37. Значення слова

Значення слова — відображення в слові певного явища дійсності (предмета, якості, відношення, дії). Розрізняють лексичне (індивідуальне) і граматичне (узагальнене, абстраговане) З.с. Граматичне З.с. регулярно виражається в мові за допомогою спеціальних відповідних засобів, співіснує в слові завдяки єдності з його конкретним (лексичним) значенням, наприклад, значення жіночого роду іменника "література" чи минулого часу дієслівної форми "читав". Граматичне З.с. визначає його приналежність до певного класу (якої-небудь частини мови, можливості сполучування лексеми з іншими словами та особливості відмінювання або дієвідмінювання слова). Лексичне З.с. — це зміст слова, який відбиває у свідомості та закріплює у ній уявлення про певне явище дійсності. В лінгвістиці таке значення часто зіставляють з категорією поняття. Лексичне З.с. є складною структурою, яка зумовлюється загальними властивостями слова як знака, його семантикою, синтаксикою, прагматикою. Кілька лексичних значень можуть об'єднуватися у семантичній структурі одного слова. При цьому розмежовуються первинні (прямі, основні) та вторинні (переносні) З.с. Переносними вважаються такі лексичні значення, які з'являються внаслідок переходу слова від позначення одного предмета (якості, відношення, дії) до позначення іншого, наприклад, "танути" означає "перетворюватися на воду внаслідок дії тепла" (пряме значення) і "розчулюватися, зворушуватися" (переносне значення). Семантичні перетворення, які ведуть до появи переносних значень, лежать в основі багатьох тропів, що активно вживаються в мові художньої літератури. Передумовою виникнення переносних значень виступає образне вживання слів, яке є однією з характерних прикмет художнього (поетичного) мовлення. На відміну від переносних значень, які можна досить чітко витлумачити і зафіксувати у словниках, семантичні перетворення, зміщення при образному вживанні слова, часто не піддаються подібному тлумаченню і вимагають не стільки лексикографічного пояснення, скільки спеціальної інтерпретації, спрямованої на виявлення естетичного функціонування лексики в художньому (поетичному) мовленні. Образне вживання слова характеризується тим, що слово нерідко зберігає властиву йому сполучуваність, а образна семантика не втрачає помітного зв'язку з прямим значенням і реалізується у порівняно широкому контексті, який може містити вказівки на змістову багатоплановість лексеми ("Як у Марії в голові спомини з жалем, з розпукою ткали плахту, щоби закрити перед її очима ту прірву в житті, то у ворота на подвір'ї заїхали козаки". — В.Стефаник). У даному контексті простежується образне вживання слова "плахта", що супроводжується появою додаткових змістових прирощень, зумов-лених незвичною для лексеми сполучуваністю ("спомини з жалем, з розпукою ткали", "закрити прірву в житті"). Тут також не втрачається зв'язок із прямим значенням ("ткали плахту").

38. Полісемія та омонімія

По відношенню до слів, що належать до однакових частин мови, в мовознавстві часто розрізняють омонимию і полісемію. Омонімія - це випадковий збіг слів, в той час як полісемія - наявність у слова різних історично пов'язаних значень. Наприклад, слова " бор "у значенні" сосновий ліс "і" бор "у значенні" хімічний елемент "є омонімами, оскільки перше слово - слов'янського походження, а друге виникло від перського" Бура "- назви одного із з'єднань бору. У той же час, наприклад, слова" ефір "в сенсі органічної речовини і "ефір" в сенсі "радіомовлення і телебачення" лінгвісти називають значеннями одного слова, тобто полісемією, оскільки обидва походять від др.-греч. αἰθήρ - Гірське повітря.

Однак, інша частина лінгвістів проводить межу між полісемією та омонімією по-іншому. А саме, якщо більшість людей бачить у двох співпадаючих словах загальний відтінок сенсу (як кажуть лінгвісти, "загальний семантичний елемент"), то це - полісемія, а якщо не бачить, то це - омонімія, навіть якщо слова мають спільне походження. Наприклад, в словах "коса" (інструмент) і "коса" (зачіска) зауважує більшістю людей загальним семантичним елементом є "щось довге й тонке".

Нарешті, деякі лінгвісти вважають омонімами всі окремі значення багатозначних слів. У цьому випадку полісемія є окремим випадком омонімії.

Збігаються слова, пов'язані з різних частин мови, всі або майже всі російські лінгвісти безумовно відносять до омонімії. Прикладом таких омонімів є "текти" (протікати) і "текти" (перебіг).