25.3. Визнання та виконання рішень іноземних судів за Мінською конвенцією 1333 р.

1. Необхідно наголосити, що в доктрині починає панувати дум­ка, згідно з якою відповідні норми Брюссельської та ідентичні їм за змістом норми Конвенцій Лугано являють собою найбільш да­лекоглядний та прогресивний ступінь у міжнародному визнанні судових рішень. За ними визнання рішень, що винесені в іншій державі-учасниці, здійснюється автоматично, навіть без перевірки наявності міжнародної підсудності. Інші багатосторонні угоди в

Див : Шак X. Цит. праця.- С. 284.

506

Див.: Нешшпаена Т. Я. Международное частное право и международный гражданский пронесе: Учебный куре в трех частях.- М.: Издательский дом «Го-ролец», 2004.- С. 100.

507

цій сфері навряд чи можуть проявити стільки ж лібералізму¹. Оскільки Україна не г учасницею цих Конвенцій, для неї найбільш важливою у цьому питанні залишається Мінська конвенція 1993 р. Згідно si ет. 5 І Конвенції кожна з Договірних Сторін на умовах, передбачених цією Конвенцією, визнає і виконує рішення, винесе­ні на території інших договірних Сторін:

а) рішення установ юстиції у цивільних і сімейних справах, включаючи затверджені судом мирові угоди по таких справах і нотаріальні акти стосовно грошових •зобов'язань;

б) рішення судів у кримінальних справах у частині відшкоду­вання шкоди.

Конвенція побудована на принципі автоматичного визнання рі­шень, які не потребують виконання. За Конвенцією винесені уста­новами юстиції та набравші чинності рішення, які за своїм характе­ром не потребують виконання, визнаються на території інших Договірних Сторін без спеціального провадження за умови, що:

а) установи юстиції запитуваної Сторони не ухвалили раніше в цій саправі рішення, яке набрало законної сили;

б) справа згідно з цією Конвенцією, а у випадках, не передбаче­них нею, згідно з законодавством держави визнання рішення, не віднесена до виключної компетенції установ юстиції цієї держави.

Наведені положення стосуються також рішень з опіки і піклу­вання або рішень про розірвання шлюбу, які винесені установами, що є компетентними за законодавством держави місця винесення рішення.

2. Конвенцією (ст. 53) встановлені вимоги, яким повинно відпо­відати клопотання про дозвіл на примусове виконання рішення. Воно подається до компетентного суду за місцем майбутнього ви­конання, хоча може подаватись до суду, що виніс це рішення (у першій інстанції), який направляє це клопотання зазначеному компетентному суду.

До клопотання додаються:

а) рішення чи його засвідчена копія та офіційний документ про те, що воно набуло чинності і підлягає виконанню;

б) документ, з якого випливає, що сторона, проти якої рішення винесено, якщо вона не набрала участі у процесі, була належним чином і своєчасно викликана до суду, а у випадках її процесуаль­ної недієздатності належним чином представлена;

Дик.- Шик X. Ци-І. праия.- С. 39] 342.

508

в) документ, підтверджуючий угоду сторін у справах договірної підсудності.

Клопотання та документи, що до нього додаються, супрово­джуються засвідченим перекладом на мову запитуваної держави або на російську мову.

Далі Конвенцією встановлено, що зазначені клопотання розгля­даються судом за місцем майбутнього виконання, який обмежу­ється встановленням того, що умови цієї Конвенції виконані, після чого (в порядку передбаченому своїм законодавством) виносить рішення про примусове виконання.

3. Нарешті, Конвенція містить виключний перелік підстав, за яких Договірна Сторона може відмовити у визнанні або виконанні судово­го рішення. Зазначена відмова може мати місце у випадках, коли:

а) згідно з законодавством держави суду рішення ще не набрало законної сили або не підлягає виконанню, за виключенням випад­ків, коли рішення підлягас виконанню до набуття ним чинності;

б) відповідач не брав участі у процесі внаслідок того, що йому або його представнику не було своєчасно та належним чином вру­чено виклик до суду;

в) у справі між тими ж сторонами, про той же предмет і за тІсю ж підставою у державі місця майбутнього виконання вже було ви­несено набувше чинності рішення або визнано рішення третьої держави, чи якщо установою цієї держави було раніше порушено провадження у цій справі;

г) відповідно до положень цієї Конвенції, а у випадках не пе­редбачених нею, згідно з законодавством держави визнання чи ви­конання, справу віднесено до виключної компетенції її установи;

д) відсутній документ, який підтверджує наявність угоди сторін у справах договірної підсудності;

с) сплив строк давності примусового виконання, передбачений законодавством держави, суд якої виконує доручення.