2. Опис предмета та мета навчального курсу

Початок ХХІ століття дедалі більше демонструє посилення впливу національної культури на долі цілих народів та окремих людей. Напрям дослідження національної культури як основи розуміння феномена людської культури взагалі – справжнє історичне відкриття часу трансформації сучасного українського суспільства. Можна стверджувати, що на сьогодні проблема національної культури й етнокультурних відмінностей набула в України набагато більшого суспільно-політичного значення, ніж економічні проблеми. Гасло розбудови національної культури нині не менш актуальне, ніж гасла щодо демократизації українського суспільства, побудови правової держави, трансформації української економіки на засадах цивілізованих ринкових відносин тощо. Звідси постає гостра необхідність вивчення саме історії української культури, яка отримала своє відображення у створенні спеціального курсу «Історія української культури» та розробці спеціальної навчальної програми до нього. Однак посилений останнім часом науковий інтерес до питань вітчизняної культури спонукав сучасних дослідників звернути також увагу на методологічний і теоретичний аспекти української культури, внаслідок чого було з`ясовано, що вивчення української культури наразі потребує нових підходів до її періодизації та водночас осмислення її саме як феномена.

Незаперечним є також і те, що у становленні кожної людини як особистості та формуванні її духовної культури важливе місце посідають знання проблем культури. Проте культурні питання мають не лише велике суспільно-політичне значення. Складні політичні процеси в сучасній Україні засвідчують глибокий смисл проблеми національної культури як граничної основи буття української спільноти, її ідентичності та єдності, а також самоствердження серед інших спільнот і культур світу.

Засвоюючи основні принципи та положення історії розвитку вітчизняної культури, кожен громадянин нашої держави знаходить необхідні орієнтири як у власних духовних пошуках, так і в організації свого життя. Для сучасної України історія української культури є відносно новою дисципліною, що почала вивчатися тільки після проголошення її незалежності, а як нормативна дисципліна – вводиться для вивчення бакалаврів і спеціалістів, починаючи з 2009 року, згідно з Наказом Міністерства освіти і науки України № 642 від 9 липня цього року.

Говорячи про історію української культури як окрему навчальну дисципліну, слід зазначити, що одним із найголовніших її аспектів є історико-філософська складова, яка, своєю чергою, обумовлена такими чинниками.

По-перше, у більшості вирішуваних наукових проблем, які пов`язані з українською культурою, історія і філософія використовують єдині універсальні принципи, закони та категорії пізнання.

По-друге, саме філософія, історія, філологія та інші гуманітарні науки включать у сферу свого вивчення і пояснення такі складові духовного життя, як світогляд, мистецтво, мораль тощо. Наукове пояснення їх може бути досягнуто тільки на рівні об’єктивного історико-філософського підходу.

По-третє, слід мати на увазі, що зміст релігієзнавчих знань, окрім історико-філософських, містить у собі і соціологічні, психологічні, моральні, емоційні й інші компоненти.

Таким чином вивчення „Історії української культури”, зробить певний внесок у вільне самовизначення нашої молоді, сприятиме оволодінню нею досягнень вітчизняної культури у контексті розвитку культури світової, пошуку та формування духовних інтересів і цінностей, прискорить відродження історичної пам’яті, що так необхідно в сучасних умовах.

Згідно освітньо-професійної програми, „Історія української культури” є нормативною навчальною дисципліною і вивчається протягом одного семестру. Загальний бюджет часу відповідно до ECTS становить 2 кредити, що дорівнює 72 годинам. Структурно навчальна дисципліна складається із 2 змістовних модулів, рівень засвоєння яких визначається за результатами 2 поточних модульних тестових контролів.

З метою якісного виконання завдань навчального курсу застосовується проблемно-діяльнісна технологія навчання, яка передбачає обов’язкову проблемно-пошукову спрямованість всіх видів занять, а також значне збільшення часу і завдань для самостійної та індивідуальної роботи студентів, курсантів.

Основними видами занять під керівництвом викладача є лекції, семінари та індивідуальна робота у вигляді індивідуальних контрольних співбесід, самостійних занять під керівництвом викладача та повторних модульних контролів.

З метою оцінки рівня опанування студентами, курсантами навчального матеріалу та стимулювання самостійної роботи здійснюється поточний і підсумковий контроль. Поточний контроль проводиться під час семінарських занять, індивідуальної роботи та модульних контролів. Підсумковий контроль здійснюється у вигляді екзамену.