Розділ ііі. Практика нотаріального посвідчення правочинів.

3.1. Особливості посвідчення угод за участю малолітніхабо неповнолітніх дітей.

Згідно статті 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття[5, c. 73].

Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років (стаття 31 Цивільного Кодексу України).

Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (стаття 32 Цивільного Кодексу України)[6, c. 134].

Дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18-річного віку, якщо за законом, що застосовується до даної особи, вона не досягне повноліття раніше (наприклад, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття – з моменту реєстрації шлюбу; повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини; після набрання законної сили рішенням суду про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності).

Правочини щодо нерухомого майна:

Відповідно до статей 43, 44 Закону України «Про нотаріат», при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії. Особа віком до 16 років встановлюється за свідоцтвом про народження за умови підтвердження батьками (одним з батьків) того, що ця особа є їх дитиною[4, c. 265].

Під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь.

При визначенні цивільної дієздатності дитини нотаріуси керуються положеннями статей 31, 32 Цивільного кодексу України, згідно яких дитина наділена в залежності від віку частковою цивільною дієздатністю (особа, яка не досягла чотирнадцяти років – малолітня особа) або неповною цивільною дієздатністю (особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років – неповнолітня особа).

Слід зазначити, що малолітні та неповнолітні особи мають право самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, які забезпечують їх побутові потреби, відповідають їх фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість[21, c. 75].

Інші правочини, в тому числі щодо нерухомого майна, від імені малолітньої особи вчиняються її законними представниками – батьками (усиновлювачами) або опікунами.

Правочини від імені неповнолітніх можуть бути посвідчені лише за умови, якщо вони вчинені за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника та з дозволу органу опіки та піклування.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна.

Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону.

Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Прийняття спадщини:

1. Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Звертаємо увагу, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця мають право, незалежно від змісту заповіту на обов’язкову частку (половина частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом)[10, c. 28]

2. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, тобто діти.

3. Спадщина, яка приймається малолітньою (неповнолітньою) дитиною має певні особливості безпосередньо при заведенні спадкової справи та при видачі свідоцтва про право на спадщину.

Спадкування є інститутом, в якому спадкоємець вважається власником спадкового майна з моменту відкриття спадщини (за загальним правилом, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину має особисто подати нотаріусу протягом 6 місяців заяву про прийняття спадщини).

Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Тому отримання свідоцтва про право на спадщину є правом спадкоємця, яке він може здійснити у будь-який час.

Дитина вважається такою, що прийняла спадщину, навіть якщо на момент смерті спадкодавця проживала окремо.

Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.

Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування (стаття 1273 Цивільного Кодексу України).