Розділ 2 експертний експеримент у судовій балістиці

2.1. Експертний експеримент та його значення при ототожненні вогнепальної зброї за слідами на снарядах.

Експеримент при ідентифікації зброї за слідами на снарядах це насамперед експериментальна стрільба зі зброї, яка підлягає ідентифікації. Мета таких експериментів:

– одержати найбільш достовірні (із процесуальної і криміналістичної точки зору) зразки – стріляні з досліджуваної зброї кулі;

– з’ясувати дію досліджуваної зброї – чи немає затримок при проведенні пострілів, які сліди в момент пострілу зброя може залишити на стріляних кулях;

– встановити, які і як відображаються ознаки каналу ствола зброї в слідах на стріляних кулях, а отже, з’ясувати походження, причини утворення загальних і окремих ідентифікуючих ознак на експериментальних стріляних кулях;

– з огляду на різноманітні чинники, що впливають на утворення слідів на стріляних кулях, визначити можливу причину розходжень у слідах на різних кулях, стріляних із однієї досліджуваної зброї.

Самостійною метою експертного експерименту є встановлення конкретного факту: чи деформуються або фрагментуються кулі в результаті пострілів із наданого на дослідження зразка зброї.

Проведення експериментальної стрільби має велике, а в ряді випадків вирішальне значення для успіху ідентифікації.

У деяких випадках сам характер закінченості стріляних куль відображає особливості дії вогнепальної зброї, а отже, має істотне ідентифікаційне значення. Помилки в таких експертизах, у більшості випадків, пояснюються погано проведеною експериментальною стрільбою.

Тому, до проведення експериментальної стрільби необхідно ставитися дуже уважно, як до найважливішого етапу ідентифікації.

При проведенні балістичних досліджень найчастіше зустрічаються такі недоліки в організації і проведенні експериментальної стрільби:

– іноді експерт робить одиничний експериментальний постріл і, отримавши одну експериментальну кулю, порівнює її з досліджуваними кулями. У цьому випадку сталість слідів на експериментальних стріляних кулях не може бути визначена, і експертиза в багатьох випадках буде безрезультатною;

– навпаки, у деяких випадках, проводиться велика кількість пострілів з досліджуваної зброї. В результаті експерт отримує багато зразків, часом таких, які нічого не додають один до одного, заважають дослідженню, створюють умови для виявлення випадкових збігів;

– іноді експериментальна стрільба проводиться випадковими патронами, без урахування їх характеристики (матеріал кулі, рік виготовлення, заряд пороху) та такими, що істотно відрізняються від патронів, використаних на місці події.

Правильна організація експериментальної стрільби має велике значення для одержання експериментальних слідів, які порівнюються зі слідами на досліджуваних об’єктах. Експериментальні сліди повинні повно, стійко й адекватно відображати ідентифікаційні ознаки екземпляра досліджуваної зброї.

До проведення експериментальної стрільби зі зброї, що підлягає ідентифікації пред’являється ряд вимог:

1. Експериментальна стрільба повинна бути безпечною для експерта і оточуючих.

Експерту доводиться стріляти з досить потужної зброї, притому не завжди справної. Тому експериментальна стрільба являє певну небезпеку для дослідника і навколишніх і повинна бути проведена з великою обережністю. Експериментальна стрільба робиться в спеціальному тирі, влаштованому в ізольованому підвальному приміщенні з кам’яними або цегельними стінами. Стіни тиру для усунення можливості рикошетування стріляних куль прикриваються дерев’яними щитами, простір за якими засипається тирсою. Варто вживати запобіжні заходи при стрільбі зі зношеної зброї, оскільки така зброя особливо небезпечна щодо можливості розриву ствола, поломок запираючого механізму, і проривів порохових газів у казенну частину в момент пострілу.

В окремих випадках перед проведенням пострілів для дослідження корисно отримати відображення поверхні каналу ствола зброї, шляхом проштовхування крізь нього свинцевого пуансона (за формою кулі) або іншого матеріалу, здатного, заповнюючи канал ствола, сприйняти його нерівності у вигляді слідів ковзання.

Для стрільби з дефектної зброї в тирі необхідно мати верстат для її фіксації. У ньому зброя затискається нерухомо, щоб в момент пострілу не було необхідності тримати її в руках. Бажано використовувати верстат з амортизуючим пристроєм для пом’якшення віддачі зброї, що забезпечить утримання її у верстаті після пострілу. У найпростішому вигляді для цього можна використовувати верстат для стрільби або слюсарні лещата, закріплені на столі. Для дослідника повинно бути зроблене укриття, у вигляді броньованого щита, або пристрій, що дозволяє керувати спусковим гачком зброї з іншого місця.

2. Експериментальна стрільба повинна забезпечити одержання стріляних експериментальних куль, шроту, картечі та гільз, без їх деформації. Для одержання таких недеформованих куль, що мають сліди тільки від каналу ствола зброї, необхідно в криміналістичній лабораторії мати кулеуловлювач.

Пропонувалися різноманітні матеріали, у які для одержання стріляних куль проводиться експериментальна стрільба: Лукас пропонував стріляти в дрантя, Реструп – у вовняні ганчірки, Зедерман і Де-Рехтер і Магу – у воду, Шавин’ї – у вату, Крафт – у віск. Пропонувалися і промаслені дерев’яні ошурки та інші матеріали.

В даний час найбільшого поширення дістали кулеуловлювачі трьох типів: ватяні, водяні і наповнені яким-небудь пластичним матеріалом.

Ватяний кулеуловлювач являє собою дерев’яний ящик довжиною 2-3 метра, висотою і шириною близько 0,5 метра, що заповнений дерев’яними касетами, рами яких оточені бавовняною матерією. У ці касети щільно набивається вата. Товщина касет 25 см. Наприкінці кулеуловлювача бажано мати броньовану плиту. Для успіху в роботі з такими кулеуловлювачами важливо, щоб у касетах вата була набита щільно (інакше її призначення – зупиняти кулю – різко знижується) і щоб вона була чистою, без забруднень, що можуть лишати на стріляних кулях подряпини і тим самим погіршувати чіткість слідів на кулях від зброї.

Стріляні у ватяний кулеуловлювач кулі знаходити легко, оскільки, проходячи касети, куля тягне вату за собою і неважко виявити ту касету, у якій вона зупинилася.

Перевагами ватяних кулеуловлювачів є простота будови, можливість проведення пострілів із зручного положення (горизонтально) і прицільно. Недоліком є те, що при численних експериментальних пострілах потрібно часто міняти тканину в рамах касет.

Водяні кулеуловлювачі бувають двох видів: вертикальні і горизонтальні. Вода – ідеальний матеріал, що зупиняє кулю.

Вертикальний водяний кулеуловлювач являє собою металеву трубу висотою 2 метра і товщиною ~40 см, сполучену з водопроводом та стоком води. Для витягування відстріляних куль на дно кулеуловлювача поміщається металева сітка, яку можна підняти. Постріли проводяться вертикально зверху вниз. Такі кулеуловлювачі не набули великого поширення, оскільки дуже громіздкі і стріляти потрібно з незручного положення.

Горизонтальні водяні кулеуловлювачі не мають недоліків, описаних вище. Такий кулеуловлювач являє собою водонепроникний ящик, довжиною до 2 метрів. висотою і шириною ~60 см У центрі передньої стінки розташований отвір, крізь який здійснюються постріли.

3. При експериментальній стрільбі повинна бути гарантія того, що стріляні кулі не переплутаються Важливо, щоб було неможливо прийняти за відстріляну експериментальну кулю якусь випадкову кулю, що знаходиться в кулеуловлювачі.

Кулеуловлювач повинен знаходитися у спеціальному ізольованому приміщенні, доступному тільки експертам, що виконують судово-балістичні дослідження. Якщо це неможливо, кулеуловлювач повинен замикатися. Важливим є те, щоб він використовувався тільки для свого прямого призначення: уловлювання експериментально відстріляних куль для дослідження. Якщо виникає потреба зробити постріли для з’ясування стану зброї, то їх треба проводити або у навчальному стрілецькому тирі, або у своєму, але в спеціально влаштований для цього ящик, наповнений дрантям, ватою, ошурками або піском.

Необхідно в лабораторії встановити найсуворіший порядок, при якому усі відстріляні кулі обов’язково витягаються з кулеуловлювача, і не рідше ніж у квартал перевіряти, чи немає в кулеуловлювачі відстріляних куль (така перевірка проводиться промацуванням усієї вати кулеуловлювача або ще краще переглядом вмісту кулеуловлювача у рентгенівських променях).

З цією ж метою перед проведенням пострілів на кулях робляться маркувальні позначки. Недавно відстріляну кулю можна легко впізнати за її температурою.

4. Зброя повинна бути підготовлена для проведення експериментальної стрільби. Одержання повного відображення ознак каналу ствола на експериментальних кулях залежить від правильної підготовки зброї до експериментальної стрільби.

Якщо досліджувана зброя має корозію стінок каналу ствола, то її необхідно видаляти до проведення експериментальних відстрілів. Але перед тим, як «чистити» кулю, треба вивчити її забруднення та по можливості зафіксувати його на фотографічних знімках. На процес слідоутворення впливають також металізація і нагар, що залишаються на стінках каналу ствола після відстрілу. Для успішного ототожнення зброї за слідами на кулях потрібно своєчасно і правильно чистити канал ствола в ході експериментального відстрілу, що полегшує пошук трас, безпосередньо залишених рельєфом каналу ствола, і пояснення наявних розходжень у слідах.

Перед експериментальним відстрілом потрібно очищати канал ствола від розчинних у воді продуктів пострілу, промиваючи ствол шомполом з ганчіркою, змоченою у трьохвідсотковому содовому розчині. Після 1-3 пострілів для видалення оміднення (томпакізації) варто очистити канал ствола розчином «РЧС» і повторити експериментальні постріли. У даний час у збройових майстернях застосовується розчин «РЧС», що складається за таким рецептом:

Вуглекислий амоній 20 г

Двохромовокислий калій 1 г

Вода 100 см³

Воду для одержання розчину застосовують не підігріту. Здрібнений вуглекислий амоній у воду насипається поступово, після чого в розчин уводиться двохромовокислий калій у порошку. Для розметалізації розчин застосовується свіжий (зберігати не більше 5-7 днів у герметичному посуді). Чищення ствола ганчірками, просоченими розчином «РЧС», провадиться багаторазово доти, поки нагар і омідніння зі ствола не будуть видалені (на ганчірці відсутній нагар і жовто-зелене забарвлення). Якщо на кулях, відстріляних після промивання содовим розчином, отримані «чисті» сліди рельєфу стінок ствола, то не варто проводити чистку розчином РЧС і робити додатковий відстріл.

Піддубний В.М. для цих цілей рекомендував такий розчин: хром пика – 20 г, аміаку (25-процентного) – 500 см³ і води – 500 см³.

А.І. Толстопят рекомендує канал ствола промивати і протирати скипидаром і звичайним лужним складом.

Проте розметалізація каналу як метод дослідження практикою ще достатньо не перевірений.

Тому рекомендуємо, якщо і застосовувати її, то дуже з великою обережністю. Адже на місці події постріл у більшості випадків провадиться зі зброї, у каналі ствола котрого є відкладення металу, причому при дослідженні, як правило, встановити, які вони були, неможливо. Отже, повне видалення металізації може призвести до значних відмінностей мікрорельєфу каналу ствола досліджуваної зброї, у порівнянні з тим, який він був у момент пострілу на місці події.

Зміна характеру відображення ознак каналу ствола в слідах на кулях відбувається і від наявності на його стінках мастила. Якщо при вивчені обставин справи встановлено, що постріл на місці події міг бути зроблений із змазаного каналу ствола, або при досліджені наданих на експертизу куль встановлена невиразність слідів, то експериментальні постріли необхідно повторити, попередньо змазуючи щоразу канал ствола. Для змащування бажано застосовувати мастильні матеріали, виявлені у підозрюваного. Коли з обставин справи і дослідження куль не випливає, що стрільба на місці події проводилася зі змазаного каналу ствола, але на експериментальних кулях відображається інший характер ознак, ніж на досліджуваних, експериментальні постріли необхідно зробити і з каналу ствола, змазаного прошарками мастила різної товщини. Можна порадити:

– розметалізовувати ствол поступово і не до кінця;

– у «середині» розметалізації отримати 1-2 експериментально відстріляні кулі;

– перед тим, як провести розметалізацію, отримати якісні експериментальні кулі, відстріляні зі зброї до розметалізації;

– застосовувати цей метод як останню спробу в ідентифікації.

5. Повинно бути зроблено декілька експериментальних пострілів. У відношенні кількості експериментальних пострілів рекомендації криміналістів, фахівців в галузі судової балістики дуже суперечливі. Кубицкий Ю.М. і Глас-Сон Г.А. рекомендують проводити від 3 до 5 пострілів, Шевців І.А. не менше 6 пострілів, Черваков В.Ф. 8-10 пострілів, а в Київському інституті науково-судової експертизи їх іноді по експертизах проводиться ще більше.

На нашу думку, кількість пострілів, необхідних для виконання експертизи, залежить від конкретних особливостей та визначається експертом у залежності від стану каналу ствола, виразності слідів на досліджуваній кулі й особливостей дослідження. Отже, рекомендації щодо встановлення кількості експериментальних пострілів недоцільні. Необхідно враховувати змінюваність стінок каналу ствола від стрільби, тому кількість експериментальних пострілів, особливо при дослідженні зношених і заржавлених екземплярів, повинна бути мінімальною, але без втрат для дослідження (3-5 пострілів). Щоб не робити додаткові постріли, необхідно ретельно вивчити сліди на кожній з отриманих куль і коригувати результати експериментів у залежності від характеру цих слідів. При ототожненні вогнестрільної зброї за стріляними гільзами, як правило, одержують не більш трьох-п’яти експериментальних гільз, а при ототожненні за кулями – не більш трьох куль. Іноді в процесі роздільного дослідження слідів на експериментальних кулях або гільзах виникає необхідність змінити умови стрільби і зробити додаткові постріли.

Деяка специфіка властива експериментальному відстрілу з револьвера зразка 1895 року (інших револьверів, що містять патрони в барабанах). Ці револьвери іноді мають несполучені осі каналу ствола і камор барабану, особливо якщо камори барабану розсвердлені під пістолетні патрони. У зазначених випадках можна зробити два постріли і на отриманих кулях досліджувати сліди, потім, у разі потреби, зробити мінімум по одніму пострілу з кожної камори барабану. Відстріл великої кількості експериментальних пострілів із револьвера, як і з будь-якої іншої зброї, не полегшує дослідження, оскільки з кожним пострілом у каналі ствола з’являються нові ознаки. У зв’язку з цим потрібно організувати експерименти так, щоб без втрати для дослідження обмежитися мінімальною кількістю експериментальних пострілів.

6. Патрони для експериментальної стрільби повинні бути спеціально підібрані. Патрони для експериментальної стрільби повинні бути, по можливості, аналогічними за матеріалом, місцем, роком випуску тим, що застосовувалися на місці події. Це необхідно, оскільки від патрона насамперед залежить тиск у каналі ствола зброї – чинник, що визначає в першу чергу утворення слідів на стріляній кулі.

Підібрати необхідні патрони легше, якщо на місці події виявлені стріляні гільзи, і є підстави вважати, що ці гільзи відносяться до тих самих патронів, що і виявлені стріляні кулі. У цих випадках бажано підібрати для експериментальної стрільби патрони з таким самим маркіруванням, що і виявлені на місці події гільзи. При відсутності таких самих патронів за маркіруванням вибираються патрони з близьким роком випуску того самого заводу-виробника або інших заводів, але того самого року випуску. Винятком із цього є дослідження револьверів.

Якщо гільзи не знайдені або не мають маркування на денці, патрони для експериментальної стрільби підбираються за загальними їх ознаками: аналогія матеріалу оболонки, загального стану (старі або свіжі) тощо.

Патрони для проведення експериментальної стрільби часто беруться з тих, що вилучені одночасно з досліджуваною зброєю. Але водночас у криміналістичній лабораторії необхідно мати колекцію патронів до різноманітної зброї, патронів різного виробництва і випуску, що значно підвищить можливості експерта одержати якісні зразки для порівняння.

Бажано мати патрони, що дозволять із найбільшою повнотою з’ясувати утворення слідів на кулях , стріляних з досліджуваної зброї. В ідеальному випадку це еталонні патрони, що дають відомий тиск у каналі ствола зброї в момент пострілу, що мають кулі за розмірами близькі до середніх, добре виготовлені у всіх деталях (розміри гільзи, ступінь обтиснення дульца гільзи на кулі тощо), що в найкращому вигляді дадуть відтворення слідів на стріляних кулях. Нажаль, таких патронів у розпорядженні експертів криміналістичних лабораторій немає.

Серед таких патронів добре мати патрони, що дають підвищений тиск у каналі ствола зброї в момент пострілу та мають пластичну, таку що добре сприймає сліди від каналу ствола, оболонку на кулях.

Для стрільби варто відібрати патрони найбільш чисті, на поверхні куль яких немає помітних пошкоджень і подряпин. Перед стрільбою наявні на кулях дефекти повинні бути описані, а іноді патрон варто сфотографувати, щоб надалі які-небудь пошкодження на кулі, що виникли до експериментальної стрільби, не поплутати з тими, що відображають проходження кулею каналу ствола досліджуваної зброї.

7. Експериментальна стрільба повинна бути виконана так, щоб експерт без особливих труднощів міг орієнтуватися в положенні відповідних слідів полів нарізів на експериментальних кулях. Виконання цієї умови забезпечується тим, що експерт обов’язково (про це не можна забувати) перед тим, як використовувати патрон для експериментальної стрільби робить позначку у вигляді видряпаної прямої риски по головній частині кулі і по корпусу гільзи. Патрони для експериментальної стрільби поміщуються в магазин або патронник зброї однаково, відповідно цим позначкам.

При ототожненні вогнепальної зброї за стріляними кулями експертний експеримент відіграє велику роль, оскільки неможливе безпосереднє порівняння ознак каналу ствола з ознаками, що відобразились у слідах на кулях. Через це, успіх ототожнення багато в чому залежить від якості підготовки і проведення експерименту.

Після закінчення експериментальної стрільби канал ствола зброї варто вичистити і змазати. Весь хід експериментів докладно описується в дослідницькій частині висновків. Зокрема, варто зазначити, яким способом підготовлена зброя до стрільби, які підібрані патрони (рік, партія випуску) і кулі (матеріал оболонки, діаметр), скільки зроблено пострілів.

Свої особливості має проведення експериментальної стрільби при досліджені мисливської зброї.

Спорядження експериментальних патронів необхідно робити відповідно до інформації, отриманої в процесі детального дослідження речових доказів, а також матеріалів кримінальної справи. Необхідно знати, що точна відповідність експериментальних патронів до використаного патрону на місці події в даному виді судово-балістичної експертизи набуває вирішального значення. Експерт не повинен при спорядженні «поліпшувати» експериментальні патрони, оскільки зменшиться варіаційність, а разом із нею – відносна помилка, у результаті якої виникне небезпека «виходу» шуканої дистанції за встановлені межі.

Для проведення експерименту необхідно спорядити 22-25 патронів, перевірити однаковість їх комплектації за допомогою, наприклад, рентгенозйомки. Патрони, що не відповідають вимогам, вилучаються. Невідповідність внутрішнього діаметра гільзи не повинно перевищувати 0,2 мм, товщини закраїни металевої гільзи – 0,1 мм, діаметра пижів – 0,2 мм, товщини пижів: основних – 4 мм, прокладок – 0,2 мм. Маса основних пижів може мати допуск ±0,1 Р, заряду пороху ±0,05 Р, снаряда шроту №12-4-0,3 Р (для №3 – №0000 – 0,5 Г). Снаряд картечі визначеного діаметра відмірюється поштучним відліком.

При спорядженні експериментальних патронів бажано використовувати ті прилади, за допомогою яких комплектувався патрон, застосований на місці події. До них відносяться: ПДС (прилад для спорядження), УПС (універсальний прилад Сидоренка), «Баркалай», «Діана», ручні і настільні закрутки (завальцовки) тощо.

Проведення експертного експерименту. З досліджуваної рушниці необхідно зробити 20-25 експериментальних пострілів по аркушах тонкого (газетного, цигаркового) паперу, що знаходяться на двох-трьох рубежах. При такому способі усі аркуші уражаються в результаті одного пострілу. Перший аркуш розташовується не ближче 10 м від дульного зрізу. Це робиться для того, щоб запобігти розриву паперу під дією газової хвилі. У кожному конкретному випадку дистанції розміщення наступних аркушів визначаються з урахуванням номера шроту. Порядок розміщення аркушів можна визначити контрольним пострілом.

Приблизні розміри аркушів паперу: першого – 1×1м, другого – 1,5×1,5 м, третього – 2×2 м. Після кожного пострілу аркуші замінюються. На простріляних аркушах проставляються порядкові номери пострілу і дистанції.

Експеримент бажано проводити в умовах, максимально наближених до «бойових». При цьому повинні бути дотримані вимоги, що стосуються відповідності положення ствола зброї стосовно горизонтальної площини (постріл міг бути зроблений горизонтально, під кутом вгору або вниз), погодних умов (швидкості і напрямку вітру, температури повітря, атмосферного тиску тощо).

Погодні умови враховуються в тих випадках, коли в момент стрільби вони істотно відхилялися від норми. Такими відхиленнями визнаються: сильний вітер (більш 14 м/с), розрідженість повітря (на висоті більш 5 км над рівнем моря) тощо. Ігнорування зазначених умов призведе до того, що експерт буде встановлювати не дистанцію пострілу, а особливості бою конкретної рушниці при «павільйонних умовах».

При експериментальній стрільбі на відкритому просторі використовувати мішені з тонкого паперу не завжди вдасться, наприклад, у вітряну погоду. Замість паперових можна використовувати мішені з картону, фанери, тонкої жерсті тощо.

Встановлення дистанції дробового пострілу через перепону, крім того, пов’язане з дотриманням наступних правил²⁴:

– експертне дослідження робиться в два етапи. Спочатку визначається відстань від дульного зрізу рушниці до перепони, потім – від дульного зрізу рушниці до ураженого об’єкта. Від того, наскільки точно були визначені дистанція і напрямок пострілу до перепони, залежить достовірність результатів дослідження;

– при готуванні до експерименту необхідно підібрати такі перепони, властивості яких відповідають властивостям тієї перепони, що була виявлена на місці події;

– мішені з картону за перепоною розташовуються не далі 2 м.

_______________

24 А.Г. Егоров Установление дистанции выстрела из охотничьего ружья по рассеиванию дроби. – Волгоград, 1982. – С. 30.

Діаметри дробових осипів на мішенях, згрупованих за рубежами, варто встановити тим самим способом, що і діаметр осипу, виявленого на місці події. Отримані результати для кожного рубежу фіксуються окремо. Після цього щодо кожного рубежу обираються найбільший і найменший діаметри розсіювання шроту.

Отримані в ході експертизи експериментальні кулі, як і інші порівняльні матеріали, повинні разом із висновком направлятися слідчому для приєднання до кримінальної справи.