3. Мовне законодавство та мовна політика в Україні. Поняття державної, національної, регіональної та рідної мови в Україні.

Поняття "мовна політика" зазвичай зводять до кількох питань, як-от офіційної чи державної мови (для світової практики ці два поняття цілком тотожні), мови шкільництва, мовних прав національних меншин. Останні десятиліття додали до названих вище ще низку проблем - мову засобів масової інформації та реклами, мовні стандарти не тільки офіційної, а й науково-технологічної інформації тощо.

В цілому ж у найбільш загальному вигляді можна дати таке визначення мовної політики:

Мовна політика - це комплекс цілей та принципів, що визначають регулювання мовних практик у різних сферах життя держави й суспільства, а також сукупність правових, адміністративних та господарчих механізмів, через які здійснюється згадане регулювання.

У багатонаціональних демократичних державах мовна політика стала засобом правового забезпечення безконфліктного існування різномовних спільнот, а в державах із значними етнічними меншинами - засобом забезпечення культурних прав цих меншин. У XX столітті особливої актуальності набуло використання мовної політики як інструмента культурної та ідеологічної деколонізації в країнах, які здобули державну незалежність.

Сучасна Україна є, за світовими стандартами, достатньо мононаціональною державою, де українці складають майже 3/4 всього населення. Проте наша держава залишається мовно, культурно й ідеологічно неоднорідною, у значній частині регіонів національна самосвідомість більшості громадян залишається невисокою.

Очевидними, різноманітними й надто серйозними є наслідки, залишені багатовіковим перебуванням України в складі спершу Російської, а згодом радянської імперії. За відсутності формальної дискримінації українців у колишньому СРСР за національною ознакою здійснювана русифікаційна мовна політика призводила до їх дискримінації реальної. Так, скажімо, в переддень здобуття незалежності, за даними міносвіти УРСР, українці складали лише 52 % від чисельності професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів республіки (при їхній питомій вазі в населенні 72 %), на той час як росіяни - 40 % (при питомій вазі в населенні 21 %). Так неможливість послуговуватися в вищій освіті рідною мовою призвела до цілком очевидного дискримінаційного щодо українців дисбалансу. Нація втрачала своє інтелектуальне майбутнє.

В цілому ж негативна спадщина колоніального періоду зводиться не лише до того, що значна частина українців досі вживає російську як мову повсякденного спілкування (причому в ряді важливих сфер, насамперед у бізнесі й мас-медіа, домінування російської є незаперечним). Ці наслідки виявляються ще й у тому, що ментально ці українці досі залишаються мешканцями колонії, й ладні судити про самих себе накинутими їм колись ззовні недолугими стереотипами. А відтак незалежність нашої держави з цього погляду ще аж ніяк не можна вважати гарантованою. Політики, що не стоять чітко на засадах української національної ідеї, за будь-якої зміни політичної коньюнктури здатні будуть торгувати цією незалежністю в ім'я власних корисливих інтересів, не дістаючи при цьому належного різкого опору в суспільстві. Не обійшли Україну й глобалізаційні процеси, на вплив яких наше пострадянське суспільство часто виявляє дуже слабку відпорність. Скажімо, на ринку нашої масової молодіжної культури панівне становище досі посідає навіть не російськомовна, а англомовна продукція. Це також не сприяє формуванню цілісної системи національної культури як необхідної умови культурної самоідентифікації (й ширше - національної) українців.

Чинна Конституція України (ст. 10) проголошує:

"Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. [...] Застосування мови в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом".

Державна мова — це офіційно визнана обов'язкова мова законодавства, судочинства, діловодства, навчання дітей у школах, офіційних засобах масової інформації тощо.

"Національна мова - це мова, що є засобом усного і письмового спілкування нації. Формування української національної мови відбулося на основі народної мови в період інтенсивного становлення нації (XVIII - початок XV стт.) Це явище повязане зі створенням видавничих центрів. Саме з кінця XVIII ст. почали говорити про національну мову та її вивчення на території України."  "Поняття "національна мова" охоплює всі мовні засоби спілкування людей, літературну мову та діалекти".  "Поділ мови на літературну та національну означає, що ми, з одного боку, маємо мову "сиру", яка функціонує, а з іншого боку - унормовану"

Регіональна мова - мова або мови, офіційний статус якого (их) закріплений в законодавстві одного або кількох адміністративно-територіальних  суб'єктах : федеральний округах, провінціях, краях, штатах, муніципалітетах, районах, селах чи інших адміністративно встановлених регіонах держави поряд з офіційним / державною мовою, який діє на території всієї держави. Приклад - російська моваякрегіональний в областях і містахУкраїна, де офіційним / державною мовою єукраїнський(Див.Російська мова на Україну). Саме поняття "регіональна мова" представляє певні труднощі для політиків і лінгвістів, особливо в разі поширення близькоспоріднених мов, коли важко розмежувати поняттямоваідіалект.

Рідна мова — мова, яку виробили рідні по крові покоління, саме цю мову людина в нормальних соціальних умовах вивчає найперше. Незнання рідної мови не виключає її існування і не означає автоматичного привласнення цього означення засвоєній чужій мові. Вивчення мови відбувається у дитинстві у природний спосіб в умовах опіки над малим дитям. Як правило — це родинні умови. Рідна мова — одне з найважливіших понять соціолінгвістики та етнології, яке нині набуло міждисциплінарного статусу. Існують різні, часом суперечливі трактування терміну «рідна мова». Загалом, виділяють три концепції: етнічна мова, перша мова та мова, засвоєна в дитинстві.

4. Комунікативне призначення мови в професійній сфері. Поняття комунікативної професіограми.

Жодне суспільство, на якому б рівні воно не існувало, не може існувати без мови. Обслуговуючи потреби суспільства, мова виконує низку функцій, основною з якої є комунікація. Мова - найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, діловій, політичній, освітній та іншій галузях життя людства). У цій ролі вона має універсальний характер: нею можна передавати все, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою. Комунікативна функція мови полягає в тому, що вона — найважливіший засіб спілкування людей і забезпечення інформаційних процесів у сучасному суспільстві (у науковій, технічній, політичній, діловій, освітній та інших галузях життя людства). У цій ролі мова має універсальний характер: нею можна передавати все те, що виражається, наприклад, мімікою, жестами чи символами, тоді як кожен із цих засобів спілкування не може конкурувати з мовою за степенем виразності.

Із комунікативного боку слід розглядати й сукупність текстів як наслідок діяльності комунікантів, здійснюваної шляхом обміну писемною продукцією. Щоб спілкуватись, треба мати думку: мовленнєвий акт невідривно пов’язаний з актом мисленнєвим. І мова бере найактивнішу участь у процесі формування (початкового, ще нечіткого окреслення) та формулювання (чіткого вираження) думки. Мова, таким чином, виконує функцію оформлення думки — мислеоформлювальну функцію. Ця функція якнайтісніше пов’язана з комунікативною, обидві вони становлять єдність. Деякі дослідники взагалі не виділяють мислеоформлювальної функції, розуміючи її як компонент комунікативної

Комунікативна професіограма.

В умовах ринкових відносин в сучасному світі з’явилась велика кількість людей, основним видом професійної діяльності яких став бізнес, де вміння вести ділове спілкування є однією з найбільш важливих умов комерційного успіху.

Особливе місце в мистецтві поведінки займає діловий етикет. Якщо, порушуючи ті чи інші норми поведінки, в побуті і в суспільстві ви ризикуєте головним чином репутацією вихованої людини, то в бізнесі такі помилки можуть коштувати великих грошей і кар’єри. Етикет, якщо розуміти його як установлений порядок поведінки, допомагає уникати промахів або згладити їх доступними, загальноприйнятими способами. Тому основну функцію або зміст етикету ділової людини, можна визначити як формування таких правил поведінки в суспільстві, що сприяють взаєморозумінню людей у процесі спілкування.

Другою за значенням функцією етикету є функція зручності, тобто доцільність і практичність.

Фахівці в сфері ефективного спілкування стверджують, що успіх людини в фінансових справах на 15% залежить від його професійних знань і на 85% - від його вміння спілкуватися з людьми.

Таким чином, спеціаліст в області теорії і практики спілкування повинен:

-знати мовний етикет і вміти його використовувати;

-вміти формувати цілі і завдання ділового спілкування;

-організовувати і керувати спілкуванням;

-аналізувати предмет спілкування, розбирати скаргу, заяву;

-ставити питання і чітко відповідати на них;

-володіти навичками і прийомами ділового спілкування, його тактикою і стратегією;

-вміти вести бесіду, співбесіду, ділову розмову, дискусію, переговори, торги;

-вміти аналізувати конфлікти, кризові стани, конфронтації і вирішувати їх;

-мати навички доводити і підтверджувати, критикувати і спрощувати, робити оцінки і пропозиції;

-володіти технікою мови, уміти правильно будувати мову й інші публічні промови;

-знаті мовний і службовий етикет і вміти його використовувати;

-уміти за допомогою слова здійснювати психотерапію, знімати стрес, ляк, адаптувати клієнта до відповідних умов, корегувати його поведінку й оцінки.