2. Загальні правила посвідченняугод.

Угодами визнаються дії громадян та організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав чи обов’язків.

Існують односторонні або багатосторонні угоди.

Для односторонньої угоди характерним є волевиявлення однієї сторони, з яким, якщо його викладено у певній, визначеній законом формі, пов’язане виникнення та існування певних правових наслідків. Це такі угоди, як, наприклад, заповіт чи доручення[14, c. 182].

Наявність зустрічного волевиявлення сторін характерне для двосторонніх угод. Прикладом таких угод може бути посвідчення договору купівлі-продажу майна. При цьому одна сторона (продавець) хоче продати майно, отримавши за нього певні кошти, а інша сторона угоди (покупець) бажає це майно придбати.

Наявністю волевиявлення трьох чи більше сторін характеризуються багатосторонні угоди. Це, наприклад, установчі договори, договори про продовження діяльності підприємств, якщо серед засновників є три та більше учасників, договори про сумісну діяльність за цієї ж умови.

Угоди укладаються в усній чи письмовій формі. Письмова форма може бути простою чи нотаріально посвідченою. Обов’язковому нотаріальному посвідченню підлягають:

- договори про відчуження (купівля - продаж, міна, дарування, довічного утримання) жилого будинку, іншого нерухомого майна;

- договори про заставу нерухомого майна, транспортних засобів, космічних об’єктів;

- договори про відчуження земельних ділянок, що знаходяться в колективній або приватній власності;

- договори купівлі-продажу майна державних підприємств;

- шлюбні контракти;

- заповіти;

- доручення на укладання угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо підприємств, установ та організацій (крім випадків, коли законом або спеціальними правилами допущена інша форма доручення;

- доручення, що даються в порядку передоручення;

- інші угоди, для яких чинним законодавством передбачено обов’язкову нотаріальну форму[15, c. 294].

Посвідчуються також інші угоди за бажанням сторін, для яких не встановлено законодавством обов’язкової нотаріальної форми, наприклад, угоди учасників спільної часткової власності про виділення частки у спільному майні, про встановлення порядку користування спільним майном (житловим будинком, квартирою, садовим будинком, дачею, земельною ділянкою тощо), про встановлення розміру часток або зміну часток, договори позики, доручення, схову, найму жилого приміщення тощо.

Нотаріальне посвідчення має свої переваги і тому добровільне нотаріальне посвідчення все частіше використовується на практиці.

Серед переваг можна зазначити, що:

- нотаріальна форма забезпечує законність і достовірність угоди. Нотаріус визначає, які норми матеріального права регулюють правовідносини, до яких відноситься конкретна угода – встановлює цим правовідносинам правову кваліфікацію. Він перевіряє правоздатність юридичних і дієздатність фізичних осіб, їх дійсне волевиявлення. А також перевіряє всі необхідні документи стосовно їх достатності і достовірності.

- нотаріальне посвідчення угод вносить ясність і визначеність щодо факту вчинення угоди та її змісту.

- нотаріальне посвідчення угоди полегшує доведення факту угоди, її змісту та інших обставин у разі виникнення спору в суді. При розгляді спору в суді факт угоди, зміст угоди, яка вимагає обов’язкового нотаріального посвідчення, не можна доводити ні показаннями свідків, ні простими письмовими доказами, а тільки нотаріально посвідченим документом.

- також одним із важливих моментів посвідчення угоди нотаріусом є обов’язок останнього попередити про можливі наслідки посвідчувальної угоди, щоб юридична необізнаність сторін не завдала їм шкоди.

- на випадок втрати оригіналу чи угоди завжди можна отримати дублікат, що знаходиться у нотаріуса, або ж зробити на нього посилання. Тоді скористатись фактом утрати оригінала не можна скористатись.

- якщо на підставі нотаріально посвідченої угоди має бути одержане майно чи грошові суми, захист порушених прав здійснюється спрощеним способом – шляхом одержання виконавчого напису[16, c. 248].

При нотаріальному посвідченні угоди купівлі-продажу квартири з оплатою в розстрочку нотаріус може вчинити виконавчий напис на безспірне стягнення заборгованості по платежам у разі, коли покупець своєчасно не розрахувався з продавцем. Так само можна вчинити виконавчий напис у разі невиконання договору позики.

Нотаріальне провадження по посвідченню будь-якої угоди починається з встановлення нотаріусом волевиявлення сторін на укладання саме цієї, а не іншої угоди, встановлення, які саме наслідки сторони передбачають для себе після посвідчення угоди, чи не помилились вони в назві угоди. Для цього нотаріус має детально обговорити зі сторонами умови угоди, всі її суттєві моменти, роз’яснити права і обов’язки сторін, що випливають з угоди, щоби юридична необізнаність сторін не завдала їм шкоди. Наприклад, громадянин пенсійного віку звернувся до нотаріуса за посвідченням договору дарування, але його основною умовою зажадав зазначенням обов’язком обдарованого “доглядати дарителя до смерті”. В такому випадку пояснюється сторонам зміст і значення як договору дарування так і договору довічного утримання, а також заповіту, щоб права і інтереси осіб, що звернулись за вчиненням нотаріальної дії відповідали їх намірам і були повністю захищені. Це є головним обов’язком нотаріуса[20, c. 658].

Якщо дійсні наміри сторін нотаріусом з’ясовані, та виявлено суттєві моменти угоди, він зобов’язаний перевірити, чи відповідає зміст цієї угоди вимогам закону. Наприклад, нотаріус установив, що сторони бажають укласти договір саме дарування дому. Але під час детального ознайомлення з документами, які нотаріус зобов’язаний витребувати для посвідчення договору відчуження нерухомого майна, що серед співвласників є неповнолітня особа. В такому випадку нотаріус зобов’язаний відмовити у посвідченні такої угоди, оскільки це суперечить закону.

Встановлення особи громадянина, перевірка його дієздатності або ж правоздатності юридичних осіб, представники яких звернулись до нотаріуса, про що вже йшлося вище, – цей момент також суттєво впливає на порядок її посвідчення.

На практиці дедалі частіше нотаріуси стикаються з угодами, в яких беруть участь неповнолітні громадяни. В основному це – продаж квартир, право власності на які виникло у неповнолітніх в процесі приватизації, продаж цінних паперів тощо. Угоди за неповнолітніх, які не досягли 15 річного віку, а також від громадян, визнаних у судовому порядку недієздатними, укладають батьки (усиновителі) чи опікун. Тому неповнолітні чи недієздатні особи самі не з’являються до нотаріуса. Угоди укладаються їх законними представниками.

Оскільки особи віком від 16 до 18 років мають право самостійно вчиняти лише угоди, що не входять за межі побутових, хоча особисто беруть участь у будь-яких угодах, які виходять за межі побутових, підписують їх самостійно, діючи за згодою батьків, усиновителів чи піклувальника. Угоди від імені неповнолітніх віком від 15 до 18 років, а також від імені осіб, визнаних у судовому порядку обмежено дієздатними, можуть бути посвідчені лише за умови, що вони вчинені за згодою батьків, усиновителів чи піклувальника. Тобто, наявні дві умови: особиста присутність неповнолітнього віком від 15 до 18 років чи обмежено дієздатної особи та наявність згоди батьків, усиновителів або піклувальника.[1, c. 124].

Згода батьків, усиновителів або піклувальників на посвідчення угод від імені неповнолітніх віком від 15 до 18 років може бути оформлена нотаріусом, якщо вони з’явились до нього особисто, під час посвідчення угоди, а може бути подана нотаріусу вже оформленою. Якщо батьки, усиновителі або піклувальники особисто подають нотаріусу заяву про їх згоду на посвідчення угоди, то засвідчення справжності їх підпису не потрібне. Тоді нотаріус установлює особу заявника, перевіряє справжність його підпису, про що робить відмітку на заяві, вказує назву документа, його номер, дату видачі та назву установи, яка видала документ, що підтверджує особу. Ця заява може бути викладена на звороті примірника угоди, що залишається у справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, або на окремому аркуші.

Якщо заявники не присутні при посвідченні угоди особисто, то справжність їх підписів на заяві про їх згоду на посвідчення угод від імені неповнолітніх віком від 15 до 18 років, а також від імені осіб, визнаних в судовому порядку обмежено дієздатними, повинна бути засвідчена в нотаріальному порядку або підприємством, установою, організацією, в якій вони працюють, навчаються, за місцем їх проживання чи адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому вони перебувають на лікуванні[23, c. 73].

Батькам (усиновителям), що укладають угоди щодо майна, яке належить неповнолітнім, чи дають згоду на укладання таких угод, то вони діють як опікуни чи піклувальники своїх неповнолітніх дітей, при чому необхідно дотримуватись правил, установлених для опікунів і піклувальників. Опікун не має право укладати угоди, а піклувальник давати згоду на їх укладення, якщо вона виходить за межі побутової, без згоди на це органу опіки і піклування.

Це договори, що потребують нотаріального посвідчення і спеціальної реєстрації. Наприклад, договори про відчуження майна, що належить неповнолітнім, відмова від належних підопічному прав, про поділ майна, про поділ чи обмін житлової площі, про видачу письмових зобов’язань тощо.

На підтвердження своїх повноважень батьки подають свідоцтво про народження дитини, опікуни – рішення виконавчих органів місцевого самоврядування.

Питання про дозвіл на право опікуна вчиняти, а піклувальника – надавати згоду на вчинення угод вирішується органом опіки і піклування прийняттям відповідного рішення.

Не вправі представляти осіб, які знаходяться під їх опікою, опікун і піклувальник, їх дружини або чоловіки (дружини) та їх близькі родичі під час укладення угод підопічними і чоловіком або дружиною опікуна чи піклувальника та їх близькими родичами. Не мають вони також права здійснювати дарування від імені підопічного, чи зобов’язуватись від його імені порукою.

Дані положення поширюються і на угоди, що укладаються батьками (усиновителями) та опікунами, та коли вони дають згоду особам віком від 15 до 18 років на вчинення і посвідчення угод.

При участі в угоді юридичної особи, перевіряється його правоздатність, для чого нотаріус знайомиться з їх статутом, або положенням.

Перевіряються повноваження представника, за участю якого укладається угода. Доручення, на якому ці повноваження базуються подаються нотаріусу, і він знайомиться з їх оригіналом та визначає обсяг повноважень представника. Дійсність такого доручення, посвідченого у нотаріальному порядку, перевіряється за даними Єдиного реєстру доручень. Не вимагаються доручення у керівників, а лише документ, що посвідчує його службове положення[22, c. 175].

Угоди про відчуження або заставу майна, що є сумісною спільною власністю підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню і підписуються всіма співвласниками цього майна чи уповноваженими особами.

Відчуження або застава майна, що є колективною власністю, здійснюється рішенням вищих органів управління власника (з’їзду, конференції, загальних зборів тощо). Визначивши справжні наміри сторін і те, що угода відповідає чинному законодавству в усіх своїх положеннях, установивши особу громадян, їх дієздатність і правоздатність юридичних осіб – учасників угоди, перевіривши всі витребувані документи на майно, що підлягає реєстрації, якщо воно є предметом угоди, нотаріус складає проект угоди., текст якої викладається не менш як в двох примірниках. Примірники, що видаються сторонам, викладаються на бланках суворої звітності (з 01.10.1996 р.) Один примірник залишається у справах нотаріуса. Цей текст подається на підпис сторонам – сторони підписують всі примірники угоди, якщо ж хтось із учасників не може підписатися особисто, то на його прохання, в присутності нотаріуса та його особисто, угоду підписує інша особа.

Якщо предметом угоди про відчуження та заставу є майно, що підлягає реєстрації (будинок, квартира, дача та інше нерухоме майно чи автотранспорт, то нотаріусу подаються документи, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. Такі документи приймаються нотаріусом лише за наявності на них запису про реєстрацію. Якщо ж угода не потребує спеціальної реєстрації, то посвідчується без документів, що встановлюють право власності (меблі, коштовності, тощо)[18, c. 76].

Угоди про відчуження або заставу майна подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності, які потребують обов’язкового нотаріального посвідчення, можуть бути посвідчені нотаріусом лише за наявності письмової згоди другого із подружжя. Оформлення згоди другого з подружжя провадиться залежно від того, чи з’явився другий з подружжя до нотаріуса для посвідчення угоди. Якщо з’явився і угода потребує обов’язкового нотаріального посвідчення, - він подає нотаріусу відповідну заяву про згоду на відчуження чи заставу. В такому разі засвідчувати справжність підпису чоловіка або жінки відчужувача не потрібно. Установлюється особа заявника, справжність його підпису, про що робиться відмітка на заяві, і вказується назва документа, що встановлює особу, номер, дату видачі та назву установи, що його видала.

Якщо ж другий з подружжя не присутній, то необхідна його письмова заява про згоду на відчуження або заставу спільного майна, що обов’язково має бути посвідчена нотаріально або підприємством, установою чи організацією, в якій він працює чи навчається, за місцем його проживання, або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, в якому він перебуває на лікуванні.

Якщо в заяві другого з подружжя про згоду на відчуження спільного майна вказано, кому персонально він погоджується продати , подарувати, заставити чи обміняти спільно набуте майно, чи вказано ціну продажу, інші умови його відчуження або застави, нотаріус при посвідченні договору про відчуження чи заставу зобов’язаний перевірити додержання умов, вказаних в такій заяві.

При неможливості встановити час і підстави набуття майна, що відчужується чи заставляється, з представлених нотаріусу документів, А той з подружжя, на якого це майно зареєстровано, не дає письмової згоди на його відчуження, то особа, то відповідно до ст. 84 Закону України “Про нотаріат” передається пропозиція чоловіку чи дружині з’явитись до нотаріуса для визначення частки чоловіка (дружини) в цьому майні. Якщо у визначений строк він (вона) не з’явиться до нотаріуса і протягом місяця після одержання заяви не надішле своїх заперечень, нотаріус може посвідчити від імені чоловіка чи дружини, за ким за правовстановлюючим документом рахується майно, договір про його відчуження або заставу[4, c. 187].

Угоди про відчуження або заставу майна подружжя можуть бути посвідчені без згоди другого з подружжя, якщо з правовстановлюючого документа, свідоцтва про шлюб чи інших документів видно, що зазначене майно не є спільною, а особистою власністю другого з подружжя (набуте до реєстрації шлюбу, одержане під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, здійснено поділ майна, набутого під час перебування в зареєстрованому шлюбі тощо) Про перевірку цієї обставини нотаріус робить відмітку в примірнику договору (угоди), що залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, з посиланням на реквизити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до договору.

Від імені особи, в якої немає чоловіка або дружини для посвідчення договору про відчуження або заставу майна, в державну нотаріальну контору чи приватному нотаріусові відчужувачем подається про це письмова заява. Зміст цієї заяви нотаріус доводить до відома інших учасників угоди, що на підтвердження того, що ця обставина йому відома, підписується на заяві. Така заява виходить особисто від відчужувача, а в разі вчинення угоди через представника – від представника, якщо таке право йому надав відчужувач.

Може бути договір відчуження або заставу майна посвідчений без згоди другого з подружжя, якщо останній не проживає за місцезнаходженням майна і місце проживання його невідоме, на підтвердження чого повинна бути подана копія рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім[19, c. 762].

Після оформлення всіх згод, дозволів та заяв, сторони підписали всі примірники угоди – нотаріус їх посвідчує. Посвідчення полягає у вчиненні на угоді посвідчувального напису. Такі написи вчиняються у встановленій формі, визначеній для певних обставин. Цей напис містить перелік виконуваних нотаріусом дій стосовно посвідчуваної угоди. Найпростіший договір посвідчується написом, де зазначається дата посвідчення договору, прізвище нотаріуса та його ініціали, найменування державної нотаріальної контори чи нотаріального округу, зазначає, що договір підписано у його, нотаріуса, присутності, стверджує, що ним установлені особи та їх дієздатність (для юридичних осіб – правоздатність, повноваження представника тощо), якщо предмет угоди – майно, що підлягає реєстрації – встановлення власника та порядок подальшої реєстрації цього майна.

Договір про відчуження майна, що підлягає реєстрації, подається для реєстрації за місцем обліку цього майна, про що нотаріус зазначає у посвічувальному написі та роз’яснює сторонам.

При бажанні сторін добровільно розірвати договір, вони можуть це зробити також в нотаріальному порядку. Угода сторін про розірвання нотаріально посвідчуваного договору про відчуження майна може бути або складанням окремого документа, що додається до примірника договору, що знаходиться у справах державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса, або викладена на самому договорі. Угода підписується сторонами і посвідчується нотаріусом. На всіх примірниках робиться відмітка про розірвання договору з зазначенням номера за реєстром і дати посвідчення угоди про розірвання. Позначку підписує нотаріус і скріплює його печаткою. Про це робиться запис у реєстрі нотаріальних дій.

Таке укладання здійснюється лише за наявності згоди двох сторін. При розірванні договору відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, іншого нерухомого майна, обов’язково перевіряється відсутність заборони відчуження чи арешту. Якщо розірвання договору посвідчується після реєстрації договору відчуження нерухомого майна, вимагається також довідка-характеристика[17, c. 134].

При визнанні рішенням суду договору відчуження недійсним, нотаріус робить про це відмітку на примірнику договору, що зберігається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, долучивши до нього рішення суду, а також робить відмітку в реєстрі нотаріальних дій, якщо це можливо, на інших примірниках.

Правовстановлюючий документ повертається відчужувачу майна на його вимогу. Державне мито чи плата за посвідчення договору про відчуження майна при його розірванні сторонам не повертається.

Є обов’язковим повідомлення відповідного органу, який здійснює реєстрацію про розірвання договору про відчуження.

Таким чином, угода це діїгромадян і організацій, спрямовані на встановлення, змінуабоприпиненняцивільних прав абообов'язків. Угоди можуть бути односторонніми і дво-чибагатосторонніми (договір).

Нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди.