2.3. Проведення експертного експерименту при вирішенні ситуаційних завдань у судовій балістиці.

Ситуаційними являються ті завдання, які вирішуються ситуаційною експертизою, тобто експертизою, що пов’язана з обов’язковим аналізом обставин місця події, діями осіб та наслідками (вона направлена на виявлення певних ситуацій). Г.Л. Грановський вважає, що об’єктом ситуаційної експертизи є «подія, яку експерти досліджують не безпосередньо, а за її матеріальним відображенням у речовій обстановці місця події».²⁶

Під час розслідування злочинів проти життя та здоров’я людини, часто виникає необхідність встановити обставини застосування зброї (дистанцію, напрямок пострілу, місце розташування стріляючого, кількість пострілів тощо). Б.М. Комаринець справедливо відмічає, що «значення таких експертиз, як джерела судових доказів, дуже велике через те, що встановлені ними факти допомагають дати правильну кримінально-правову оцінку розслідуваної події».²⁷

Частіше за все у справах про злочини, пов’язані із застосуванням вогнепальної зброї, потрібно вирішувати питання про напрямок та дистанцію пострілу. Зокрема, питання встановлення дистанції пострілу, особливо з мисливської зброї шротом або картеччю, постійно привертають увагу вчених та практичних працівників.

Спорядження експериментальних патронів необхідно робити відповідно до інформації, отриманої в процесі детального дослідження речових доказів, а також матеріалів кримінальної справи. Необхідно знати, що точна відповідність експериментальних патронів використаному патрону на місці події в даному виді судово-балістичної експертизи набуває вирішального значення.

_______________

²⁶ Грановський Г.Л. Криминалистическая ситуационная экспертиза места происшествия. Рефераты научных сообщений на теоретическом семинаре – криминалистических чтениях. – Вып. 16. – М., 1977. – С. 4.

²⁷ Комаринець Б.М. О недостатках в производстве судебно-баллистических экспертиз по определению обстоятельств выстрела. – М., 1963. – С. 2.

Експерт не повинен при спорядженні «поліпшувати» експериментальні патрони, оскільки зменшиться варіаційність, а разом із нею – відносна помилка, у результаті якої виникне небезпека «виходу» шуканої дистанції за встановлені межі.

Для проведення експерименту необхідно спорядити 22-25 патронів, перевірити однаковість їх комплектації за допомогою, наприклад, рентгенозйомки. Патрони, що не відповідають вимогам, вилучаються. Невідповідність внутрішнього діаметра гільзи не повинна перевищувати 0,2 мм, товщини закраїни металевої гільзи – 0,1 мм, діаметра пижів – 0,2 мм, товщини пижів: основних – 4 мм, прокладок – 0,2 мм. Маса основних пижів може мати допуск ±0,1 Р, заряду пороху ±0,05 Р, снаряда шроту №12-4-0,3 Р (для №3 – №0000 – 0,5 Г). Снаряд картечі визначеного діаметра відмірюється поштучним відліком.

При спорядженні експериментальних патронів бажано застосовувати ті прилади, за допомогою яких комплектувався патрон, використаний на місці події.

В ході проведення експертного експерименту з досліджуваної рушниці необхідно зробити 20-25 експериментальних пострілів по аркушах тонкого (газетного, цигаркового) паперу, що розміщуються на двох-трьох рубежах. При такому способі усі аркуші вражаються одним пострілом. Перший аркуш розташовується не ближче 10 м від дульного зрізу. Це робиться для того, щоб запобігти розриву паперу під дією газової хвилі. У кожному конкретному випадку дистанції розміщення наступних аркушів визначаються за урахуванням номеру шроту. Порядок розміщення аркушів можна визначити контрольним пострілом.

Бажані розміри аркушів паперу: першого – 1×1 м, другого – 1,5×1,5 м, третього – 2×2 м. Після кожного пострілу аркуші замінюються. На простріляних аркушах проставляються порядкові номери пострілу і дистанції. Експеримент бажано проводити в умовах, максимально наближених до «бойових». При цьому повинні бути дотримані вимоги, щодо відповідності положення ствола зброї відносно горизонтальної площини (постріл міг бути здійснений горизонтально, під кутом вгору або вниз), погодних умов (швидкості і напрямку вітру, температури повітря, атмосферного тиску тощо).

Погодні умови враховуються в тих випадках, коли в момент стрільби вони істотно відхилялися від норми. Такими відхиленнями визнаються: сильний вітер (більш 14 м/с), розрідженість повітря (на висоті більш 5 км над рівнем моря) тощо. Ігнорування зазначених умов призведе до того, що експерт буде встановлювати не дистанцію пострілу, а особливості бою конкретної рушниці при «павільйонних умовах».

При експериментальній стрільбі на відкритому просторі використовувати мішені з тонкого паперу не завжди вдасться, наприклад, у вітряну погоду. Замість паперових можна використовувати мішені з картону, фанери, тонкої жерсті. Кожна з них розміщується на тому самому рубежі.

Встановлення дистанції дробового пострілу через перепону, крім того, пов’язане з дотриманням таких правил:

– експертне дослідження здійснюється в два етапи. Спочатку визначається відстань від дульного зрізу рушниці до перепони, потім – від дульного зрізу рушниці до ураженого об’єкта. Від того, наскільки точно були визначені дистанція і напрямок пострілу до перепони, залежить достовірність результатів дослідження;

– при готуванні до експерименту необхідно підібрати такі перепони, властивості яких відповідають властивостям тієї перепони, що була виявлена на місці події;

– мішені з картону за перепоною розташовуються не дальше 2 м.

Діаметри дробових осипів на мішенях, згрупованих за рубежами, варто встановлювати тим самим способом, що і діаметр осипу, виявленого на місці події. Отримані результати для кожного рубежу фіксуються окремо. Після цього відносно кожного рубежу обираються найбільший і найменший діаметри розсіювання шроту.

З метою визначення дистанції пострілу необхідно побудувати два графіки: графік розсіювання шроту, за яким знаходять інтервали шуканої дистанції пострілу (рис. 2.3.), і графік розподілу радіусів експериментальних осипів, що служить для встановлення найбільш ймовірної дистанції пострілу (графік 2.1.).

При побудові першого графіка на осі ординат відкладають радіуси розсіювання шроту, а на осі абсцис – значення рубежів, на яких знаходилися мішені при експериментальних пострілах. Потім на лініях 1, 2, 3 відповідно до кожного рубежу відкладають найменші і найбільші радіуси дробових осипів. З точки перетинання координат проводять дві розбіжні лінії 4, 5. Верхня 4 з’єднує точки, що характеризують найбільші радіуси розсіювання, а нижня 5 – найменші.

На осі ординат відкладається радіус досліджуваного (виявленого на місці події) дробового осипу, з отриманої точки проводиться пряма 6, рівнобіжна осі абсцис. З точок перетинання з лініями, що визначають інтервали розсіювання, на вісь абсцис опускаються перпендикуляри 7 і 8. З точки перетинання перпендикуляра 7 із прямої 5 проводиться пряма 9, рівнобіжна осі абсцис, до перетинання її з прямою 4; з отриманої точки перетинання до осі абсцис проводиться перпендикуляр 10.

Графік 2.1.