1. Якісна зміна суспільства, як керованої підсистеми, приводить до відповідних перетворень керуючої підсистеми:

Г. Серед суб’єктів управління формуються інституції, які, крім державних органів влади, починають виконувати соціально-економічні функції організування, контролювання і регулювання.

2. Трансформація системи державного управління в сучасній моделі регулювання суспільства має наступну послідовність:

В. Державне управління, публічне адміністрування, публічне управління, новий публічний менеджмент, належне врядування.

3. Основними рисами державного управління є:

Б. Його владний характер, витоками якого є державна воля та поширеність на все суспільство.

4. Суспільство, як об’єкт управління, спонукає до того, щоб:

А. Відбувалися структурні зміни суб’єкта управління і щоб він, як керуюча підсистема, набував якісно нових рис.

5. Основними компетенціями публічного адміністрування є:

Б. Інтелектуальна, функціональна, соціальна.

6. Основні чинники появи публічного адміністрування:

В. Зменшення чисельності та підвищення продуктивності державних установ, ринковий стиль управління, децентралізація.

7. Трансформація державного управління відбувається:

Г. В публічне адміністрування та в публічне управління.

8. Публічне управління – це:

В. Найкращий спосіб використання ресурсів задля досягнення пріоритетних цілей держави.

9. Публічне управління в основу своєї моделі бере:

Б. Існуючі позитивні практики управління у приватному секторі економіки.

10. Публічний управлінець своєю діяльністю:

А. Прямо впливає на якість життя громадян адміністративно-територіальної одиниці чи держави в цілому.

11. Новий публічний менеджмент:

Б. Модель державного управління, в основі якої лежить запозичення методів корпоративного управління бізнесу та некомерційних організацій.

12. Належне врядування – це:

В. Управління, яке відповідає вимогам демократичного, відкритого і справедливого суспільства та регулює взаємовідносини між офіційними і недержавними інституціями.

13. Сучасні моделі регулювання суспільства:

Б. Передбачають адміністрування як основну складову процесу.

Г. Передбачають адміністрування як складову процесу для цілепокладання.

14. Предмет навчальної дисципліни “Публічне управління” – це:

В. Економічні, соціальні, політичні та правові процеси, що відбуваються в публічній сфері.

15. Об’єкт навчальної дисципліни “Публічне управління” – це:

Б. Теоретико-методологічні основи адміністрування, управління і регулювання в публічній сфері

16. Основні складові предметної області публічного управління:

А. Суб’єкти та об’єкти, дія та прояв законів, функціональний простір, внутрішні та зовнішні взаємодії.

17. Суб’єктом публічного управління можуть бути:

Б. Держава, органи і посадові особи, які діють від її імені, органи і посадові особи обласного підпорядкування, автономії, органи і посадові особи місцевого самоврядування, керівні органи і посадові особи громадських об’єднань.

18. Об’єктом публічного управління можуть бути:

В. Громадяни, колективи громадян, їх інтереси.

19. Функціональний простір системи публічного управління:

Г. Відображає міру абстрактного (нематеріального) розповсюдження властивостей системи та її функціональний потенціал.

20. Взаємодії, що виникають у середині системи публічного управління проявляються через:

В. Реалізацію внутрішніх функцій управління, прийняття управлінських рішень та налагодження комунікаційних зв’язків.

21. Взаємодія системи публічного управління із зовнішнім середовищем це:

Б. Взаємодія із суспільством, стосунки з іншими державами, міжнародні відносини, вплив глобальних процесів.

22. Публічне управління втілює у собі:

А. Вплив держави, як ядра політичної системи, та інших суб’єктів на суспільство в цілому, а також взаємодію з різними елементами соціальної системи.

23. Загальні риси публічного управління:

Б. Момент цілепокладання, цілеспрямована колективна діяльність, пряме і практичне регулювання.

24. Особливі риси публічного управління:

В. Опирається на державно-публічну владу, поширюється на все суспільство і за його межі, наділене системною якістю, здійснюється в межах панування верховенства права.

25. Основні види публічного управління:

Г. Управління суспільством в цілому. Управління у сфері економіки. Управління у сфері соціальних відносин. Управління у сфері адміністративно-політичній. Управління у галузі культури та ідеології. Управління у сфері особистого життя громадян.

26. Різновиди публічного управління залежно від видів публічних колективів:

В. Міжнародне, державно-публічне, суб’єктів федерацій (областей), автономних утворень, муніципальних утворень, добровільних об’єднань.

27. Основні методологічні підходи до публічного управління:

Б. Тоталітарний, демократичний, державно-релігійний.

28. Загальні постулати демократичної концепції публічного управління:

А. Загальнолюдські цінності, демократія, політичний та ідеологічний плюралізм, поділ влади, панування права, визнання місцевого самоврядування.

29. В соціально-організаційному плані публічне управління варто сприймати як:

Б. Механізм налагодження комунікаційних зв’язків, що здійснюються державними інституціями, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян.

30. Механізм публічного управління – це:

В. Система, що сприяє практичній реалізації публічного управління для досягнення визначених цілей, яка має свою структуру, форми, методи, інструменти, важелі, засоби, стимули впливу на об’єкт управління та відповідне правове й інформаційне забезпечення.

31. Комплексний механізм публічного управління може складатися з таких видів механізмів:

Г. Економічного, мотиваційного, організаційного, політичного, правового, інформаційного, взаємного контролю.

32. Основні функціональні напрями діяльності суб’єктів публічного управління на національному і регіональному рівні:

В. Адміністрування, експертиза законодавчо-нормативних актів, обслуговування громадян і їх колективів, регуляторна діяльність, ліцензування, збір інформації.

33. Основні функціональні напрями діяльності суб’єктів публічного управління на муніципальному рівні:

Б. Громадська безпека, програми соціальної допомоги, захист прав споживачів, планування громадського будівництва, надання громадських послуг, володіння та управління державними підприємствами.

34. Основні узагальнені функціональні напрями роботи можливої організації, яка виступає від імені суб’єкта публічного управління:

А. Проведення досліджень, консультування, вироблення гіпотез, підготовка проектів, спостереження і контроль, підготовка організаційних заходів.

35. Види впливу керуючого суб’єкта на об’єкт в системі публічного управління:

Б. Постійний, епізодичний (тимчасовий), досить активний (навіть силовий), м’який (зовні зовсім непомітний).

36. Форми активних і пасивних зворотніх зв’язків між суб’єктами і об’єктами механізму публічного управління:

В. Підтримка (відхилення) на референдумі, демонстрація протесту, відмова (згода) голосувати на виборах, критика дій.

37. Основні напрями розвитку системи публічного управління:

Г. Ринково-ліберальний, ліберально-комунікативний, демократичного громадянства.

38. Зв'язок між економічною теорією і соціологією виявляється в тому, що:

В. Важливою складовою взаємодії та існування різних соціальних груп являються економічні відносини.

39. Зв'язок між економікою і правом реалізується в тому, що:

Б. Економічні відносини набувають правової форми.

40. Зв'язок між політологією і економічною наукою виявляється у тому, що:

А. Держава у сучасній економіці є важливою дійовою особою економічних процесів.

41. Для трансформації системи управління державою в сучасні моделі публічного регулювання суспільства мають важливе значення взаємовідносини між:

Б. Політикою, економікою, соціологією, правом.

42. Політика є складною системою обміну між індивідами, в якій вони:

А. Намагаються досягти приватних цілей, оскільки не можуть реалізувати їх шляхом звичайного ринкового обміну.

43. Економічна поведінка людей – це:

Г. Устремління до максимізації матеріальних благ шляхом взаємного обміну ринку.

44. Політична поведінка людей – це

В. Участь у процесі голосування на періодичних виборах і приєднання до різних зацікавлених груп та політичних партій

45. Основні фактори впиву на оптимальність економічної поведінки людини це:

Б. Економічна свобода; умінняспівставляти реальність можливого доходу з бажанням його витрачати; стабільність переваг; національна та особиста економічна культура; національний та особистий менталітет; національне та особисте економічне мислення.

46. Основні форми політичної участі громадян у політичному житті суспільства:

А. Узгодження свого життя і діяльності з органами влади у межах закону; участь у виборчих компаніях; участь у політичних акціях; участь у різних формах організованого політичного процесу; безпосередня політична діяльність; політична діяльність – як основне джерело існування.

47. Основні типи політичної поведінки людини:

Б. Закритий, відкритий.

48. Типи політичної поведінки громадян у політичній сфері за визначенням М.Ф. Головатого:

В. Конформізм, індиферентність, політичний активізм.

49. Типи учасників політичного процесу залежно від характеру політичної поведінки:

Г. Лідери, активісти, послідовники, лідери громадської думки.

50. Головні фактори впливу на економічну і політичну поведінку громадян:

А. Індивідуальні риси (індивідуальні відмінності), спадковість та середовище формування, вроджені задатки і здібності, темперамент, стиль людини.

51. Об’єктивні закони публічного управління в своїй основі є не що інше, як:

Б. Загальні інформаційні за природою закони соціального управління, які в сукупності утворюють первинний об’єктивний фактор інституції публічного управління як об’єктивну основу.

52. Реалізація об’єктивних законів публічного управління залежить від:

В. Стану управляючого суб’єкта, характеристик об’єкта на якого спрямована дія управляючого суб’єкта, позитивних практик в умовах конкретного суспільного середовища.

53. Загальний закон публічного управління характеризує:

Г. Залежність управляючого впливу суб’єкта на об’єкт від стану системи публічного управління і соціального (суспільного) середовища, в якому цей процес відбувається.

54. Межі функціонування системи публічного управління:

В. Конкретне суспільство, властиві йому економічні відносини, соціальна структура і культурне середовище, а також відповідна соціально-психологічна атмосфера.

55. Закон необхідності посилення регулювання та управління суспільними процесами передбачає:

Б. Зростаюча різноманітність суспільного життя і діяльність публічних інституцій зумовлює необхідність посилення регулювання та управління суспільними процесами.

56. Закон єдності системи публічного управління зазначає:

А. Існує стійкість внутрішніх зв’язків системи публічного управління при зміні стану зовнішнього середовища.

57. Закон пропорційності суб’єкта і об’єкта публічного управління зазначає:

Б. Кожен суб’єкт публічного управління має бути спроможним за своїм потенціалом і організаційно-технічним забезпеченням оперативно виконувати функціональні завдання, враховуючи зміни у стані об’єкта, забезпечуючи раціональну відповідність між елементами в середині керуючої та керованої підсистем.

58. Закон співставності керуючої та керованої підсистем системи публічного управління передбачає:

В. У кожній системі публічного управління необхідно забезпечити процес реформування якісних і кількісних характеристик керуючої підсистеми відповідно до зміни об’єкта управління на кожному етапі розвитку.

59. Закон “необхідного багатоманіття” зводиться до того, що:

Г. Багатоманітність системи публічного впливу обумовлює необхідність у такому управлінні, яке саме володіє необхідною багатоманітністю.

60. Закон розмежування центрів влади та управління концептуально означає:

В. Необхідність формального і фактичного розмежування напрямів публічної влади в управлінні за горизонталлю і вертикаллю на відносно самостійні гілки, які повинні здійснювати різні, незалежні один від одного функції.

61. Відповідно до закону поєднання централізації та децентралізації:

Б. Кожна публічна управлінська система має забезпечувати доцільну відповідність централізації та децентралізації.

62. Відповідно до закону системності організації публічного управління:

А. Усі явища у природі та суспільстві є схильними до прояву і розвитку властивостей організованості, а отже, системності.

63. Закон саморозвитку системи публічного управління визначає:

Б. Кожна система публічного управління набуває нових якостей і властивостей свого функціонування за рахунок власних ресурсів до адаптації у відповідному середовищі.

64. Відповідно до закону участі громадян у публічному управлінні:

В. Демократичність суспільних відносин між суб’єктами та об’єктами публічного управління, міра їх обов’язків, прав і відповідальності визначається якісним рівнем залучення громадян, через систему добровільних об’єднань, до механізму публічного управління.

65. Об’єктивні та специфічні закони публічного управління найбільш яскраво проявляються у вигляді закономірностей, яким притаманний, у першу чергу:

Г. Соціально-організаційний характер.

66. Принципи публічного управління – це:

В. Об’єктивний за формою вираз вимог законів і специфіки суспільних політичних відносин.

67. Головними вимогами до формування принципів публічного управління є:

Б. Відповідність нормам законодавства і цілям публічного управління, відображення найсуттєвіших (ключових) закономірностей публічного управління.

68. До основних видів принципів публічного управління відносяться:

А. Загальносистемні, загальнометодичні, соціально-політичні, соціально-економічні, соціально-культурні.

69. Основні стандарти належного урядування базується на наступних принципах:

Б. Відкритості, участі, відповідальності, ефективності, відповідності (узгодженості).

70. Критерієм ефективності застосування законів і принципів публічного управління залишається перш за все:

В. Досягнення системності публічного управління, гармонічності та комплексності суспільного життя в цілому і її окремих сфер та галузей зокрема.

71. Країна – це:

Г. Це відокремлена територія незалежного проживання громадян зі своїми кордонами і суспільним устроєм.

72. Держава – це:

В. Форма організації суспільства, носій публічної влади, сукупність взаємопов’язаних установ і організацій, які здійснюють управління суспільством від імені народу.

73. Суспільство – це:

Б. Соціальна організація певної країни, основою якої є соціальна структура.

74. Типологізація суспільств – це:

А. Класифікація суспільств на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис, які відрізняють одні суспільства від інших.

75. За чисельністю рівнів управління і ступенем соціальної диференціації суспільства поділяють на:

Б. Просте, складне.

76. За способом здобуття засобів до існування суспільства поділяються на:

В. Мисливців і збирачів, скотарське, аграрне, традиційні держави або цивілізації.

77. За наявністю писемності суспільства поділяються на:

Г. Писемне, дописемне.

78. За способом виробництва і формою власності суспільства поділяються на:

В. Первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне.

79. За ціннісними критеріями суспільства поділяються:

Б. Традиційне, кероване з середини, кероване із зовні.

80. За рівнем індустріалізації суспільства поділяються:

А. Першого світу, другого світу, третього світу, нещодавно індустріалізовані країни.

81. За політичним режимом суспільство поділяється:

Б. Демократичне, авторитарне, тоталітарне.

82. За панівною релігією суспільство поділяється:

В. Християнське, мусульманське, католицьке.

83. За індустріальною ознакою суспільство поділяється:

Г. До індустріальне, індустріальне, постіндустріальне.

84. Організаційний зміст механізму публічного управління у будь-якому суспільстві найбільш чітко виражається у послідовності таких кроків:

А. Планування колективних зусиль, розподіл обов’язків серед учасників, регулювання повсякденної діяльності учасників, контроль за ходом здійснення поставленої мети, організаційно-ресурсне забезпечення всіх стадій процесу.

85. Система публічного управління багато в чому є тотожною системі публічної влади. По суті, який політичний режим, такі в цілому:

Б. Система публічного управління; характер ієрархічної структури управляючих суб’єктів; рівень суб’єктів, які приймають державні рішення; апарати правлячих суб’єктів; форми взаємовідносин управляючих суб’єктів з керованими об’єктами.

86. Сучасні підходи до управління суспільством і країною наступні:

В. Соціально-інженерний; гуманітарний; японський; раціональний; новий менеджеризм; добре врядування.

87. Соціально-інженерний підхід до управління країною і суспільством орієнтується на:

Г. Пошук оптимальних моделей публічного управління та раціоналізацію вже існуючих механізмів державного управління.

88. Гуманітарний підхід до управління країною і суспільством – це:

А. Модель, орієнтована на максимальне розкриття потенціалу кожної людини і соціуму в цілому, створення гідних умов для реалізації всіх інтелектуальних, культурних, творчих можливостей людини та нації.

89. Основними напрямами гуманітарного розвитку України є:

Б. Політичний, економічний, соціальний, культурний.

90. Основними принципами гуманітарного розвитку України є:

В. Людиноцентризм; забезпечення реальності прав і свобод людини та громадянина; встановлення рівних можливостей для гармонійного розвитку; надання можливостей для підвищення соціального статусу;

розширення простору свободи; розвиток та якнайповніше використання культурних надбань; взаємодія між державою та громадянським суспільством.

91. Головними цілями реалізації принципів гуманітарного розвитку України є:

Г. Формування нової якості життя; формування суспільства знань; розвиток креативного потенціалу людини і суспільства; формування розвиненого громадянського суспільства; консолідацію української нації в якості модерної європейської спільноти.

92. Головними властивостями моделі публічного управління в Японії є:

А. Узгодженість дій; групова орієнтація; моральні якості всіх учасників процесу; стабільність зайнятості; гармонізація відношень між працівниками і керівниками на всіх управлінських рівнях.

93. Основними цілями процесу моделювання раціонального механізму публічного управління є:

Б. Наслідки прийнятих рішень або їх корисність; імовірність реалізації моделей прийнятих рішень в конкретних умовах; вибір оптимального, найкращого, раціонального рішення за допомогою порівняння різних альтернатив.

94. Новий публічний менеджмент – це:

В. Модель державного управління, в основі якої лежить запозичення методів корпоративного управління, які застосовуються в бізнесі та некомерційних організаціях.

95. Головними особливостями нового врядування є:

Г. Змінюється спосіб урядової діяльності; межі між публічним, приватним і громадським розмиваються; форми взаємодії, втручання і контролю публічного, приватного та громадського примножуються; змінюється стиль публічно-управлінської діяльності; до системи публічного впливу залучаються нові суспільні суб’єкти; нове врядування не ставить за головну мету демократизацію управлінського механізму.

96. Громадянське суспільство є:

А. Сукупністю міжособових, сімейних, економічних, культурних, релігійних та інших відносин, які розвиваються в суспільстві, не обмеженому кордонами без втручання держави.

97. Головними передумовами виникнення громадянського суспільства є:

Б. Законодавче закріплення юридичної рівності людей; юридична свобода людини, обумовлена матеріальним благополуччям; створення механізмів саморегуляції і саморозвитку, формування сфери невладних відносин вільних індивідів.

98. На сучасному етапі розвитку головними ознаками громадянського суспільства є:

В. Розмежування компетенції держави і суспільства; демократія і плюралізм у політичній сфері; ринкова економіка; середній клас як соціальна основа суспільства; правова держава; пріоритет прав і свобод індивіда перед інтересами держави; ідеологічний і політичний плюралізм; свобода слова і засобів масової інформації.

99. До основних видів громадянського суспільства Н. Розенблюм відніс:

Г. Демократичне, посередницьке, виборче.

100. Інститутами громадянського суспільства є:

А. Добровільні громадські організації, громадські рухи і політичні партії, незадіяні в здійсненні влади; незалежні засоби масової інформації; громадська думка; вибори і референдуми; залежні від громадськості судові та правоохоронні органи; розподільчо-регулятивні інститути сучасної держави загального добробуту.

101. Фактори, що гальмують розвиток соціальної структури громадянського суспільства в Україні:

Б. Небажання побудови дієвих громадських інституцій керівництвом політичних партій; відсутність середнього класу; відсутність комунікацій, що сприяють популяризації і дієвості інститутів громадянського суспільства; низький рівень суспільної культури; люмпенізація численних верств населення; поява нових власників; популяризація багатства і бідності; консерватизм щодо еволюційного демократичного розвитку; збереження старою номенклатурою своїх позицій.

102. Основні принципи забезпечення ефективно-збалансованих взаємозв’язків між головним об’єктом громадянського суспільства і суб’єктами механізму публічного управління:

В. Усі члени суспільства рівні перед законом; усі члени суспільства мають рівні можливості для реалізації своїх цілей; кожен член суспільства має право вибору при вирішенні будь-яких питань, що стосуються його особисто; чим більшої кількості індивідів стосується рішення, тим менше воно залежить від дій окремої особи; рішення загальної компетенції приймаються за участю всіх сторін; рішення про делегування влади приймаються з найбільшою демократичністю.

103. Влада місцевого самоврядування характеризується певними загальними ознаками, а саме:

В. Її джерелом є народ, а первинним носієм – територіальна громада; розповсюджується лише на територію адміністративно-територіальних одиниць; її органи діють від імені народу чи держави; її матеріально-фінансову базу складають комунальна власність і місцевий бюджет; пов’язана більш тісними зв’язками з населенням; в системі її органів відсутня жорстка ієрархія і підпорядкованість.

104. Основні фактори впливу місцевого самоврядування на можливість самореалізації громадян як учасників громадського і політичного процесу:

А. Розширює коло суб’єктів політичної влади, обмежуючи монополізацію останньої та сприяючи розвитку свободи індивідуума; надає широкі можливості для участі у політичному процесі; забезпечує максимальну дієвість рядовому громадянину, надаючи можливість грати активну політичну роль.

105. Місцеве самоврядування в Україні – це:

Б. Гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

106. Муніципальне публічне управління – це:

В. Поєднання аспектів самоорганізації населення в муніципальному утворенні, професійної недержавної діяльності з самостійної реалізації місцевих владно-адміністративних і господарських відносин та комплексу сучасних методів бізнес-менеджменту, орієнтованих на кінцевий результат.

107. Основні принципи публічного управління на муніципальному рівні:

Г. Гармонізованого керованого розвитку; забезпечення високої якості публічних послуг і захисту прав споживачів; регулярного зворотного зв’язку з громадою; раціонального сполучення міжсекторного співробітництва з конкуренцією за муніципальні ресурси; корпоративного підходу; кластерного підходу до організації територіального співробітництва виробників товарів і послуг; відкритості влади й співучасті громадян в управлінні; постійного розвитку системи управління громадою; постійного розвитку персоналу органів муніципального управління.