- •I Правовий статус суб'єктів
- •11 Визнання угод недійсними 411
- •1. Правовий статус суб'єктів
- •1.1. Підприємства. Об'єднання підприємств. Господарські товариства
- •1.2. Нешдприємницькі організації
- •2. Право власності
- •3. Інтелектуальна власність
- •4. Основні засади підприємництва
- •5. Зовнішньоекономічна діяльність. Валютне регулювання
- •6. Митне регулювання
- •7. Податки і збори. Бюджетні відносини
- •8. Захист економічної конкуренції
- •9. Зобов'язання
- •10. Окремі види договорів 10.1. Поставка
- •10.2. Контрактація
- •10.3. Майновий найом. Оренда. Лізинг
- •10.4. Підряд
- •10.5. Перевезення
- •10.6. Страхування
- •10.7. Кредитування. Банківська діяльність
- •10.8. Сумісна діяльність
- •10.9. Постачання енергоресурсів
- •10.10. Інші види договорів
- •11. Визнання угод недійсними
- •12. Позадоговірні зобов'язання
- •13. Забезпечення виконання зобов'язань 13.1. Застава
- •13.2. Порука
- •14. Розрахунки
- •15. Вексельний обіг
- •16. Відносини приватизації
- •17. Земельні відносини
- •18. Екологічні відносини
- •19. Інформація і зв'язок
- •20. Цінні папери. Фондовий ринок
- •21. Банкрутство
- •22. Визнання недійсними актів
- •23. Позовна давність
17. Земельні відносини
1. Вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування провадиться на підставі рішення відповідної ради лише за згодою власників землі і землекористувачів у порядку і на умовах, визначених статтями 31-34 Земельного кодексу України, а в разі відмови власника землі або користувача - юридичної особи чи громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності - за рішенням арбітражного суду. Право на звернення до арбітражного суду з відповідною заявою надане радам. Згода власника землі або землекористувача на вилучення земельної ділянки повинна бути дана у письмовій формі, а у разі прийняття радою відповідного рішення без такої згоди власник землі або землекористувач - юридична особа чи громадянин - суб'єкт підприємницької діяльності - має право на звернення до господарського суду із заявою про визнання недійсним такого рішення ради на підставі статті 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
[п. 10 Листа від 14.06.93 р. № 01-8/672 «Про деякі питання практики застосування чинного законодавства при вирішенні господарських спорів»].
2. Вимоги про повернення за належністю самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 116 Земельного кодексу України) по суті є спором про визнання права власності (володіння) на земельну ділянку або про усунення перешкод щодо користування цією ділянкою. Такі спори слід розглядати як спори немайнового характеру.
[п.11 Листа від 14.06.93 р. № 01-8/672 «Про деякі питання практики застосування чинного законодавства при вирішенні господарських спорів»].
3. У зв'язку з затвердженням Укрзалізницею підвищуючого коефіцієнту до тарифів на вантажні перевезення і пов'язані з ними послуги виникло питання щодо правомірності вимог залізниці підвищити орендну плату за користування вільними ділянками землі у смузі відводу для складування вантажів підприємств і організацій тощо, на яке Вищим арбітражним судом України дано таку відповідь. Згідно зі статтею 36 Земельного кодексу України та статтею 18 Закону України «Про пла-
342-30»
529
ту за землю» орендар сплачує за землю орендну плату, розмір якої встановлюється за угодою сторін в договорі оренди. Таким чином законодавство України регулює усі питання, пов'язані з орендною платою за землю для будь-яких землекористувачів, не виключаючи залізниць. На підставі Постанови Верховної Ради України від 12.09.91 р. «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» у арбітражного суду немає правових підстав для застосування статті 13 Статуту залізниць, якою встановлення ставок плати за землю віднесене до компетенції Міністерства шляхів сполучення (в Україні - Мінтрансу).
[п.З Листа від 22.11.94 р. № 01-8/847 «Про деякі питання практики застосування окремихнорм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
4. Оскільки поділ юридичної особи тягне за собою припинення її діяльності (частина перша статті 37 Цивільного кодексу України), а у зв'язку з цим та відповідно до статті 27 Земельного кодексу України - і припинення права користування землею, то питання про надання у користування земельних ділянок нововиниклим у результаті поділу юридичним особам повинно вирішуватись в порядку, передбаченому главою 2 Земельного кодексу України. Якщо реорганізацію було здійснено без припинення юридичної особи, тобто шляхом виділення, то вирішення питання про надання земельної ділянки у користування новому підприємству також належить до компетенції відповідної Ради чи державної адміністрації.
[п.З Листа від 16.10.95р. № 01-8/732 •«Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
5. Для визначення поняття «несільськогосподарські потреби» слід виходити зі змісту статті 48 Земельного кодексу України, якою до «сільськогосподарських потреб» віднесено використання земель з метою ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння, випасання худоби; ведення товарного сільськогосподарського виробництва; дослідницької і навчальної роботи, пропаганди передового досвіду у сільськогосподарському виробництві. Отже, всі інші землі відносяться до несільськогосподарських.
[п.З Листа від 07.12.95р. № 01-8/870 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
530
6. Відповідно до статті 51 Земельного кодексу України та статті 5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» спори, пов'язані з відмовою Ради народних депутатів у відведенні земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства вирішуються вищестоящою Радою, а в разі її відмови - судом.
[п.1 Листа від 10.06.96р. № 01-8/207 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів»].
1. Відповідно до частини 9 статті 17 Земельного кодексу України передача земельної ділянки у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, здійснюється сільськими, селищними, міськими радами за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів чи товариств. Будь-яких винятків з цього правила чинне законодавство не містить.
[п.5 Листа від 24.01.97р. № 01-8/23 «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].
8. Стаття 3 Закону України «Про оренду землі» визначає поняття оренди землі: це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
9. Об'єктами оренди згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про оренду землі» є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ, міст (комунальній власності), держави. За змістом частини другої цієї ж статті Закону України «Про оренду землі» розташовані на земельній ділянці насадження, будівлі, споруди, водойми можуть бути об'єктами оренди разом з ділянкою, якщо це передбачено договором> оренди.
[Лист від 14.01.99р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
10. Земельні ділянки не можуть бути об'єктами лізингу (пункт 3 статті 2 Закону України «Про лізинг»).
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
11. Надання земельної ділянки в оренду іншій державі, її фізичним та юридичним особам, а також плата за використання такої ділянки здійснюється на загальних підставах, визначених Законом, якщо інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
12. Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи України, у власності яких перебувають земельні ділянки (частина перша статті 5 Закону України «Про оренду землі»). Отже, фізичні та юридичні особи, яким земля надана у користування (стаття 19 Земельного кодексу України), не можуть бути орендодавцями.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
13. Частини друга і третя статті 5 Закону України «Про оренду землі», у яких визначаються орендодавці земельних ділянок, що перебувають відповідно у комунальній і у державній власності, набирають чинності після розмежування згідно із законами України земель комунальної і державної власності. До вирішення цього питання надання земельних ділянок в оренду здійснюється орендодавцями відповідно до Земельного кодексу України (пункт 1 розділу VIII Закону).
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
14. Частина друга статті 8 Земельного кодексу України відносить до числа орендодавців землі, крім власників, сільські, селищні, міські, районні ради. Свої повноваження щодо надання земельних ділянок у користування, в тому числі в оренду, місцеві ради можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування (частина третя статті 3 цього ж Кодексу). Отже, зазначені органи можуть бути сторонами у спорах, пов'язаних з орендою землі, в межах переданих їм повноважень.
[Лист від 14.01.99р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
532
15. Стаття 6 Закону України «Про оренду землі» містить перелік осіб, які можуть бути орендарями землі. Згідно з частиною третьою цієї статті орендарями земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва можуть бути лише ті юридичні особи, установчими документами яких передбачено здійснення цього виду діяльності. Порушення вимог згаданої норми може бути підставою для визнання договору оренди землі недійсним згідно зі статтею 50 Цивільного кодексу України.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
16. Передання в оренду земельної ділянки, обтяженої заставою, без згоди заставодержателя (частина шоста статті 7 Закону України «Про оренду землі») тягне за собою визнання договору оренди недійсним відповідно до статті 114 Земельного кодексу України.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
17. Орендована для несільськогосподарського використання земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись у володіння і користування іншій особі (суборенда) у разі переходу до неї права володіння і користування на будівлю або споруду, яка розташована на орендованій земельній ділянці, а також у інших випадках і межах, передбачених законом (частина перша статті 9 Закону України «Про оренду землі»).
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
18. Договір оренди землі може бути укладений, як правило, лише за обопільним волевиявленням сторін (див., зокрема, частини другу і четверту статті 15 Закону України «Про оренду землі»). Позови, пов'язані із зобов'язанням осіб, зазначених у статті 5 Закону, передати відповідну ділянку в оренду, не підлягають задоволенню. Виняток з цього правила містить стаття 51 Земельного кодексу та стаття 5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», відповідно до яких спори, пов'язані з зобов'язанням рад відвести земельну ділянку, зокрема, у користування для ведення селянського (фермерського) господарства, вирішуються відповідною радою, а у разі її відмови - судом.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
533
23. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть бути зазначені й інші умови, зокрема, перелічені у частині четвертій статті 14 Закону України «Про оренду землі». Якщо за заявою однієї з сторін щодо таких умов чи хоча б однієї з них повинна бути досягнута згода, але її не досягнуто, договір оренди відповідно до статті 153 Цивільного кодексу України слід вважати неукладеним.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
24. Якщо після укладення договору оренди землі законами України буде встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені договором, то діють умови договору оренди. Виняток з цього правила, встановленого частиною п'ятою статті 14 Закону України «Про оренду землі», становлять випадки: визначені статтею 21 Закону, яка регулює питання, пов'язані із змінами орендної плати; визначені законами України, якщо вони підвищують рівень захисту прав орендарів, орендодавців, третіх осіб.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 •«Про Закон України «Про оренду землі»].
25. Частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі» пов'язує набрання чинності договором оренди землі, зокрема, з його державною реєстрацією, факт якої засвідчується відповідно до вимог частини другої статті 18 Закону. Договір суборенди земельної ділянки також підлягає державній реєстрації (частина п'ята статті 9 Закону).
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
26. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про оренду землі» орендар має право приступати до використання земельної ділянки після державної реєстрації договору оренди. Порушення цієї вимоги тягне за собою правові наслідки, передбачені статтями 115-117 Земельного кодексу України. Порядок та органи, що здійснюють державну реєстрацію, визначаються Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 18 Закону). Порядок державної реєстрації договорів оренди землі затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.98 р. № 2073.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
27. Термін договору оренди земельної ділянки (у тому числі й до настання певної умови) визначається за погоджен-
535
19. Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню за місцезнаходженням цієї ділянки. Відповідно до частини першої статті 47 Цивільного кодексу України недодержання нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу. Форма договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.93 р. № 197.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
20. План (схема) земельної ділянки є невід'ємною частиною договору оренди (частина друга статті 13 Закону України «Про оренду землі»), її відсутність може бути підставою для визнання договору недійсним.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
21. Закон не обумовлює форми договору суборенди землі, проте зі змісту частини п'ятої статті 9 Закону України «Про оренду землі», яка передбачає державну реєстрацію такого договору, випливає, що він також повинен укладатися у письмовій формі. Однак обов'язкового нотаріального посвідчення договору суборенди землі Закон не передбачає: таке посвідчення здійснюється за бажанням однієї з сторін (частина шоста цієї ж статті Закону).
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
22. Перелік істотних умов договору оренди землі наведено у частині другій статті 14 Закону України «Про оренду землі». Необхідно мати на увазі, що згідно із частиною третьою цієї ж статті відсутність у договорі оренди землі хоча б однієї з істотних умов, а також порушення вимог статей 4 - 7, 9, 13, 15 Закону є підставою для визнання договору недійсним. Пов'язані з цим правові наслідки мають визначатися з урахуванням обставин і матеріалів конкретної справи відповідно до вимог розділу 3 Цивільного кодексу України.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
534
23. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть бути зазначені й інші умови, зокрема, перелічені у частині четвертій статті 14 Закону України «Про оренду землі». Якщо за заявою однієї з сторін щодо таких умов чи хоча б однієї з них повинна бути досягнута згода, але її не досягнуто, договір оренди відповідно до статті 153 Цивільного кодексу України слід вважати неукладеним.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
24. Якщо після укладення договору оренди землі законами України буде встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені договором, то діють умови договору оренди. Виняток з цього правила, встановленого частиною п'ятою статті 14 Закону України «Про оренду землі», становлять випадки: визначені статтею 21 Закону, яка регулює питання, пов'язані із змінами орендної плати; визначені законами України, якщо вони підвищують рівень захисту прав орендарів, орендодавців, третіх осіб.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
25. Частина перша статті 16 Закону України «Про оренду землі» пов'язує набрання чинності договором оренди землі, зокрема, з його державною реєстрацією, факт якої засвідчується відповідно до вимог частини другої статті 18 Закону. Договір суборенди земельної ділянки також підлягає державній реєстрації (частина п'ята статті 9 Закону).
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
26. Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про оренду землі» орендар має право приступати до використання земельної ділянки після державної реєстрації договору оренди. Порушення цієї вимоги тягне за собою правові наслідки, передбачені статтями 115-117 Земельного кодексу України. Порядок та органи, що здійснюють державну реєстрацію, визначаються Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 18 Закону). Порядок державної реєстрації договорів оренди землі затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.98 р. № 2073.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
27. Термін договору оренди земельної ділянки (у тому числі й до настання певної умови) визначається за погоджен-
535
ням сторін, але не більше як на п'ятдесят років (стаття 17 Закону України «Про оренду землі»).
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду
землі»].
28. За земельні ділянки, надані в оренду, вноситься орендна плата, її розмір, строки і форми внесення встановлюються, згідно з частиною другою статті 19 Закону України «Про оренду землі», за угодою сторін у договорі оренди. Водночас орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю» (частина п'ята цієї ж статті).
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
29. У разі визнання недійсним договору оренди земельної ділянки одержана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається (частина четверта статті 19 Закону України «Про оренду землі»).
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
30. Зміна орендної плати також здійснюється за згодою сторін. У разі недосягнення такої згоди встановлений договором розмір орендної плати слід вважати таким, що не зазнав змін.
[Лист від 14.01.99р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду
землі»].
31. Згідно зі статтею 25 Закону України «Про оренду землі» у договорі оренди передбачається розмір пені за несвоєчасне внесення орендної плати, який не може перевищувати ставки пені за несвоєчасну сплату земельного податку, тобто 0,3 відсотка суми заборгованості за кожний день прострочення.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
32. Несвоєчасне внесення орендної плати може, за змістом пункту 4 частини першої статті 22 та частини другої статті 28 Закону України «Про оренду землі», бути підставою для розірвання договору оренди.
[Лист від 14.01.99р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
536
33. Статті 22 і 23 Закону України «Про оренду землі» містять перелік прав та обов'язків орендодавця і орендаря. Належним чином доведене невиконання стороною у договорі хоча б одного з таких обов'язків є, відповідно до частини другої статті 28 Закону, підставою для розірвання договору оренди в судовому порядку на вимогу іншої сторони. Слід враховувати, що невиконання орендодавцем обов'язку щодо надання у користування земельної ділянки у стані, що відповідає умовам договору оренди, та придатної для використання за цільовим призначенням (пункт 1 частини другої статті 23 Закону) може бути підставою для розірвання договору лише у разі, якщо орендодавець не застеріг недоліки земельної ділянки при укладенні договору (частина друга -четверта статті 31 Закону).
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
34. Договір оренди землі може бути розірваний у судовому порядку також: у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке суттєво перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки (частина друга статті 28 Закону); у разі невиконання орендодавцем зобов'язання вказати у договорі оренди при його укладенні на існуючі обмеження та обтяження (зокрема, заставою) у використанні земельної ділянки, інші права третіх осіб щодо земельної ділянки, яка передається в оренду (частина друга статті 11 Закону); з підстав, визначених статтею 27 Земельного кодексу України та іншими законами України.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
35. За змістом частини третьої статті 28 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря може бути підставою для розірвання договору оренди лише у разі, якщо таке прямо передбачено договором оренди цієї ділянки. В інших випадках договір зберігає чинність щодо нового власника землі.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
537
36. Припинення чи розірвання договору оренди земельної ділянки за будь-яких обставин тягне за собою припинення договору суборенди цієї ділянки (частина четверта статті 9 Закону України «Про оренду землі»).
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
37. Закон України «Про оренду землі» прямо не передбачає можливості відмови від договору оренди земельної ділянки. Згідно з частиною третьою статті 29 Закону у разі відмови орендаря від укладеного договору оренди орендодавець має право на відшкодування упущеної вигоди у розмірі суми орендної плати за 6 місяців з часу підписання договору. Проте такі наслідки настають лише у тому випадку, якщо відмова не пов'язана з порушенням орендодавцем договору оренди. Зокрема, згідно з вимогами статті 263 Цивільного кодексу України орендар вправі відмовитись від договору і стягнути збитки, завдані його невиконанням, коли орендодавець не надає йому у користування здану в оренду земельну ділянку.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
38. Статтею 27 Закону України «Про оренду землі» встановлено переважне право орендаря, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, на поновлення договору після закінчення строку, на який було укладено договір. Отже, якщо після закінчення строку дії договору оренди орендодавець передав земельну ділянку в оренду іншій особі, орендар за попереднім договором має право звернутися до арбітражного суду із заявою про спонукання орендодавця продовжити дію цього договору на новий термін та про визнання договору з новим орендарем недійсним. Але якщо немає доказів укладення договору оренди земельної ділянки з іншою особою, і навпаки, встановлено намір орендодавця використовувати цю ділянку для власних потреб, у арбітражного суду відсутні правові підстави для задоволення відповідної вимоги.
[Лист від 14.01.99р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
39. Орендар не вправі укладати угоди, пов'язані з купівлею-продажем, даруванням, заставою орендованої земельної ділянки, а також її обміном. Відповідні угоди мають визнаватися недійсними на підставі статті 114 Земельного ко-
538
дексу України із застосуванням наслідків, передбачених статтею 48 Цивільного кодексу України.
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
40. У вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків власникам землі і орендарям, слід керуватися, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 р. № 284 «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам».
[Лист від 14.01.99 р. № 01-8/10 «Про Закон України «Про оренду землі»].
41. Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності українського народу, від імені якого це право здійснюють органи державної влади і органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією, іншими законодавчими актами України. Зокрема, на підставі статті 4 Земельного кодексу України, статті 32 Закону України «Про власність» суб'єктами права державної власності на землю виступають: Верховна Рада України -на землі загальнодержавної власності; Верховна Рада Автономної Республіки Крим - на землі в межах її території (крім земель загальнодержавної власності); обласні, районні, міські, селищні, сільські ради - на землі в межах її територій (крім земель загальнодержавної власності).
[п.1 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
42. Згідно з частиною третьою статті 3 Земельного кодексу України відповідна рада може делегувати свої повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування. Питання про делегування цих повноважень повинно вирішуватись виключно на пленарних засіданнях ради (пункт 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Проте слід мати на увазі, що передача відповідною радою своїх повноважень зазначеним органам не позбавляє її права здійснювати ці повноваження самостійно. Тому надання в установленому порядку земельної ділянки, наприклад, виконкомом місцевої ради не перешкод-
539
жає останній прийняти рішення про вилучення такої ділянки у передбачених Земельним кодексом України випадках.
[п.1 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
43. Оскільки вирішення питань про передачу землі у власність чи користування є виключним правом ради як суб'єкта права власності на землю, заяви зацікавлених осіб про зобов'язання відповідної ради передати земельну ділянку у власність або користування задоволенню не підлягають. Виняток з цього правила, який випливає з вимог пункту 6 статті 4 Закону України «Про власність», містять стаття 51 Земельного кодексу України та стаття 5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», відповідно до яких спори, пов'язані з зобов'язанням рад відвести земельну ділянку у власність або користування для ведення селянського (фермерського) господарства, вирішуються відповідною радою, а у разі її відмови - судом.
[п.2 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
44. Господарські суди повинні мати на увазі, що згідно зі статтями 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» після одержання державного акта на право приватної власності чи користування землею або укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство реєструється у раді, що передала у власність або надала у користування земельну ділянку, і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. Отже, з цього часу обов'язки власника чи землекористувача земельної ділянки здійснює селянське (фермерське) господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Але на підставі частини четвертої статті 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» інтереси цього господарства представляє його голова. Інші члени господарства можуть представляти інтереси останнього лише за належним чином оформленою довіреністю (частина шоста статті 2 названого Закону).
[п.2 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
540
45. Щодо земель несільськогосподарського призначення, то відповідно до статті 2 Указу Президента України від 19.01.99 № 32/99 «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» об'єктами купівлі-продажу є земельні ділянки, на яких знаходяться об'єкти нерухомого майна, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, що приватизовані (відчужені) згідно з законодавством України.
[п.2 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
46. Господарським судам слід враховувати, що на підставі статті 4 Указу Президента України від 19.01.99 № 32/99 «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення» продавцями земельних ділянок несільськогосподарського призначення є відповідні місцеві ради (щодо земель комунальної власності) або уповноважені ними органи, а щодо земель державної власності - відповідні державні адміністрації та Рада Міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення зазначених органів виконавчої влади про продаж земельних ділянок повинні прийматись за попереднім погодженням цих питань на сесіях відповідних рад.
[п.2 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов 'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
47. Продавці земельних ділянок не вправі відмовити потенційним покупцям у продажу цих ділянок, крім випадків, передбачених статтею 8 Указу Президента України від 19.01.99 № 32/99 «Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення».
[п.2 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
48. Обов'язок рад відвести земельну ділянку у власність або у користування необхідно відрізняти від їх обов'язку оформити право на земельну ділянку, якщо воно виникло у зв'язку з переходом права на будівлю і споруду, приватизацією об'єктів незавершеного будівництва або внаслідок укладення передбачених законом цивільно-правових угод (міна, дарування, купівля і
541
под.), а також коли земельну ділянку було надано підприємству чи організації до введення в дію Земельного кодексу України.
[п.З Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
49. У відповідних випадках слід мати на увазі, що частина третя статті ЗО Земельного кодексу не ставить перехід права користування земельною ділянкою, на якій знаходяться будівлі та споруди, у залежність від того, передані ці будівлі та споруди безоплатно чи за відповідну плату (наприклад, у випадку купівлі-продажу будівлі). Разом з переходом права власності на будівлю чи споруду новий власник або землекористувач набуває прав і обов'язків, визначених статтями 39,40 Земельного кодексу України.
[п.З Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
50. Купівля-продаж, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, у тому числі орендарем, а також угоди, укладені власниками землі з порушенням встановленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, відповідно до статті 114 Земельного кодексу України повинні визнаватись недійсними з застосуванням наслідків, передбачених статтями 48 чи 49 Цивільного кодексу України, залежно від того, якого порушення припустилися сторони.
[п.З Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
51. Господарські суди повинні враховувати, що землі, які перебувають у державній власності, можуть передаватись у колективну чи приватну власність і надаватись у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Автономної Республіки Крим. Такі випадки передбачені, зокрема, статтею 4 Земельного кодексу України.
[п.З Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
52. За змістом статті 22 Земельного кодексу України право власності на землю або право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями
542
меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Отже, до одержання акта про право власності або право користування земельною ділянкою особа, якій цю ділянку виділено, не має підстав вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, звільнення її тощо, а також не вправі вчиняти будь-які дії щодо відчуження її (обмін, дарування, здача у суборенду тощо).
[п.4 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
53. Аналогічне правило застосовується і щодо земельних ділянок, наданих для ведення селянського (фермерського) господарства, тому останнє вправі ставити питання про усунення перешкод у користуванні виділеною ділянкою, вимагати повернення її з користування інших осіб, відшкодування неодержаних доходів з наданої земельної ділянки і т. п. лише за наявності документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою.
[п.4 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
54. У разі порушення встановлених статтею 22 Земельного кодексу України умов використання земельної ділянки винні особи можуть притягатися до майнової відповідальності на підставі статей 116 і 117 названого Кодексу та глави 40 Цивільного кодексу України.
[п.4 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
55. Землі, що перебувають у державній власності, передаються у власність або надаються у постійне користування за рішенням відповідної ради, що посвідчується виданим цією радою державним актом, форма якого затверджена Постановою Верховної Ради України від 13.03.92 р. № 2201-ХІІ «Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею».
[п.4.1 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
56. Землі, що перебувають у колективній чи приватній власності, придбаваються за договором купівлі-продажу, який
543
посвідчується у нотаріальному порядку І є підставою для видачі державного акта на право власності на землю (стаття 18 Земельного кодексу України).
[п.4.2 Роз'яснення від 27.06.2001р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
57. У тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, землі, які є державною власністю, надаються відповідною радою на підставі договору (стаття 24 Земельного кодексу України, розділ II Закону України «Про оренду землі»). Форма договору і порядок його реєстрації встановлено відповідно постановами Кабінету Міністрів України від 17.03.93 р. № 197 «Про форму договору на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди)» і від
25.12.98 р. № 2073 «Про затвердження Порядку державної реєстрації договорів оренди землі».
[п.4.3 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
58. Відповідно до пункту 6 Постанови Верховної Ради України від 18.12.90 «Про земельну реформу» (у редакції від
17.12.99 р.) особи, яким земельні ділянки надано у користування до введення у дію Земельного кодексу України, повинні до 01.01.2004 р. оформити право власності чи право користування. Після закінчення цього строку право користування земельною ділянкою втрачається.
[п.4.4 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
59. У вирішенні спорів, пов'язаних з внесенням плати за користування земельною ділянкою, господарським судам слід виходити з того, що у разі надання земельної ділянки у користування до введення у дію Земельного кодексу України особи, яким ці ділянки надані у користування, повинні сплачувати земельний податок відповідно до Закону України «Про плату за землю» незалежно від наявності у них документів, що посвідчують право власності чи користування землею.
[п.4.4 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
544
60. Особи, яким відповідними радами у встановленому порядку було надано земельні ділянки у постійне володіння, зберігають свої права на використання цих ділянок до оформлення права власності або землекористування в порядку, передбаченому Земельним кодексом України (пункт 8 Постанови Верховної Ради України від 13.03.92 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі»).
[п.4 5 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
61. Укладання, зміна, розірвання і виконання договору тимчасового (короткострокового чи довгострокового) користування землею на умовах оренди регулюється, крім відповідних норм Земельного кодексу України, Законом України «Про оренду землі».
[п.5 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
62. У вирішенні земельних спорів необхідно виходити з того, що у разі закінчення строку тимчасового користування земельною ділянкою, наданою відповідною радою, право користування припиняється за рішенням цієї ради на підставі статей 27, 28, 29 Земельного кодексу України, а не у порядку вилучення земельної ділянки, передбаченому статтею 31 цього Кодексу.
[п.5 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
63. За змістом частини шостої статті 27 Земельного кодексу України у випадках, передбачених пунктами 2-4 частини першої цієї ж статті та статті 114 Земельного кодексу України, згода землекористувача на припинення права користування не потрібна. Що ж до підстав припинення права землекористування, перелічених у пунктах 5-9 частини першої статті 27 Земельного кодексу України, то у разі незгоди землекористувача на припинення права користування земельною ділянкою спір підлягає вирішенню у судовому порядку.
[п.5 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю І землекористування»].
352-ЗМ 545
64. Стаття 28 Земельного кодексу України не передбачає такої підстави припинення права колективної та приватної власності на землю, як нераціональне використання земельної ділянки (пункт 5 статті 27 Земельного кодексу України).
[п.5 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
65. За відсутності згоди власника право на звернення до господарського суду з заявою про припинення права власності або землекористування належить відповідним радам. В обгрунтування своїх вимог ради повинні подати докази, що підтверджують використання землі не за цільовим призначенням, нераціональне використання землі, наявність інших передбачених статтею 27 Земельного кодексу України порушень. Такими доказами можуть бути, зокрема, акти органів державного контролю за використанням і охороною земель, фінансових органів та висновки цих органів про необхідність припинення права власності на землю або користування земельною ділянкою, як це передбачено статтею 29 Земельного кодексу України.
[п.5 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
66. Слід враховувати, що пункт 5 частини першої статті 27 Земельного кодексу України не поширюється на право користування землею селянського (фермерського) господарства протягом трьох років з часу надання земельної ділянки.
[п.5 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
67. Відповідно до статті 5 Земельного кодексу України користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішеннями загальних зборів співвласників, якими є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства (у тому числі створені на базі радгоспів), інші сільськогосподарські підприємства.
[п.6 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
546
68. Оскільки землекористувачем земельної ділянки, наданої садівницькому товариству у користування (а не у колективну власність чи у приватну власність громадянам - членам садівницького товариства), є саме товариство, а не конкретні його члени, то у випадку виключення або виходу окремих громадян з числа членів товариства правила статей 27 і 29 Земельного кодексу України, які регулюють підстави і порядок припинення права користування земельною ділянкою, не застосовуються.
[п.7 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на • землю і землекористування»].
69. У вирішенні спорів, пов'язаних з оплатою землекористування, господарські суди повинні виходити з того, що ставки земельного податку мають бути визначені у договорі тимчасового користування земельною ділянкою відповідно до Закону України «Про плату за землю» (у редакції від 19.09.96 p.), а розмір, умови і строки внесення орендної плати згідно зі статтею 36 Земельного кодексу України та статтею 19 Закону України «Про плату за землю» встановлюються за угодою сторін. Проте розмір орендної плати не може бути меншим від розміру податку на земельну ділянку, що орендується, а на землі сільськогосподарського призначення не може перевищувати цього податку.
[п.8 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
70. Землі сільськогосподарського призначення згідно із статтею 47 Земельного кодексу України визначаються як такі, що надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей. У вирішенні спірних питань, пов'язаних з віднесенням земель до цієї категорії, слід враховувати вимоги частини другої статті 20 названого Кодексу, відповідно до якої визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру. Усі інші землі належать до несільськогосподарських.
[п.8 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
35-2-304
71. Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про оренду землі» право орендаря на орендовану ним земельну ділянку захищається нарівні із захистом права власності на земельну ділянку, передбаченим законами України.
[п.9 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
72. На підставі статті 8 Земельного кодексу України орендар має переважне право на поновлення договору оренди землі після закінчення строку його дії. Але за відсутності доказів про намір орендодавця укласти договір на спірну земельну ділянку з іншою особою у господарського суду немає правових підстав для зобов'язання орендодавця після закінчення строку дії договору поновити його на новий строк або укласти новий договір.
[п.9 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
73. Спори про дострокове розірвання договору тимчасового користування земельною ділянкою (у тому числі за договором оренди) слід вирішувати відповідно до вимог статей 27, 28, 29 Земельного кодексу України і статті 28 Закону України «Про оренду землі«; зокрема, стаття 27 цього Кодексу містить вичерпний перелік підстав припинення права користування землею.
[п.9 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
74. Відповідно до статті 43 Земельного кодексу України права власників земельних ділянок і землекористувачів (у тому числі орендарів) охороняються законом. Разом з тим статті 31, 32, 33 та 34 цього Кодексу надають відповідним радам право у разі необхідності вилучати (викупати) земельні ділянки чи їх частки з метою передачі їх у власність або надання у користування іншим особам у випадках і у порядку, передбачених цими статтями.
/я. 10 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
548
75. Вилучення (викуп) земельної ділянки чи її частки є однією з підстав припинення права власності і права користування землею і на підставі пункту 9 частини першої статті 27 Земельного кодексу України може відбуватися виключно за згодою власника або землекористувача.
[п.10 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
76. У разі відмови власника землі чи землекористувача дати згоду на вилучення (викуп) земельної ділянки це питання вирішується у судовому порядку за заявою відповідної ради. Вирішуючи такі спори, господарський суд повинен враховувати і об'єктивно оцінювати як інтереси осіб, для задоволення потреб яких порушується питання про вилучення земельної ділянки, так і охоронювані законом інтереси власника ЇЇ чи землекористувача.
[п.10 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
77. Згода власника землі і землекористувача на вилучення (викуп) земельної ділянки чи її частки повинна бути дана у письмовій формі, а у разі прийняття відповідною радою такого рішення без згоди власника чи землекористувача заінтересована особа має право на звернення до господарського суду з заявою про визнання цього рішення недійсним.
[п.10 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
78. Господарським судам слід мати на увазі, що згідно зі статтею 90 Земельного кодексу України втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, заподіяні вилученням сільськогосподарських і лісових угідь для використання їх у цілях, не пов'язаних з веденням сільського і лісового господарства, обмеженням прав власників і землекористувачів або погіршенням якості земель внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій, не належать до збитків, на відшкодування яких мають право власники земельних ділянок та землекористувачі.
549
Ці збитки відшкодовуються уряду Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським радам поряд з відшкодуванням збитків власникам землі і землекористувачам.
[п.11 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
79. Розміри і порядок визначення витрат, що підлягають відшкодуванню, а також випадки звільнення підприємств, установ, організацій від їх відшкодування передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 17.11.97 № 1279 «Про розміри та Порядок визначення витрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, які підлягають відшкодуванню».
[п.11 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних Ь захистом права власності на землю і землекористування»].
80. Розмір збитків, заподіяних власникам землі і землекористувачам вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям у встановленому порядку земельних ділянок, а також обмеженням прав власників землі та землекористувачів (у тому числі орендарів), погіршенням якості земель або приведенням їх у непридатний для використання за цільовим призначенням стан визначається комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного підпорядкування) рад відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 р. № 284. Згідно з частиною четвертою пункту 2 названої постанови результати роботи цих комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії. Затверджений в установленому порядку такий акт може бути визнаний недійсним за заявою зацікавленої особи у загальному порядку.
[п.12 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
550
81. Розміри збитків визначаються у повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості) і відшкодовуються особами, які їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця з дня затвердження акта комісії, а у разі вилучення (викупу) земельних ділянок з дня прийняття відповідного рішення радою.
[п.12 Роз'яснення від 27.06.2001 р. № 02-5/743 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування»].
82. Припинення права користування земельною ділянкою у разі її вилучення з метою надання у користування іншій особі за відсутності згоди на це землекористувача, а також у випадку використання землі не за цільовим призначенням здійснюється лише у судовому порядку
[п. 1 Оглядового листа від 16.11.2001р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням земельного законодавства»].
83. Вимоги співвласників будівлі про спонукання міської ради посвідчити право спільного користування земельною ділянкою, на якій знаходиться зазначена будівля, не підлягають задоволенню без з'ясування питання про можливість поділу такої ділянки в натурі
[п.4 Оглядового листа від 16.11.2001р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням земельного законодавства»].
84. Користування земельною ділянкою на підставі договору оренди, укладеного з особою, яка відповідно до законодавства не може бути орендодавцем, є неправомірним
[п.5 Оглядового листа від 16.11.2001 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням земельного законодавства»].
85. Відмова міської ради оформити право користування земельною ділянкою з посиланням на необхідність розробки проекту реконструкції розташованого на ній об'єкта не відповідає нормам земельного законодавства
//2.6 Оглядового листа від 16.11.2001 р. № 01-8/1228 «Про деякіпи-тання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням земельного законодавства»].
551
86. Вжиття заходів захисту прав землекористувачів не належить до компетенції державних органів, що здійснюють управління земельними ресурсами
[п.7 Оглядового листа від 16.11.2001 р. №01-8/1228 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням земельного законодавства»].
87. Вимоги землекористувача про звільнення земельної ділянки особою, яка займає ЇЇ без належних підстав, підлягають задоволенню
[п.8 Оглядового листа від 16.11.2001 р. № 01-8/1228 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням земельного законодавства»].