- •1. Походження культури. Процес культурогенезу на території України.
- •2. Матеріальна культура землеробів та скотарів.
- •3. Культура скіфо-сарматської доби (доповнити кіммерійцями – тут немає!)
- •4. Писемність і освіта. Літописання Київської Русі.
- •5. Виникнення і розвиток укр. Мови у польсько-литовську добу.
- •6. Реформаційний рух, братства та їхні школи. Острозька та Києво-Могилянська академії.
- •7. Українське бароко в архітектурі козацько-гетьманської держави.
- •8. Нова українська література та поезія в часи пробудження української національної свідомості.
- •9. Модернізм в архітектурі початку хх ст.
- •10. Українське національно-культурне відродження 20-х років хх ст.
- •11. Живопис і нові форми мистецтва сучасної української культури.
- •12. Становлення культури як один із аспектів людини та суспільного способу життя.
- •14. Мова, писемність, освіта населення міст-держав Північного Причорномор’я.
- •15. Монументальне мистецтво, іконопис, книжкова мініатюра Київської Русі.
- •16. Архітектура та будівництво України у складі Великого князівства литовського.
- •17. Передумови формування українського театру. Музичне життя в козацько-гетьманську добу.
- •18. Особливості розвитку української культури на початку хх ст. Освітній та науково-технічний рівень.
- •19. Національна культура в умовах панування радянської ідеології 30-50 рр. Хх ст..
- •20. Літературне життя, театр, кінематограф першої пол. Хх ст.
- •21. Постмодернізм як плюралізм стильових напрямків в українському мистецтві сьогодення.
- •22. Культура неолітичного населення України. (початок нижче)
- •23. Архітектура Київської Русі.
- •24. Осередки культури в Україні хіу – сер. Ху ст.: освіта, книгописання.
- •25. Книгописання, друкарство, архітектура др. Пол. Хуі – сер. Хуіі ст..
- •26. Малярство монументальне та станкове. Становлення світського живопису та портрету.
- •27. Класична архітектура хіх – поч. Хх ст.
- •28. Скульптура та малярство на поч. Хх ст.
- •29. Поезія та літ-ра др. Пол. Хх ст.
- •30. Українська барокова літ-ра.
8. Нова українська література та поезія в часи пробудження української національної свідомості.
У XIX ст. культурні процеси в Україні відбувалися в умовах захоплюючого, різноманітного і широкого розквіту нових ідей і зростання на їх основі національної свідомості. Найважливішим компонентом нації, засобом спілкування людей є мова. Тому окремі представники української інтелігенції розгорнули діяльність, спрямовану на перетворення розмовної мови простих людей на головний засіб самовираження всіх українців. Провідне місце в становленні української мови та літератури до шевченківської доби належить творчості Івана Петровича Котляревського. Його поема «Енеїда» була першим твором, написаним мовою селян і міщан. Публікація «Енеїди» знаменувала появу української мови як літературної. Велике захоплення серед дворянства Слобожанщини викликали і п'єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник».Значну роль у розширенні літературного діапазону української мови відігравали Петро Гулак-Артемовський, Григорій Квітка-Основ'яненко, Євген Гребінка, Левко Боровиковський, Амвросій Метлинський і, особливо, Микола Костомаров — у ті часи ще початкуючий історик, етнограф і письменник. Ці та інші діячі української культури в своїх працях виробляють концепцію національного романтизму, згідно з якою джерелом морально-естетичних культурних цінностей є дух нації. Вони збагатили літературу новими жанрами — баладою, драмою, історичною поемою. Під впливом творчості Т. Шевченка і започаткованого ним напрямку критичного реалізму в українську літературу входять Марко Вовчок, Панас Мирний, І. Франко, П. Грабовський, М. Коцюбинський, Леся Українка та ін.Активно працює в цей період П. Куліш, який у своїх творах на історичну тематику, зокрема доби козаччини, оспівує особливості козацького руху (роман "Чорна рада", 1857), активно виступає в літературно-критичних статтях проти хуторянства і національної обмеженості як у літературі, так і в суспільному житті. Кріпосництво, недолугість можновладців таврував у своїх "Співомовках" С. Руданський. Нестерпне життя, безправ'я і страждання покріпа-ченого селянства показав у своїх творах видатний український прозаїк І. Нечуй-Левицький. До кращих його творів належать повісті "Микола Джеря", "Бурлачка", "Кайдашева сім'я", "Старосвітські батюшки та матушки". Напрямок критичного реалізму в українській літературі одержав поступальний розвиток у творчості Панаса Мирного. У його романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні" (написаному у співавторстві з І. Бі-ликом) дається широка картина життя українського села, боротьба бідноти проти злиднів і соціальної несправедливості. А в романі "Повія" Панас Мирний показує трагічну долю сільської дівчини Христі Притиківни, яку "перемолола" машина капіталізму. Серед драматичних творів Панаса Мирного популярною стала драма "Лимерівна", в якій показано конфлікт пореформенного села, що виник між багатою верхівкою та експлуатованим селянством. У Карпатському регіоні визначним представником передової української літератури був Ю. Федькович, який оспівував борців селянського руху, зокрема Лук'яна Кобилицю, проти австрійського поневолення, редагував першу українську газету "Буковина", яка виходила з 1885 р. у Чернівцях. Популярною серед читачів була творчість Ольги Коби-лянської, щоправда, її перші твори, зокрема "Людина і царівна", зустріли різко протилежні оцінки — від захоплюючої з боку І. Франка до різко критичної з боку С. Єфремова. Найдраматичніший твір авторки — повість "Земля", де вона реалістично показала життя буковинського селянства, трагедію боротьби за землю; увесь він пронизаний болем і співчуттям до своїх героїв.
Футуризм — (від італ. futurismo та лат. futurum - майбутнє). Авангардний напрям у літературі й мистецтві, що розвинувся на початку XX століття здебільшого в Італії та Росії й обстоював крайній формалізм, пропагував культ індивідуалізму, відкидав загальноприйняті мовні та поетично-мистецькі норми. Футуризм — це мистецтво антигуманізму, яке має відбити настання часу техніки. Спрямування футуризму можна виразити трьома «М»: місто, машина, маса. Дві головні ознаки футуризму: по-перше, нове мистецтво зовсім не цікавиться людиною. Психологізм оголошується анархізмом. Психологізм — характерна риса міщанської літератури, яка вмирає. Якщо цікавить душа — пізнай машину. По-друге, для цього мистецтва характерний виключний динамізм, опоетизування руху, швидкості, зорові пошуки засобів зображення руху. Зупинка є злом, отже — футуристи вживали такі принципи динамізації («прискорення») свого художнього тексту: тексти записувалися без розділових знаків, без великих і малих букв. На думку футуристів, найбільше перешкод для руху роблять прикметники й прийменники. На перший план висувається дієслово. Футуризм — це тотальне заперечення, у тім числі й єства. Музикою міста вважався шум міста. Панувала поетизація потворного, антиестетизм: деякі футуристи, наприклад, видавали свої твори на шпалерах.