2. Цільове використання бюджетних коштів.

Відповідно до цього принципу бюджетні установи мають право брати зобов'язання і використовувати бюджетні кошти на цілі й у межах, встановлених кошторисами і планами асигнувань. Це означає, що бюджетна установа кошти, отримані, наприклад, для виплати заробітної плати, повинна використовувати винятково на дану мету, а не витрачати на купівлю канцелярських матеріалів.

Потрібно мати на увазі, що посадові особи бюджетних організацій за порушення порядку використання бюджетних коштів несуть кримінальну відповідальність згідно зі статтею 210 Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року № 2341-ІП. Так, за використання посадовою особою бюджетних коштів не за цільовим призначенням в обсягах, що перевищують затверджені межі витрат, а також за недотримання вимог щодо пропорційного скорочення витрат бюджету чи пропорційного фінансування витрат бюджетів усіх рівнів, як це встановлено чинним бюджетним законодавством, якщо предметом таких дій були бюджетні кошти у великих розмірах, — накладається штраф від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів (від 1700 до 5100 грн.). Крім цього, дану посадову особу можуть примусити до виправних робіт терміном до двох років, чи застосувати обмеження волі на термін до трьох років, з позбавленням права займати визначені посади на термін до трьох років чи без такого.

За діяння, предметом яких були бюджетні кошти в особливо великих розмірах, зроблені повторно, чи за попередньою змовою групою, посадову особу карають обмеженням волі на термін від двох до п'яти років, чи позбавленням волі на термін від двох до восьми років з позбавленням права займати визначені посади на термін до трьох років.

3.Безоплатний характер бюджетного фінансування.

Відповідно до цього принципу суми, виділені з бюджету на виконання функцій державною установою, мають безоплатний характер, тобто поверненню не підлягають. Ці суми надходять у повне розпорядження бюджетних організацій і використовуються на покриття витрат, передбачених кошторисом.

Дотримання вищевказаних принципів бюджетного фінансування сприяє зміцненню фінансово-бюджетної дисципліни бюджетними організаціями, а також підвищенню ефективності використання бюджетних коштів.

Механізм визначення обсягу коштів, необхідних на утримання інститутів державної служби, відбуваються в такій послідовності:

1.Міністерство фінансів України розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів у березні року, що передує плановому, інструкції щодо підготовки бюджетних запитів.

2.Головні розпорядники бюджетних коштів організовують розробку бюджетних запитів для подання. Міністерству фінансів

України в терміни та порядку, встановленому Міністерством фінансів України.

3.На основі аналізу бюджетних запитів, поданих головними розпорядниками бюджетних коштів, Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України і подає його Кабінету Міністрів України для розгляду.

4.Кабінет Міністрів України приймає постанову щодо схвалення проекту закону про Державний бюджет та подає його разом з відповідними матеріалами Верховній Раді України не пізніше 15 вересня року, що передує плановому.

Незважаючи на запити розпорядників бюджетних коштів, повністю їх потреби держава задовольнити не може.

Для здійснення програм і заходів, фінансування яких проводиться за рахунок бюджетних коштів, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. У залежності від обсягу наданих прав розпорядники бюджетних коштів підрозділяються на головних розпорядників бюджетних коштів і розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Головний розпорядник бюджетних коштів — це розпорядник, якому затверджуються бюджетні призначення у відповідному бюджеті; він має право:

• витрачати кошти бюджету на функціонування установи, яку очолює; витрачати кошти бюджету на централізовані заходи, які здійснюються безпосередньо цією установою;

• розподіляти надані йому кошти з бюджету між розпорядниками нижчого рівня;

• затверджувати кошториси й плани асигнувань розпорядників нижчого рівня.

До головних розпорядників бюджетних коштів за державним бюджетом відносять: міністерства, відомства та інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, установи й організації, визначені Конституцією України і які входять до складу КМУ, в особі їхніх керівників; по місцевому бюджету — керівники місцевих державних адміністрацій, виконавчих рад і їхніх секретаріатів, керівники головних управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів.

Для виконання покладених на державні інститути функцій необхідно розробити кошторис доходів і витрат, структура якого подана в Додатку № 17.

У даний час основним документом, що регламентує питання складання й виконання кошторисів бюджетних організацій, є Порядок складання, розгляду, затвердження й основні вимоги щодо виконання кошторисів доходів і витрат бюджетних установ та організацій, затверджений постановою КМУ від 28 лютого 2002 року № 228. Відповідно до нього кошторис бюджетної установи є основним плановим документом, що підтверджує повноваження щодо отримання доходів і здійснення витрат, котрі визначають обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій і досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень, установлених Законом України про Державний бюджет України. Бюджетне призначення розуміють як повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Законом України про Державний бюджет, постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, що має кількісні й тимчасові обмеження, що дозволяє Міністерству фінансів, Державному казначейству чи місцевому фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету.

Таким чином, для бюджетної установи кошторис — це основний документ, що визначає обсяг, цільове надходження і використання коштів, виділених із бюджету на утримання установи протягом року.

Невід'ємною частиною кошторису є план асигнувань, в якому щомісячно розподіляються витрати, затверджені кошторисом. На відміну від кошторису, план асигнувань складається за скороченою формою економічної класифікації витрат:

1. оплата праці працівників бюджетних установ;

2. нарахування на заробітну плату;

3. оплата комунальних послуг та енергоносіїв;

4. поточні трансферти;

5. капітальні витрати;

6. інші витрати.

7. Форма кошторису й плану асигнувань затверджені наказом Міністерства фінансів України від 09 січня 2001 року № 6 «Про затвердження документів, використовуваних у процесі виконання_ бюджету».

Кошториси поділяються на: індивідуальні, зведені й кошторис на централізовані заходи.

Індивідуальний кошторис складає кожна бюджетна організація і подає безпосередньо своїй вищестоящій організації. Його складають усі бюджетні установи, незалежно від того, ведуть вони облік чи самостійно

обслуговуються в централізованій бухгалтерії за кожною функцією, котру виконують.

Зведені кошториси і плани асигнувань — це сукупність показників, наведених в індивідуальних кошторисах і планах асигнувань розпорядників бюджетних коштів нижчестоящого рівня, а також коштів, передбачених для отримувачів відповідно до функціональної класифікації. Такі кошториси складаються головними розпорядниками бюджетних коштів, розпорядниками коштів вищестоящого рівня для подання їх у Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим та місцеві фінансові органи.

Кошторис на централізовані заходи складається міністерством, відомством, органом виконавчої влади для фінансування витрат на разові заходи (наприклад, наради, конференції тощо). При цьому асигнування до кошторису на централізовані заходи включаються тільки в тому випадку, якщо їх проведення за рахунок коштів відповідного бюджету дозволено законодавством України.

Кошторис бюджетної організації складається з двох частин: загального й спеціального фонду.

Загальний фонд кошторису містить надходження із загального фонду бюджету й розподіл витрат, складений відповідно до повної економічної класифікації витрат для виконання бюджетною організацією основних функцій.

Спеціальний фонд кошторису включає надходження зі спеціального фонду бюджету і розподіл витрат, складений відповідно до повної економічної класифікації на здійснення витрат спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних із виконанням даною організацією основних функцій.

Крім цього, загальний і спеціальний фонди кошторису складаються з дохідної й видаткової частини. У дохідній частині кошторису вказуються заплановані обсяги надходження коштів, які передбачається спрямовувати на покриття витрат установи. У видатковій частині кошторису вказується загальна сума витрат, що заплановано здійснити протягом року даною бюджетною організацією, із розподілом їх за кодами економічної класифікації витрат. Усі показники, що характеризують витрати бюджетної організації, згруповані в кошторисі за принципом побудови економічної класифікації витрат бюджету. Економічна класифікація витрат бюджету є складовою частиною бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27 грудня 2001 року № 604.

Управлінська інформація — це частина соціальної інформації, виділена із її загального масиву за критеріями придатності до обслуговування державно-правових процесів формування і реалізації управлінських дій.

Можна виділити наступні джерела, які формують управлінську інформацію:

• норми законодавчих та інших актів;

• звернення громадян у державні органи щодо реалізації своїх законних інтересів і суб'єктивних прав;

• обов'язкові вказівки вищестоящих державних органів (директивна управлінська інформація);

• управлінська інформація про зворотні зв'язки в процесі державного управління;

• проблемні, конфліктні, екстремальні та інші складні ситуації.

Методами інформаційного забезпечення державної служби є:

• структурно-морфологічний метод, спрямований на пошук ін­формаційного забезпечення, необхідного для вирішення тієї чи іншої управлінської проблеми;

• публікаційної активності, який дає змогу отримувати інформацію на основі вивчення і систематизації матеріалів, поданих у засобах масової інформації;

• нагромадження первинної інформації, що базується на акумуляції документів, які визначають поточне функціонування державної установи чи організації у сфері фінансової, статистичної звітності та податкового обліку;

• метод показників дає змогу отримувати інформацію на основі аналізу показників в різних типах документів, що формує певну картину про тенденції функціонування державної установи чи організації;

• метод термінологічного і лексичного аналізу, який дає змогу виявити інноваційні підходи в управлінській діяльності й оцінити можливості їх ефективного запровадження в практику.

Інформаційне забезпечення управлінської діяльності базується на принципах логістичного підходу. Основними вимогами до організації інформаційної системи державної служби є: цілеспрямованість, цілісність, динамічність, гнучкість, актуальність, ефективність, повнота.

Структуру інформаційної системи державної служби представлено на рис. 6.1. Згідно з цією схемою можна виділити підсистеми: поточної- інформації, адміністративної інформації, накопичення та збереження даних, облікову, експлуатаційну, комп'ютерну підсистеми.

Особливо важливими складовими інформаційної системи управління є

1. інформація, яка відображає матеріальні, виробничі, соціальні, технічні й технологічні параметри об'єктів управління;

Підсистема поточної інформації електронна пошта; оперативний облік; вибіркова звітність;	Підсистема адміністративної інформації законодавчі акти; нормативні акти; методичний матеріал; інструктивний матеріал;	Підсистема нагромадження та збереження даних • внутрішня комп'ютерна підсистема та комп'ютерний банк даних;
Інформаційні підсистеми
Облікова підсистема бухгалтерський облік; податковий облік; кадровий облік; статистична звітність; фінансова звітність; моніторинг;	Експлуатаційна підсистема прогнози та стратегії; цільові програми; проектні послуги; видавнича діяльність;	Комп'ютерна підсистема Інтернет; єдина державна комп'ютерна система «Кадри»; Державна та регіональна інформаційно- аналітичні системи; «Електронний уряд»

Рис. 6.1 Схема інформаційного забезпечення державної служби

2. дані про норми, нормативи, стимули, які регулюють виробничу, соціально-обслуговуючу, духовно-культурну та іншу діяльність об'єктів управління споживчого характеру.

3. матеріали, які визначають діяльність державних органів у сфері управління (законодавчі та інші нормативно-правові акти, договірні зобов'язання і планові завдання, завдання вищестоящих органів, результати контрольних актів тощо);

   5. дані про кількісний і якісний склад, рівень підготовки і кваліфікаційне зростання персоналу державних органів та органів місцевого самоврядування (сукупність даних, які характеризують людський потенціал суб'єкта державного управління);

   6. державна інформаційно-аналітична система (ІАС), рішення щодо формування якої було прийняте на засіданні Ради національної безпеки і оборони України у червні 1997 року та введене в дію Указом Президента України від 21 липня 1997 року № 663/97. Метою цієї системи є створення державної інформаційної інфраструктури, яка б забезпечувала інформаційно-аналітичну підтримку взаємодії фахівців органів державної влади у процесі обґрунтування прийняття рішень з питань управління державою.

Створення сучасного інформаційно-аналітичного забезпечення державної служби, адекватного вимогам європейського інформаційного простору, характеризується наступним: використанням можливостей мережі. Інтернет та впровадження www - серверів із регулярним оновленням інформації; формування ядра інформаційного законодавства, внесення змін та доповнень до чинних актів з орієнтацією на відповідні міжнародні акти, прийняті протягом останніх років («Про телекомунікації», «Про право на інформацію», «Про інформатизацію регіонів», «Про комерційну таємницю», «Про персональні дані», «Про правову інформацію», «Про службову таємницю», «Про інформаційне забезпечення економічного розвитку та підприємницької діяльності», «Про інформаційне забезпечення органів державної влади», «Про електронний цифровий підпис», «Про теле- та раді­омовлення», «Про використання супутникового зв'язку»).

Україна зробила крок до інтеграції в міжнародний інформаційний простір. Так, у рамках створення державної інформаційної системи було розроблено Програму єдиної державної комп'ютерної системи «Кадри» (ЄДКС), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 1997 року № 918. її метою є забезпечення цілісного механізму супроводження комплексу питань з підготовки, відбору та обліку проходження служби, підвищення кваліфікації і перепідготовки державних службовців, а також окремих категорій працівників, які включені до сфери державного управління, відповідно до діючих нормативно-правових документів України. Мета та основні завдання ЄДКС «Кадри» забезпечуються за рахунок:

• створення автоматизованих робочих місць з можливістю ви­користання інформації як загального, так і персонального призначення;

• використання технологій і засобів доступу до міжнародних комп'ютерних мереж;

• застосування програмних засобів для експертних оцінок, ана­лізу статистичних даних, розв'язання задач оцінювання розвитку ситуацій;

• впровадження сучасних інформаційних технологій з можливістю колективної роботи з документами, базами даних, базами документів, сховищами даних;

Реалізації засобів захисту інформації як для виключення можливості несанкціонованого доступу до баз і банків даних, так і для забезпечення збереження цілісної інформації.

Основними складовими системи визначені програмно-технологічні комплекси: «Персонал», «Моніторинг органів державного управління», «Інформаційне забезпечення державної служби», «Корпоративна мережа кадрових служб органів державного управління», «Дистанційне навчання і підвищення кваліфікації державних службовців».

Програмно-технологічний комплекс «Персонал» повинен вирішувати завдання інформаційно-аналітичного забезпечення потреб органів виконавчої влади і, зокрема, Головдержслужби щодо: обліку даних про державних службовців; збору інформації стосовно кадрового забезпечення державної служби на основі зібраної інформації; проведення контролю за навчанням, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації державних службовців; підготовки форм державної статистичної звітності з питань державної служби; добору кандидатур для роботи на відповідних посадах.

Програмно-технологічний комплекс «Моніторинг органів дер­жавного управління» призначений для аналізу, експортування і про­гнозування ефективності діяльності органів виконавчої влади; оцінки діяльності керівників державних підприємств, установ та організацій; оцінки ефективності та повноти реалізації законів, нормативно-правових актів й інших коригуючи заходів, спрямованих на дотримання вимог, визначених правовим полем сфери державної служби.

Програмно-технологічний комплекс «Інформаційне забезпечення державної служби» представляє собою інформаційно-аналітичну систему, призначену для організації інформування та надання консультацій державним службовцям з таких питань: законодавчих та правових актів, нормативних документів щодо державної служби України; державних та галузевих класифікаторів та словників; пояснень, юридичних та консультативних матеріалів.

Програмно-технологічний комплекс «Корпоративна мережа кадрових служб органів державного управління» призначений для забезпечення технології транспортування інформації в розподіленій базі даних обліку державних службовців і реалізації моніторингу та інформування органів державного управління. У його межах створюється підсистема забезпечення безпеки експлуатації корпоративної мережі та системи баз даних. Захист даних передбачає і низку організаційно-правових заходів, які мають спиратися на відповідну правову базу.

Крім зазначеної програми, нині в Україні активізується робота зі створення регіональної системи інформаційно-аналітичного забезпечення, завдання якої наступні:

• створення та постійний розвиток обчислювальних регіональних мереж, які повинні забезпечувати доступ до регіональних банків даних максимальній кількості користувачів;

• створення та ведення регіональних баз даних науково-технічної, патентної, економічної, соціальної, правової, фінансово-банківської, організаційно-довідкової, екологічної та іншої інформації;

• забезпечення доступу до загальнодержавних, міжнародних інформаційно-обчислювальних систем баз даних.

Перевагами створення регіональної системи інформаційно- аналітичного забезпечення є:

• можливість мати постійний розрахунок показників за усіма напрямами соціально-економічного розвитку регіону;

• якісне інформаційне забезпечення регіонального управління на всіх рівнях;

• можливість залучати до вирішення соціальних та економічних проблем усі підприємства та організації регіону, усі верстви і групи населення;

• можливість оперативного доступу до національних і міжнародних баз

даних.

Також у 2002 році Державним комітетом інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державним комітетом зв'язку та інформатизації України для комп'ютеризації інформаційного забезпечення державної служби розроблено Порядок інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади та Порядок функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади, в межах яких було створено інформаційну систему «Електронний уряд».

Веб-портал — це центральна частина електронної інформаційної системи «Електронний уряд», до складу якої входить сукупність веб-сайтів та інших електронних інформаційних систем органів виконавчої влади.

Веб-сайт органу виконавчої влади — це сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет, що забезпечує доступ фізичних і юридичних осіб до інформаційних ресурсів органів виконавчої влади.

Надання інформації до Єдиного веб-порталу здійснюється:

• електронною поштою на адресу;

• в інтерактивному режимі на основі html-форм, що містять текстові, графічні та мультимедійні складові;

• автоматично при розміщенні інформації на веб-сайті. Інформаційні матеріали на веб-сайті поділяються на:

• статистичні, актуальність яких зберігається протягом тривалого часу;

• динамічні, актуальність яких зберігається лише протягом обмеженого часу, через що вони повинні систематично оновлю­ватися;

• потокові, які зберігаються на сайті лише до чергового оновлення.

Структура інформаційних матеріалів представлена в такій

послідовності: частини, розділи (інформаційний, комунікаційний, обов'язковий, необов'язковий), сторінками (обов'язкова, необов'язкова, багатомовна, одномовна, кінцева, спискова, повна, обмежена, стильова, унікальна, статична, динамічна, примірник, окрема, блок-схема, стаття, карта, інтерактивна карта, схема, презентація, текст для друку та ін.), елементи сторінок (фрейм, текст, елементи зображення тощо), документи.

Склад та періодичність подання інформації на Єдиний веб-портал подана в табл. 6.1.

Таблиця 6.1

Склад інформації на Єдиному веб-порталі

Тип інформації	Періодичність подання інформації	Терміни подачі
Офіційна хроніка та новими	Щодня
Анонси зустрічей та візитів, анонси акцій та інших подій	Відразу після підготовки	Не пізніше ніж за два дні, у надзвичайних випадках —. за 1 годину до початку акції
Прес-релізи	Відразу після підготовки	Не пізніше ніж через добу після події, якій присвячено прес-реліз
Офіційні повідомлення і заяви	Відразу після підготовки	Не пізніше доби з моменту оприлюднення заяви
Інтерв'ю і виступи керівників	Відразу після підготовки	Не пізніше трьох днів після інтерв'ю
Статистичні та аналітичні матеріали	У визначені для відповідних матеріалів терміни

Основними проблемами, які необхідно вирішити в інформаційному забезпеченні державної служби на найближчу перспективу, є: методологічно - статистичні проблеми отримання і моделювання показників, що характеризують управлінську діяльність; проблеми повноти обліку, тобто можливості адекватно врахувати окремі аспекти функціонування об'єктів управлінського впливу; проблеми координації й автоматизації забезпечення інформацією та своєчасної актуалізації часових серій.