Розвиток поглядів на матерію в історії філософії

У давній філософії стихійно сформувалися матеріалістичні погляди на світ (від лат. “речовина й життя”). Усвідомлення переходу від якісної різноманітності світу речей до єдиної основи, що охоплює все, пов’язувалося з пошуком першоматерії. У давніх Індії, Китаї, Греції вважали, що різні предмети походять із одного визначеного початку (матеріалу): води чи каменя, землі чи повітря тощо. Такі погляди засвідчують загальний шлях становлення філософії, що у своїх історично перших формах ще не звільнилася від буденної свідомості.

Геніальний здогад Демокріта (ІV ст. до Р.Х.) щодо атомістичної будови предметів і тіл дозволила пояснити якісне розмаїття світу. Атом трактувався як найменша частка, «цеглинка», з якої складається весь навколишній світ. Відмінність речей у ньому пов’язана з особливостями форми атомів та специфічними зв’язками між ними, тобто спосіб зчеплення визначав якісну характеристику предмета. Евристичність гіпотези Демокріта підтвердилася подальшим розвитком науки: ньютонівська механіка спирається на атомістичну ідею, у хімії на її основі Д. Менделеєв відкрив періодичний закон.

У філософії Декарта (XVII ст.) матерія розуміється як тіло разом із формою, тобто вся сукупність предметів у Всесвіті є матерією. Матерія має три характеристики: субстанцію, атрибут, аксиденс. Субстанція – самоіснуюче, самодіяльне буття; атрибут – невід’ємна загальна риса субстанції; аксиденс – довільна, випадкова, необов’язкова риса субстанції. Матерія постає як самоіснуюче буття, що має об’єм, займає місце, є тривимірною. Пізніше Ньютон додає до декартівського визначення матерії ще чотири атрибути: протяжність, непроникність (непорушна цілісність тіла), інертність, вагу. Інертність і вага утворюють масу тіла, що тепер є основним атрибутом матерії та мірою її кількості. Інший підхід у П. Гольбаха: матерія – усе те, що пізнається за допомогою органів чуття.

Діалектико-матеріалістична філософія визначає матерію як “філософську категорію для позначення об’єктивної реальності, що дається людині в її відчуттях, відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них”. Видатні відкриття у фізиці на початку ХХ ст. засвідчили, що матеріальним є не тільки атом, а й поле, тобто матеріальний світ є і дискретним, і континуальним. Взагалі проблема будови матерії є фізичною проблемою, а відношення нашого пізнання до фізичного світу – філософською.

Хоча питання відношення матеріального й ідеального у ХХ ст. втрачає свою актуальність (герменевтики, аналітики, постструктуралісти не цікавляться ним), проблемний зміст матеріалістичної філософії – саме для неї це питання вважається основним – свідчить про важливість пізнання суттєвих ознак об’єктивно-реального буття світу, про єдність світу, єдність свідомості та матерії.

Сучасне узагальнення визначень матерії дозволяє зробити висновок, що вона є об’єктивно реальним буттям світу в часі, просторі й русі, яке пізнане (безпосередньо чи опосередковано) людиною. Матерія пізнавана, об’єктивна, реальна, вона перебуває в русі, просторі й часі.