- •Міністерство внутрішніх справ україни
- •Прийняті скорочення
- •Тема 1. Структура та завдання навчального курсу ”інформаційне право та правова інформатика”. Інформаційне право: сутність, поняття та зміст
- •1. Структура та завдання навчальної дисципліни
- •Опис дисципліни "Інформаційне право та правова інформатика"
- •Структура залікового кредиту
- •Програма курсу
- •Тема 1. Структура та завдання навчального курсу. Інформаційне право: сутність, поняття та зміст.
- •Тема 2. Інформація як основний об’єкт інформаційного права. Поняття інформаційного простору.
- •Тема 3. Об’єкти інформаційного права.
- •Інформаційні технології як об’єкт інформаційних правовідносин.
- •Тема 4. Інформаційні ресурси.
- •Тема 5. Джерела інформаційного права та інформаційне законодавство України.
- •Тема 6. Інформаційно-правові норми і інформаційні правовідносини.
- •Тема 7. Суб’єкти інформаційних правовідносин.
- •Тема 8. Права та обов’язки учасників інформаційних відносин.
- •Тема 9. Інформація як інтелектуальна власність. Права людини і захист персональних даних.
- •Тема 10. Конфіденційна інформація. Державна таємниця.
- •Тема 11. Правове регулювання інформаційних відносин в сфері масової інформації.
- •Тема 12. Правове регулювання інформаційних відносин в бібліотечній та архівній справах.
- •Тема 13. Правові проблеми глобальної мережі Інтернет.
- •Тема 18. Комп’ютерне моделювання в правовій сфері.
- •Тема 19. Інформаційні бази та банки даних.
- •Тема 20. Використання експертних систем у галузі права.
- •2. Передумови виникнення та формування інформаційного права
- •3. Предмет і методи інформаційного права
- •4. Система інформаційного права
- •Тема 2. Інформація як основний об’єкт інформаційного права. Поняття інформаційного простору
- •1. Інформація і суспільство.
- •2. Інформаційне суспільство. Єдиний інформаційний простір.
- •3. Інформація в актах чинного законодавства.
- •1. Інформація і суспільство.
- •2. Інформаційне суспільство. Єдиний інформаційний простір.
- •3. Інформація в актах чинного законодавства.
- •Тема 3. Об’єкти інформаційного права
- •1. Інформаційна сфера. Поняття та структура.
- •2. Документована інформація.
- •3. Інформаційні системи, інформаційні технології.
- •Тема 4. Інформаційні ресурси
- •1. Поняття інформаційних ресурсів. Національні інформаційні ресурси.
- •2. Правовий режим інформаційних ресурсів.
- •3. Правове регулювання відносин щодо окремих видів інформаційних ресурсів.
- •1. Поняття інформаційних ресурсів. Національні інформаційні ресурси.
- •2. Правовий режим інформаційних ресурсів.
- •Національні інформаційні ресурси складаються з інформаційних ресурсів різної належності та форми власності.
- •3. Правове регулювання відносин щодо окремих видів інформаційних ресурсів.
- •Тема 5.1. Джерела інформаційного права та інформаційне законодавство україни
- •1. Становлення інформаційного законодавства України.
- •2. Структура інформаційного законодавства України.
- •Загальна частина
- •Особлива частина
- •3. Джерела інформаційного права.
- •Тема 5. 2. Джерела інформаційного права та інформаційне законодавство україни
- •1. Базові закони у сфері інформації та інформатизації.
- •2. Закони, що врегульовують певні види інформаційних відносин (видове законодавство).
- •1. Базові закони у сфері інформації та інформатизації.
- •2. Закони, що врегульовують певні види інформаційних відносин (видове законодавство).
- •В Законі виписані гарантійні зобов’язання, згідно яких:
- •Тема 6. Інформаційно-правові норми і інформаційні правовідносини
- •1. Інформаційно-правові норми.
- •2. Поняття та зміст інформаційних правовідносин.
- •3. Інформаційна діяльність. Основні види та напрямки.
- •1. Інформаційно-правові норми.
- •2. Поняття та зміст інформаційних правовідносин.
- •3. Інформаційна діяльність. Основні види та напрямки.
- •Тема 7. Суб’єкти інформаційних правовідносин
- •1. Суб’єкти правовідносин в інформаційній сфері.
- •2. Людина як суб’єкт права в інформаційній сфері.
- •3. Держава як суб’єкт права в інформаційній сфері.
- •4. Правовий статус організацій та установ в інформаційній сфері.
- •Тема 8. Права та обов’язки учасників інформаційних відносин
- •1.Основні інформаційні права та свободи.
- •2. Право на інформацію.
- •3. Електронно-цифровий підпис як інститут інформаційного права.
- •Тема 9. Організаційно-правові аспекти функціонування комп’ютерного програмного забезпечення
- •2. Організаційні та правові засади використання комп’ютерних програм в органах виконавчої влади.
- •2. Організаційні та правові засади використання комп’ютерних програм в органах виконавчої влади.
- •Тема 10. Конфіденційна інформація.
- •1. Поняття, ознаки та структура інформації з обмеженим доступом. Конфіденційна інформація.
- •2. Державна таємниця.
- •3. Інші види таємниці.
- •Тема 11. Правове регулювання інформаційних відносин в сфері масової інформації
- •1 .Організація та діяльність засобів масової інформації як предмет правового регулювання.
- •2. Свобода масової інформації та її обмеження.
- •3. Засоби масової інформації як об’єкт права.
- •Тема 12. Правове регулювання інформаційних відносин в бібліотечній та архівній справах
- •1. Бібліотечна система України.
- •2. Права та обов’язки громадян, підприємств, установ та організацій у питаннях бібліотечного обслуговування.
- •3. Система архівних установ України.
- •Тема 13. Правові проблеми глобальної мережі інтернет
- •1. Право іглобальна мережа Інтернет.
- •2. Особливості інформаційних правопорушень в середовищі Інтернет.
- •3. Основні напрями правового регулювання інформаційних відносин в Інтернет.
- •1. Право і глобальна мережа Інтернет.
- •2. Особливості інформаційних правопорушень в середовищі Інтернет.
- •3. Основні напрями правового регулювання інформаційних відносин в Інтернет.
- •Тема 14. Державна політика та державне управління
- •1. Державна політика в інформаційній сфері.
- •2. Державне управління в інформаційній сфері.
- •Тема 15. Основи теорії правової інформатики. Правова інформатика як наука і навчальна дисципліна
- •1. Передумови і методологічне значення використання методів і засобів інформатики в правовій сфері.
- •2. Завдання та функція правової інформатики як науки, її місце в системі наукових знань.
- •3. Основні поняття правової інформатики.
- •4. Правова інформатика як навчальна дисципліна.
- •Тема 16. Об’єкт та предмет правової інформатики
- •2. Інформаційно-правове поле.
- •3. Соціально-правова інформація в структурі правового регулювання.
- •4. Електронне урядування - шлях до ефективності та прозорості державного управління
- •Тема 17. Інформатизація законотворчої, правозастосовної, правоохоронної, судочинної
- •1. Становлення системної інформатизації в правовій сфері.
- •2. Нова технологія законотворення.
- •3. Деякі проблеми та перспективи системної інформатизації правової сфери.
- •Тема 18. Комп’ютерне моделювання в правовій сфері
- •1. Поняття та сутність моделювання. Функції і види моделей.
- •2. Правові підстави та види моделей, що використовуються в юридичній практиці.
- •3. Математичне і кібернетичне моделювання правових об’єктів.
- •1. Поняття і сутність моделювання. Функції та види моделей.
- •2. Правові підстави та види моделей, що використовуються в юридичній практиці.
- •3. Математичне і кібернетичне моделювання правових об’єктів.
- •Тема 19. Інформаційні бази та банки даних
- •1. Поняття інформаційної системи, бази та банку даних.
- •2. Загальна характеристика інформаційно-пошукових систем законодавства.
- •1 Поняття інформаційної системи, бази та банку даних.
- •1. Таблиці.
- •2. Запити.
- •3. Форми.
- •4. Звіти.
- •5. Сторінки.
- •6. Макроси і модулі.
- •2. Загальна характеристика інформаційно-пошукових систем законодавства.
- •Тема 20. Використання експертних систем
- •1. Експертні системи як особливий вид автоматизованих систем.
- •2. Особливості побудови експертних систем та галузі їх використання.
- •Розділ 10. Експертні системи та системи підтримки прийняття управлінських рішень.
- •10.1. Експертні системи як вид систем штучного інтелекту.
- •10.2. Особливості побудови експертних систем та галузі їх використання.
- •Рис 9. Узагальнена схема типової експертної системи
2. Право на інформацію.
У Конституції України є прямі вказівки на види інформації, доступ до яких не може бути обмеженим. Наприклад, у ст. 50 гарантується право кожному на право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту. У ст. 32 кожному гарантується право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею. Така інформація не може бути засекречена.
У статтях 9, 10, 29 Закону України “Про інформацію” законодавець закріплює право громадян України, юридичних осіб і органів державної влади на інформацію, виписує гарантії права на інформацію та шляхи забезпечення доступу до відкритої інформації.
Крім цього, в Україні існує ряд законів та підзаконних актів, в яких наводиться перелік відомостей, доступ до яких не може бути обмеженим (Закон “Про державну таємницю”).
Таким чином, на основі законодавства України можна скласти перелік відомостей, доступ до яких не може бути обмеженим:
- закони (повинні бути офіційно опублікованими – ч. 2 ст. 94 Конституції);
- будь-які нормативні акти, які стосуються прав, свобод та обов’язків людини і громадянина (повинні бути офіційно опублікованими – ч. ч. 2, 3 ст. 57 Конституції);
- інформація про стан довкілля, якість харчових продуктів, предметів побуту (ч. 2 ст. 50 Конституції);
- інформація про надзвичайні події, катастрофи, стихійні лиха;
- екологічна, метереологічна, демографічна, санітарно-епідіміологічна та інша інформація;
- інформація про розміри золотого запасу та державного валютного резерву України;
- інформація про привілеї, компенсації, пільги, які мають окремі категорії громадян, посадові особи та установи;
- інформація про стан здоров’я вищих посадових осіб;
- інформація про факти порушення прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб;
- інформація про діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування;
- інформація про використання бюджетних коштів;
- інформація про стан боротьби зі злочинністю;
- документи, які накопичуються у відкритих фондах бібліотек, архівів, інформаційних системах державної влади, органів місцевого самоврядування, суспільних об’єднань, організацій тощо.
Кінець ХХ століття – це період формування національного законодавства в інформаційній сфері, забезпечення доступу до інформаційних систем відкритого режиму, створення режиму обмежень до державної таємниці та інших видів інформації з обмеженим доступом.
Сьогодні інформаційне законодавство йде шляхом вдосконалення законодавства про засоби масової інформації, про авторське право, удосконалюється національне законодавство про механізми надання інформації громадянам по каналах бібліотек, архівів тощо. Паралельно з цим удосконалюється законодавство щодо захисту різних категорій інформації: персональних даних, конфіденційної інформації тощо.
Право на інформацію громадян України має свою історію. У Конституції СРСР 1977 року тема права на інформацію самостійно не виділялась. Вона була включена до системи політичних прав і свобод. Конституція закріплювала свободу слова, друку, зборів, мітингів та демонстрацій. Право на інформацію конституційно закріплювалося у зв’язку з гарантіями прав на освіту, використання досягнень культури, право участі у державному управлінні тощо. Крім того, конституційно охоронялися права на таємницю листування, телефонні розмови та телеграфні повідомлення.
Тільки у Конституції України від 1996 року у повному обсязі на державному рівні зафіксовано право на інформацію. Крім цього, право на інформацію, гарантії права на інформацію зафіксовані у ст. ст. 9, 10 Закону “Про інформацію”.
Сьогодні, в системі реалізації права на інформацію виділяються такі суб’єкти: “громадянин” – фізична особа, “населення”, “юридична особа”, “орган державної влади”, “суспільні об’єднання”, “держава”, “міждержавні утворення”. Право на інформацію кожного з них реалізується з урахуванням загального правового статусу цих суб’єктів і їх ролі у визначеному правовому просторі.
Найпершою особою, яка реалізує свої права на інформацію, є громадянин. І.Л. Бачило для визначення його статусу в області права на інформацію необхідно встановити юридичну характеристику громадянина, яка має три визначальних моменти:
1) державно-правовий – пов’язаний з визнанням права та його реалізацією у межах дії права визначеної держави;
2) змістовний – пов’язаний з нормативно встановленим змістом даного права;
3) процесуальний – пов’язаний з порядком реалізації права.
Розглянемо ці моменти докладніше.
1. Державно-правовий момент при визначенні прав особи використовує термін “громадянин”. Юридична наука розглядає громадянина у якості суб’єкта національного публічного і громадянського права. Термін “громадянин” використовується у законодавстві, яке діє у територіальних межах держави та зобов’язує державу гарантувати реалізацію прав громадян на своїй території. Поряд з цим територіальні обмеження прав громадян розширюються таким чином:
- Конституція України передбачає розповсюдження прав і обов’язків громадян на іноземних громадян та осіб без громадянства, які знаходяться на Україні, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами (ст. 26);
- Конституція України використовує не тільки термін “громадянин”, а і термін “людина”, об’єднуючи їх у терміну “кожен”. Цим самим Конституція України включає громадян своєї держави в систему міжнародного права, яка регулює права людини незалежно від її державно-правового статусу;
2. Змістовно-правовий момент права на інформацію має широкі межі. У порівнянні з нормами Декларації ООН про права людини та Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1976 року, конституційні засади права людини і громадянина України передбачають поряд з такими формами його реалізації, як свобода думки і слова, свободу пошуку, отримання, поширення інформації (ст. 34);
3. Процесуальний момент – частково реалізується у Законі України “Про інформацію” (щодо запиту і порядку його забезпечення). Проте, є багато ситуацій, які потребують більш детального врегулювання, наприклад, порядок розповсюдження своєї власної інформації, інформації, яка належить іншим особам.
Нормативного забезпечення потребує питання про право на інформацію юридичних осіб – будь-яких організацій. Особливе місце тут займають ті організації, які беруть безпосередню участь у процесах інформатизації – у розробці програмних продуктів, їх реалізації тощо. У цих організацій особливий правовий статус, правила виробництва інформації та інформаційних ресурсів. В процесі їх діяльності виникають ситуації, які потребують спеціального правового врегулювання.
Сьогодні в процесах розробки і розповсюдження програмних продуктів приймає участь велика кількість програмістів і організацій-посередників. Це виробництво потребує особливої уваги, тому що воно пов’язане з формуванням технічних засад інформаційного суспільства в Україні і включенням її у світовий інформаційний простір. Тому у цій сфері повинні діяти не тільки правові норми, які визначають статус, порядок діяльності цих установ, їх права та відповідальність, а й велика кількість стандартів та технічних умов, які пов’язані зі стандартизацією продукції, встановленням правил виходу на ринок тощо. Поки що законодавчо не врегульовані доля баз даних, інформаційних систем, каталогів, картотек довідкового характеру, службової та ділової інформації, права власника, користувача такої інформації.
Право на інформацію органів державної влади і місцевого самоврядування також має багато проблем.
По-перше, визнання документованої інформації інформаційним ресурсом піднімає питання про функції різних органів державної влади у сфері створення сучасних інформаційних ресурсів, систем і мереж зв’язку для їх отримання і надання споживачеві та забезпечення своєї особистої діяльності.
По-друге, постає питання визначення прав та обов’язків, про створення відповідної матеріальної бази для органів, які займаються збором, обробкою та використанням інформації не тільки в своїй роботі, а й створюють інформаційні засади для розробки державних рішень, визначення політики і реалізації загальнодержавних функцій.
Головне, що органи державної влади і місцевого самоврядування зобов’язані створити умови для забезпечення права громадян і юридичних осіб на інформацію.
Таким чином, право на інформацію можна визначити як нормативно-визначений порядок реалізації повноважень різних суб’єктів (фізичних, юридичних осіб, органів державної влади, місцевого самоврядування, суспільних організацій) в області створення, отримання, збору, зберігання, використання, розповсюдження інформації з метою, що не суперечить свободам, правам та інтересам особи, держави, суспільства та забезпечує реалізацію інших прав і обов’язків цих суб’єктів, які гарантовані законодавством України і нормами міжнародного права.
Згідно зі ст. 9 Закону України “Про інформацію” всі громадяни України, юридичні особи і державні органи мають право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення та зберігання відомостей, необхідних їм для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій.
Реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Кожному громадянину забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законами України.
Право на інформацію забезпечується:
- обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;
- створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;
- вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;
- створенням механізму здійснення права на інформацію;
- здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію;
- встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію (ст. 10 Закону України “Про інформацію”).
В ст. 11 Закону України “Про інформацію ” зазначено, що мова інформації визначається Законом України “Про мови в Україні”, іншими законодавчими актами України в цій галузі, міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною.
Право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.
Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.
Суб’єкт права на інформацію може вимагати усунення будь-яких порушень його права.
Забороняється вилучення друкованих видань, експонатів, інформаційних банків, документів з арх1вних, бібліотечних, музейних фондів та знищення їх з ідеологічних чи політичних міркувань (ст. 45 Закону України ”Про інформацію”).
Інформащя не може бути використана для закликів до повалення конституц1йного ладу, порушення територіальної цілісності України, пропаганди в1йни, насильства, жорстокості, розпалювання расової, національної, релігійної ворожнечі, вчинення терористичних актів, посягання на права і свободи людини.
Не підлягають розголошенню відомості, що становлять державну або іншу передбачену законодавством таємницю.
Не підлягають розголошенню відомості, що стосуються лікарської таємниці, грошових вкладів, прибутків від підприємницької діяльності, усиновлення (удочеріння), листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, крім випадків, передбачених законом (ст. 46 Закону України ”Про інформацію”).