20. Літературне життя, театр, кінематограф першої пол. Хх ст.

Утворювалися мистецькі спілки – своєрідні «громади», наприклад «Плуг» - спілка селянських письменників. Вона нараховувала сотні членів та десятки місцевих організацій і проводила велику культурну роботу, популяризуючи українську мову та літературу. Активними членами «Плугу» були С. Пилипенко (голова), Д.Бедзик, А.Головка, Н.Забіла. Також існувала організація робітничих письменників - «Гарт». До них належали П. Тичина, М. Хвильовий, М. Йогансен. Інші літературні угрупування «Нова генерація», «Ланка», «ЗахіднаУкраїна», «Авангард», «Молодняк». На руїнах «Гарту» виникли організації ВУСПП (Всеукр. Спілка пролетарських письменників, 1927) та ВАПЛІТЕ. Видатні письменники – М.Зеров, М. Драй-Хмара, Рильський (збірка – «На білих островах»), Є. Маланюк («Стилет і стилос», «Земна Мадонна»), В.Сосоюра («Червона зима», «Навколо»), П.Тичина (поема «В космічному оркестрі»), Богдан Ігор – Антонич (Привітання життя), О.Ольжич (Ріньє), С.Гординський (Барви й лінії), В.Підмогильний (Місто). Під кінець двадцятих років значні досягнення мають театр і кіно. На екранах з’являються перші фільми О.Довженка – Звенигород, Арсенал, Земля. Лесь Курбас – реформатор укр. Театру, вивів укр. театр на широку світову арену. Вистава «ЦарЕдіп», була революційною та полемічною, «Вертеп» - абсолютно самобутня з національного боку вистава, постановка «Гайдамаків» за Т.Г.Ш. Справді епохальною стала вистава «Народний Малахій», наступною стала «Мина Мазайло».

Хай-тек (Гай-тек) (скорочення від англ. high technology — високі технології) — стилістичний напрямок у сучасній архітектурі та дизайні, орієнтований на функціональність, науковість, елітне обслуговування архітектурою з застосуванням високих технологій. Головні ознаки хай-теку: Використання простих геометричних фігур при збереженні виразного силуету. Широке використання скла, пластмас, блискучих поверхонь металу. Використання сіро-металевих фарб. Децентралізація джерел освітлення. Багато трубчастих конструкцій та сходинки, що винесені на зовні. Високий прагматизм в плануванні і використанні простору (виконується не завжди).

21. Постмодернізм як плюралізм стильових напрямків в українському мистецтві сьогодення.

Постмодерні́зм як плюралізм стильових напрямків в укр. мистецтві — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних. Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування. Риси в мистецтві: культ незалежної особистості;потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій; бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу; використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя; зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);суміш багатьох традиційних жанрових різновидів; сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях; як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача; іронічність та пародійність.

Соціалісти́чний реалі́зм — термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві на окреслення художнього методу літератури і мистецтва. Соціалістичний реалізм був єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва. Соцреалізм вимагає від митця правдивого історично-конкретного зображення дійсності в її революційному розвитку. При цьому правдивість й історична конкретність художнього зображення дійсності мусять сполучатися з завданням ідейної переробки і виховання трудящих у дусі соціалізму.