8. Захист економічної конкуренції

1. Відповідно до статті 11 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» Антимонопольний комітет Ук­раїни має право давати підприємцям обов'язкові для виконан­ня розпорядження про припинення порушень антимонополь-ного законодавства та про відновлення початкового стану, про примусовий поділ монопольних утворень, припинення непра­вомірних угод між підприємцями.

[п.1 Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»].

2. Антимонопольному комітету України надане також право да­вати органам управління обов'язкові для виконання розпоряджен­ня про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству.

[п.1 Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»].

3. Антимонопольний комітет України утворює територіальні управління, повноваження яких визначаються цим Комітетом у межах його компетенції (стаття 9 Закону України «Про обме­ження монополізму та недопущення недобросовісної конку­ренції у підприємницькій діяльності»). Отже, Антимонополь­ний комітет України має право делегувати свої права щодо дачі підприємцям та органам управління обов'язкових для виконан­ня розпоряджень, передбачених абзацами 3 та 4 статті 11 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недоб­росовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».

[п.1 Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»].

4. Розпорядження Антимонопольного комітету України і йо­го територіальних управлінь підлягають виконанню у передба­чені цими розпорядженнями строки (стаття 25 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»). Якщо підприємець

205

ухиляється від виконання такого розпорядження, Антимоно-польний комітет України або його територіальне управління, яке має відповідне повноваження Комітету і статус юридичної особи, має право на загальних підставах звернутися до арбітраж­ного суду з позовом про примусове усунення порушень антимо-нопольного законодавства.

[п.2 Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»].

5. Антимонопольному комітету України або його тери­торіальному управлінню надане право звернення до арбітраж­ного суду з позовами тільки до підприємця, а не до органу уп­равління, який не виконує їх розпорядження про скасування або зміну прийнятих ним неправомірних актів, про припинен­ня порушень і укладених ним угод, що суперечать антимоно-польному законодавству (абзац 8 статті 11 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобро­совісної конкуренції у підприємницькій діяльності»).

[п2 Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»].

6. У разі порушення суб'єктом підприємницької діяльності - юридичною особою статей 4, 5 і 7 Закону України «Про об­меження монополізму та недопущення недобросовісної кон­куренції у підприємницькій діяльності» незаконно одержаний ним прибуток підлягає стягненню до державного бюджету. Відповідно до статей 11 та 21 Закону таке стягнення здійснює арбітражний суд за позовом Антимонопольного комітету Ук­раїни або його територіального управління.

[п.З Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»].

1. У випадках, передбачених статтею 19 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобро­совісної конкуренції у підприємницькій діяльності», Антимо-нопольний комітет України або його територіальне уп­равління, якому надані такі повноваження, приймають розпо­рядження про накладання на підприємців штрафів (абз. 7 ст. 11 Закону). З дня одержання такого розпорядження підприємці

206

зобов'язані у 30-денний строк сплатити накладений на них штраф, а у разі відмови від сплати штрафу його стягують у безспірному порядку (стаття 25 Закону). Таким чином, позови про стягнення штрафів, встановлених статтею 19 Закону, не підлягають вирішенню арбітражним судом.

[п.4 Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 •«Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяль­ності»].

8. Відповідно до статті 24 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» у випадках незгоди з розпоряд­женням Антимонопольного комітету України і його тери­торіальних управлінь, підприємці, органи влади і управління та інші заінтересовані особи мають право звернутися до арбітражного суду із заявою про скасування чи зміну повністю або частково розпорядження Антимонопольного комітету Ук­раїни і його територіальних управлінь. Оскільки цією статтею Закону не зроблено винятку щодо розпорядження про накла­дання штрафів, встановлених статтею 19 Закону, підприємці мають право звернутися до арбітражного суду із заявою про скасування чи зміну такого розпорядження в порядку, перед­баченому Арбітражним процесуальним кодексом України.

[п.5 Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяль­ності»].

9. Неправомірні розпорядження Антимонопольного комітету України або його територіальних управлінь можуть заподіяти збитки. Такі збитки відшкодовуються за рахунок державного бюджету незалежно від вини конкретних посадо­вих осіб Антимонопольного комітету України і його тери­торіальних управлінь (пункт 3 статті 24 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»).

[п.6 Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяль­ності»].

207

10. Антимонопольним комітетом у судовому порядку та­кож відшкодовуються в повному обсязі збитки, заподіяні роз­голошенням відомостей, що становлять комерційну таємницю (абз. 4 ст. 13 Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»). У випадку відхилення претензії про відшкоду­вання заподіяних збитків заінтересована особа має право на загальних підставах звернутися до арбітражного суду з відповідним позовом до Антимонопольного комітету України або його територіального управління.

[п.6 Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»].

1. Зловживання монопольним становищем та недобро­совісна конкуренція (статті 4 та 7 Закону України «Про обме­ження монополізму та недопущення недобросовісної конку­ренції у підприємницькій діяльності») можуть заподіяти збит­ки іншим господарюючим суб'єктам. Такі збитки підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб відповідно до норм цивільного законодавства України, тобто глави 40 Цивільного кодексу України (стаття 22 Закону).

(п.7 Роз'яснення від 18.05.92 р. № 01-8/585-1 «Про деякі питання практики застосування Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності»].

8. Чинне законодавство України, зокрема, пункт 1 статті 3 і пункт 1 статті 5 Закону України «Про підприємства в Україні» та частина перша статті 4 Закону України «Про господарські това­риства» передбачають необхідність погодження у ряді випадків рішень про створення, реорганізацію суб'єктів підприємницької діяльності з Антимонопольним комітетом України. Такі випадки передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 11 лис­топада 1994 року № 765 «Про запровадження механізму за­побігання монополізації товарних ринків», а щодо господарських товариств - Положенням про холдінгові компанії, що створю­ються у процесі корпоратизації та приватизації, затвердженим Указом Президента України від 11 травня 1994 року № 224.

[п.З Роз'яснення від 12.09.96 р. № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

208

і

9. Рішення про створення об'єднання потребує згоди Анти-монопольного комітету України в усіх випадках. Порядок роз­гляду заяв на одержання згоди визначається нормативними актами Антимонопольного комітету України.

[п.З Роз'яснення від 12.09.96 р. № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

10. У разі відмови Антимонопольного комітету України у наданні згоди на створення, реорганізацію суб'єкта підприємницької діяльності засновник останнього, який є юридичною особою, вправі звернутися до арбітражного суду із заявою про визнання недійсним відповідного рішення (розпо­рядження) Антимонопольного комітету України.

[п.З Роз'яснення від 12.09.96 р. № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

11. За відсутності згоди Антимонопольного комітету України чи його органу на створення, реорганізацію чи ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності відповідно до Положення про кон­троль за економічною концентрацією, затвердженого розпоряд­женням Антимонопольного комітету України від 25.05.98 р. № 134-р (у редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 18.02.2000 № 31-р), акт державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності або рішення про його реорганізацію чи ліквідацію повинне визнаватися недійсним.

[п.19 Роз'яснення від 12.09.96 р. № 02-5/334 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із створенням, реорганізацією та ліквідацією підприємств»].

12. Згідно з пунктом 3 статті 25 Закону України «Про обме­ження монополізму та недопущення недобросовісної конку­ренції у підприємницькій діяльності» (в редакції Закону Ук­раїни від 18.11.97) у разі відмови підприємця від сплати штра­фу та пені стягнення проводиться за рішенням суду (арбітражного суду) за позовом Антимонопольного комітету України чи його територіального відділення. Що ж до роз­поділу коштів, стягнутих'до Державного бюджету та цільово­го позабюджетного фонду розвитку та захисту конкуренції, то він повинен здійснюватись не арбітражним судом, а антимо-нопольними органами відповідно до вимог названого Закону,

14 2-304

209

а також постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.94 № 264 та інших підзаконних актів.

[п. 12 Листа від 17.08.98 р. № 01-8/314 «Про деякі питання прак­тики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів»].

13. Визнання недійсними рішень Антимонопольного коміте­ту України чи його територіальних відділень і скасування по­станов цих органів тягнуть за собою аналогічні наслідки. У разі пропуску заявником з поважних причин тридцятиденного строку, встановленого статтею 24 Закону України «Про обме­ження монополізму та недопущення недобросовісної конку­ренції у підприємницькій діяльності» для звернення до арбітражного суду з заявою про скасування чи зміну повністю або частково рішення названих органів, арбітражний суд вправі поновити цей строк, як і будь-який інший процесуальний строк.

[п.5 Листа від 31.03.99р. № 01-8/141 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 1998 році»].

13. Стаття 19 Закону України «Про обмеження моно­полізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» не ставить обов'язок суб'єкта підприємницької діяльності сплатити штраф за порушення антимонопольного законодавства у залежність від фінансово­го стану платника. Стаття 205 Цивільного кодексу України на­дає суду право зменшувати розмір неустойки (пені, штрафу) лише у випадках порушення суб'єктом підприємницької діяльності зобов'язань за цивільно-правовими угодами. Тому арбітражному суду слід керуватись вимогами антимонополь­ного законодавства.

[п.6 Листа від 31.03.99р. № 01-8/141 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 1998 році»].

14. Відповідно до статті 31 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» систе­му державної санітарно-епідеміологічної служби становлять, зок­рема, органи, установи і заклади санітарно-епідеміологічного профілю Міністерства охорони здоров'я України. Пунктом 4 По­ложення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Ук­раїні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.99 № 1109, обласні санітарно-епідеміологічні станції відне­сено до системи державної санітарно-епідеміологічної служби. На

210

установи і заклади державної санітарно-епідеміологічної служби системи Міністерства охорони здоров'я України покладаються функції спеціально уповноважених відповідних адміністративно-територіальних, транспортних та об'єктових органів державного санітарно-епідеміологічного нагляду. Отже, обласні санітарно-епідеміологічні станції можуть бути суб'єктами відповідальності, передбаченої статтею 6 Закону України «Про обмеження моно­полізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».

[п.3Листа від30.12.99р. № 01-8/612 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм чинного законодавства»].

15. Монопольним визнається становище суб'єкта господарю­вання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 %.

[п.7 Листа від 10.03.2000р. № 01-8/106 «Про практику вирішення окремих категорій спорів за матеріалами президії Вищого арбітраж­ного суду України»].

16. Укладення угоди, що призвела до встановлення моно­польних тарифів на оплату послуг щодо реєстрації прав влас­ності на іменні цінні папери акціонерних товариств, визнано антиконкурентними узгодженими діями, відповідальність за вчинення яких передбачена Законом України «Про обмежен­ня монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності».

[п.3.1 Оглядового листа від 04.12.2000 р. № 01-8/719 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з функціонуванням ринку цінних паперів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

17. Несвоєчасне подання суб'єктом господарювання на ви­могу державного уповноваженого Антимонопольного коміте­ту України передбаченої законом інформації є порушенням антимонопольного законодавства і тягне за собою застосуван­ня штрафних санкцій.

[п.1 Оглядового листа від 17.04.2001 р. № 01-8/459 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів за участю органів Антимонополь­ного комітету України (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

18. Передбачений частиною першою статті 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення тримісячний строк не підлягає застосуванню до правовідносин, пов'яза-

W'2-зм 211

них зі стягненням штрафних санкцій з суб'єктів господарю­вання - юридичних осіб за порушення ними антимонополь-ного законодавства.

[п.2 Оглядового листа від 17.04.2001 р. № 01-8/459 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів за участю органів Антимонополь-ного комітету України (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

19. Суб'єкт господарювання, частка якого на ринку відповідного товару перевищує 35 відсотків, визнається та­ким, що займає монопольне становище.

[п.З Оглядового листа від 17.04.2001 р. № 01-8/459 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів за участю органів Антимонополь-ного комітету України (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

20. Нав'язування суб'єктом господарювання - моно­полістом таких умов договору, які ставлять контрагентів в нерівне становище, а також його часткова або повна відмова від надання послуг за відсутності альтернативних можливо­стей, що призводить до створення дефіциту на ринку, роз­глядаються як зловживання монопольним становищем.

[п.4 Оглядового листа від 17.04.2001 р. № 01-8/459 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів за участю органів Антимонополь-ного комітету України (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

21. Факт нав'язування суб'єктом господарювання товару, не потрібного контрагенту, повинен бути доведений антимо-нопольним органом.

[п.5 Оглядового листа від 17.04.2001 р. № 01-8/459 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів за участю органів Антимонополь-ного комітету України (за матеріалами судової колеги Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

22. Група суб'єктів господарювання, хоча б один з яких здійснює контроль над іншими, вважається єдиним суб'єктом господарювання, який визнається таким, що займає моно­польне становище у разі, якщо його частка на ринку відповідного товару перевищує 35 відсотків.

[п.6 Оглядового листа від 17.04.2001 р. № 01-8/459 «Про деякі пи­тання практики вирішення спорів за участю органів Антимонополь-ного комітету України (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов)»].

212