону проживання засудженого, то нині , в умовах зростаючого безробіття воно застосовується відносно осіб, які мають постійну роботу, і відбуваються тільки за місцем роботи, причому на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, на відміну від попереднього кодексу, що передбачав можливість для засудженого бути виправленим лише на підприємствах державної і суспільної форми власності (ст. 41 КВК України).

Кримінально-виконавчий кодекс України 2003 р. на відміну від виправно-трудового значно послабив каральний вплив на засуджених під час відбування покарання. Якщо раніше чергова відпустка не надавалася засудженому до виправних робіт зовсім, то тепер засудженим до цього покарання, щорічна відпустка, надається, але час її, як правило, не зараховується до строку відбування покарання Раніше включення часу відбування покарання у виді виправних робіт до загального трудового стажу для основного контингенту засуджених було лише можливістю при певних обставинах, за новим КВК це – законна реальність.

Станом на 1 січня 2003 р. на обліку в кримінально-виконавчий інспекції знаходилося 6284 осіб, засуджених до виправних робіт, з них 11 неповнолітніх.

Виправні роботи застосовуються лише як основна міра кримінального покарання у разі:

а) коли така міра покарання передбачена санкцією статті кри­мінального закону;

б) призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено законом (ст. 69 КК України);

в) заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (ст. 82 КК України);

г) коли виправними роботами замінюється штраф у випадках злісного ухилення від його сплати (ст. 53 КК України).

Цей вид покарання призначається тільки працездатним особам з урахуванням, по можливості, їх спеціальності. Тому вони не можуть бути застосовані до вагітних жінок, і жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, осіб, які досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування. Щодо неповнолітніх слід враховувати забезпечення належного нагляду за їх поведінкою і здобуттям ними виробничої кваліфікації, саме через це виправні роботи не призначаються неповнолітнім, які не досягли шістнадцятирічного віку.

Виправні роботи призначаються строком від шести місяців до двох років, з відрахуванням із заробітку засуд­жених від 10 до 20% в доход держави протягом строку відбування покарання. Вибір конкретних розмірів відрахувань із заробітку залежить від обставин конкретної справи: тяжкості вчиненого злочину, його характеру, особи винного, його матеріального, майнового, сімейного становища і вимог закону про індивідуалізацію покарання. Мінімальний відсоток відрахувань на практиці застосовується також і до неповнолітніх.

Порядок і умови виконання кримінального покарання у виді виправних робіт без позбавлення волі регулюються статтями 41 – 46 КВК України, а також Інструкцією про порядок виконання покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, що затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та МВС України від 19 грудня 2003 р. № 270/1560.

Вирок суду приводиться до виконання не пізніше десятиденного строку з дня набрання ним законної сили або звернення його до виконання. Виконання цього покарання і контроль за поведінкою засуджених покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого з метою його виправлення та недопущення вчинення ним нового злочину та інших правопорушень – на відповідні органи внутрішніх справ (ст. 41 КВК України).

Документами, що підтверджують наявність підстав притягнення засудженого до відбування виправних робіт, є:

а) копія вироку суду ( постанови, ухвали) суду та розпорядження про його виконання;

б) при застосуванні акту помилування у разі заміни покарання або його невідбутої частини виправними роботами на підставі ст. 85 КК України – копія розпорядження Управління з питань помилування Адміністрації Президента України про виконання Указу Президента України про помилування;

в) при заміні покарання або його невідбутої частини виправними роботами в зв'язку з законом про амністію на підставі частини третьої ст. 86 КК України – копія постанови (ухвали) суду.

Після надходження копії вироку до органу виконання покарання відомості про особу, засуджену до виправних робіт без позбавлення волі, реєструються в спеціальному журналі обліку, на кож­ного засудженого заповнюється облікова картка та заводиться осо­бова справа. Після цього в 10-денний термін інспекція надсилає повідомлення :

а) до суду, який виніс вирок, про прийняття його до виконання;

б) до установи, з якої було звільнено засуд­женого, у разі заміни невідбутої частини покарання у вигляді позбавлення волі виправними роботами;

в) до відповідному військового комісаріату про взяття на облік осіб, засуджених до виправних робіт, які підлягають призову на дійсну військову службу;

г) до відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб – сторожову картку;

ґ) до підрозділів інформаційних технологій головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях, місті Севастополі та на транспорті про взяття засудженого на облік, звільнення від відбування покарання, а також після його відбуття;

д) до територіального органу внутрішніх справ за місцем проживання засудженого до виправних робіт, про необхідність поставлення цієї особи на профілактичний облік міліції та здійснення контролю за її поведін­кою і способом життя за місцем проживання.

Працівники служби дільничних інспекторів та кримінальної міліції у справах неповнолітніх міських та районних органів внутрішніх справ щомісячно перевіряють засудженого за місцем проживання та один раз на квартал довідкою інформують про результати пере­вірок органи виконання покарання. Додають до них матеріали перевірки /пояснення, рапорти та ін., які долучаються до справ засуджених. Виявляють факти порушення засудженими громадського порядку, застосування до них заходів адміністративного впливу і повідомляють про це інспекцію. Уносять відповідні записи до профілактичних карток цих засуджених. Вони також проводять із засудженими індивідуально-профілактичну роботу, спрямовану на їх виправлення, попередження антигромадської поведінки та вчинення ними нових злочинів.

Виконання покарання у виді виправних робіт включає в себе певний перелік обов’язків, що покладається на різних суб’єктів і перш за все на кримінально-виконавчу інспекцію працівники якої:

а) ведуть персональний облік засуджених;

б) роз'яснюють порядок та умови відбування покарання засудженим і власникам підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за місцем роботи засуджених і контролюють його;

в) проводять виховну роботу із засудженими особами, індивідуальні бесіди; г) застосовують заходи заохочення і стягнення, докладають зусиль щодо організації індивідуального шефства над неповнолітніми засудженими, проводять роз’яснювальну роботу з батьками засуджених неповнолітніх;

ґ) через відповідні центри зайнятості населення направляють на роботу осіб, засуджених до виправних робіт, які на час виконання вироку не працюють або були звільнені з роботи у відповідності із законодавством про працю;

д) установлюють періодичність та дні проведення реєстрації засуджених осіб і проводять її;

е) контролюють правильність і своєчасність відрахувань із заробітку засуджених до виправних робіт та перерахування утриманих сум у дохід держави.

Якщо буде встановлено невиконання цих та інших вимог КВК України, надсилають матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення винних осіб до відповідальності згідно із законом (ч. 2 ст. 44 КВК України).

Вони підтримують постійні контакти з власниками підприємств та трудовими колективами з метою своєчасного отримання інформації про застосування до засуджених заходів заохочення, стягнення, звільнення з роботи та ухилення їх від відбування покарання. Здійснюють у разі потреби контрольні перевірки за місцем роботи засудженого не менше ніж два рази протягом строку відбування покарання і за результатами перевірки складають акт у двох примірниках, один з яких залишається на підприємстві, а другий з відміткою про ознайомлення власника підприємства зберігається в справі засудженого та використовується для контролю за усуненням виявлених недоліків. Контролюють поведінку засуджених до виправних робіт, з цією метою один раз на три місяці направляють до органів внутрішніх справ запити про те, чи притягувалися засуджені особи до адміністративної відповідальності. Постійно підтримують контакти з кримінальною міліцією у справах неповнолітніх при міських та районних держадміністраціях. Уносять подання до відповідних органів внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених осіб, які не з’явилися за викликом до інспекції без поважних причин. Організовують початковий розшук засуджених до виправних робіт, місцезнаходження яких невідоме, та передають матеріали до органів внутрішніх справ для оголошення їх розшуку.

В разі ухилення засуджених від відбування покарання у виді виправних робіт направляють до прокуратури подання разом з матеріалами для вирішення питання про притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності (ч. 5 ст. 46 КВК; ч. 2 ст. 389 КК України) Проводять аналіз роботи щодо виконання покарання у виді виправних робіт та в необхідних випадках уносять пропозиції для її удосконалення.

У встановлені законодавством терміни розглядають заяви і скарги з питань виконання та відбування виправних робіт, уживають заходів щодо усунення вказаних у заявах недоліків.