23. Граматичні категорії дієслова. Категорія виду. Видові пари дієслів, способи їх творення. Зв'язок категорії виду з категорією часу.

1)Час(мин., теп., майб.); 2) спосіб(дійсний, наказовий, умовний); 3) стан(актив., пасив., зворотно-середній); 4) перехідність(перех./неперех.); 5) вид(док., недок.); 6) особа(1,2,3);

7) рід(чол.,); 8) число(однина, множина); 9)відміна(I,II)/

Категорія виду. Процес протікання дії має різний характер. Одні дієслова означають дію, яка в часі ї протікання обмежена, а інші – таку, час тривання якої необмежений. Дієслова док виду означають дію з вказівкою на її завершеність у мин чи майб часі, на її результативність. Що зробити? Не бувають у теп часі. Дієслова недок виду означають дію без вказівки на її завершність. Що робити? Вживаютьсяе у всіх часах. Видові значення вир-ся за доп.: префіксів (писати- написати, грати- зіграти); суфіксів (зітхати- зітхнути, кричати- крикнути); наголосу (розкидaти- розкuдати); чергування звуків: сидіти- сісти (и- і), скакати- скочити (к- ч); різних основ (ловити- піймати, брати- взяти).

Коли творимо видову пару, зважуємо на те, щоб до твореного слова не додавалося додаткове значення. Зв'язок категорії виду з категорією часу. Основним зна­ченням дієслів недоконаного виду є вираження тривалості дії без обмеження її в часі (летіти, володіти). Додат­ково ж вони можуть означати: 1) ритмічну повторюваність незавершеної дії, що супроводжує якусь іншу дію; з преф-ми при-, від- і суф-ми -ува-, -а- (-я): приспівувати, причепурю­вати, причісувати;

2) нерегулярну повторюваність дії, яка виникає час від часу; творяться за доп преф-ів на-, під-, по- та суф-ів -ува-, -а-: пописувати, підписувати 3) у дієсловах на означення руху — протяжність дії у певному напрямі (брести, бігти, везти) або повторю ваність дії, яка означає необмежений рух (бігати, бродити,).

Дієслівні форми, що означають одноразову протяжну дію - дуративні, означають повторювану дію - Ітеративні. Якщо взяти два приклади — Кінь біжить і Кінь бігає, то в першому з них діє­слово біжить означає певний рух у певному напрямі, а в 2му бігає—рух взагалі. Значення протяжності і повторюваності дії найчастіше виража­ться чергуванням звуків в основі слова: нести — носити, мести — ічмітати, гонити — ганяти.

Основним значенням дієслів доконаного виду є вираження заверщеної дії в певних межах (прочитав, зносив, збіг). Має такі додаткові відтінки:

1) Вказівку на початок дії, обмеженої в часі: зашуміти, заспівати, загуркотіти, 2) Тривалість завершеної дії: поспати, посидіти,

3) Досягнення результату завершеної дії: вивчити, виконати.

І) Раптовість дії: грюкнути, стукнути, моргнути, (це за доп суфікса -ну-).

5) Несподіваність або різкість одноразової завершеної дії: стуконути, грюконути, штовхонути (за доп. суфікса -ону-).

6) Мпогократність обмеженої в часі дії: попереписувати, перетаскати.

26. Категорія особи, числа і роду дієслова. Виражає відношення дії до дійової особи з погляду того хто говорить. Такі відношення можуть бути трьох типів, а тому в дієслові і роз­різняється три особи: перша, друга і третя.

1ша особа означає, що зміст дієслова пов'язується з дійовою особою, яка сама розповідає про свою дію, або пов'язується з групою людей, до якої належить і той, хто говорить. 2га ос означає, що зміст дієслова пов'язується з дійовою особою, до якої спрямована мова. Ця особа виступає як співрозмовник – адресат.

3тя ос озн-є, що зміст дієслова пов'язується з дійовою особою, яка сама не бере участі в мові, а про неї розповідає той, хто шпорить.

Граматична категорія особи виражається за допо­могою закінчень, або особових форм, а саме: Однина

1-а ос: -у (-ю): веду, роблю;

2-а ос:-еш (-єш), -иш (-їш), -и: ведеш, знаєш, робиш,

чи, веди, роби;

3-я ос:-є (-є), -ить (-їть): веде, знає, робить, стоїть.

Множина

1 -а ос:-емо (-ємо), -имо (-їмо), -ем, -им, -імо (-ім):

чо, знаємо, робимо, стоїмо, ведімо, робімо, робім;

2-а ос:-ете (-єте), -ите (-їте), -іть, -те: ведете, зна-

робите, стоїте, ведіть, робіть, стійте;

3-я ос:-уть (-ють), -ать (-ять): ведуть, співають. У вживанні категорії особи є деякі особливості: 1)Ф-ма 1ої ос мн може виражати граматичне знач-я 1ої ос одн в наукових творах, доповідях: подивимося, що пише і цієї статті; як ми вже говорили в попередньому розділі;

2) Ф-ма 1ої ос мн іноді вживається в значенні 2ої ос

одн і мн у звертанні з відтінком іронії: Як ми себе почуваємо?

3)Ф-ма 2ої ос мн при звертанні до людей може вжи­ватися в значенні 2ої ос одн (це так звана пошанна множина): Не плачте, мамо, нетреба.

4) 2га ос одн і мн без особового займенника часто вживається з узагальненим значенням, тобто відно ситься не до якогось одного, а до будь-якого суб'єкта дії при висловлюванні інтимних переживань, а також у прислів'ях для передачі якоїсь загальної дії. Наприклад: Коли лежиш у полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній є щось не земне, а небесне(Коцюб.). . Без клинка не розколеш пенька В узагальненому значенні може іноді виступати також і 1ша ос дієслова теп або майб часу, хоч і рідше, ніж 2га. За Батьківщину будем битись до загину.

5) Дієслова 3ої ос на відміну від дієслів 1ої і 2ої ос озн-ють не лише дію людей та інших істот, а й дію будь-якого предмета: Безтрепетні руки тримають штурвал. Якщо суб'єкт при дієслові в третій особі не названий і його не можна визначити з контексту, дієслово набирає неозначено-узагальне значення:. На нашому

щаводі починають працювати о 7-й годині ранку.

6)У формі мин часу і умов способу дієслова категорії особи не мають. Значення особи при таких дієслівних формах передається лексично, вживанням відповідних особових займенників: я знав, ти знав, він знав і т. д.

27. Прислівник. Розряди за значенням, походженням та структурою. Це невідмінювана ч-на мови, що виражає якісну або кількісну ознаку дії чи стану, ступінь вияву іншої ознаки. У реченні виступає у ролі обставини. У ролі підмета і додатка прислівник буває тільки тоді, коли він субстантивується (вживається в значенні іменника), наприклад: Мене не задовольняє твоє завтра. Найчастіше прислівник відноситься до дієслова (дієприслівника, дієприкметника): По-новому живемо, Прислівник, що означає міру або ступінь якості, відноситься до прикметників і прислівників, наприклад: Надзвичайно ясний та веселий був ранок (М. В.) Прислівник може відноситись і до іменника, якщо він виступає у синтаксичній функції означення: довгий шлях уперед Морфол ознаки - незмінність (виняток - якісні прислівники, які можуть змінюватись за ступенями порівняння: широко — ширше, найширше).

- особливі, характерні для них суфікси -о, -є (ясно, добре), суфікси -и, -ому, -ему у при­слівниках, що мають префікс по-, наприклад: по-українськи - лексична і словотворча співвід­носність їх з усіма відмінюваними частинами мови (високо — високий, внизу — низ, по-моєму — мій). Ця співвідносність дає можливість вияснити походження прислівників та їх творення.

Розряди за значенням:

Означальні: 1) якісно-означальні: голосно, дбайливо.

2) кількісно-означальні: особливо, досить, виключно.

3) означальні способу дії: верхи, жартома, по-селянськи

Обставинні: 1) місця: поблизу, довкола, вгорі, праворуч, додому,

2) часу: тепер, тоді, взимку, щоп 'ятниці, 3) причини: згарячу, спересердя, зопалу, спросоння;

4) мети: навмисне, напоказ.

За структурою: 1)Первинні, що утворились давно і не співвідносяться з іншими частинами мови: тут, ледь, тоді, коли, поки, всюди, так, усяк, ледве.

2)Вторинні, що зберігають смисловий зв'язок з іншими

частинами мови і поділяються за походженням: 1) Прислівники прикметникового походження. Утворилися від форм Н.в. сер. роду + зак-ня -о(чисте- чисто) а також від не членної форми прикм-ів у поєднанні з прийменником(здалека, згарячу, заново, помалу).

2) Прислівники іменникового походження: - прийменникове творення від ім.-ка З./Р./М.в. одн(зверху, знадвору, щодня/вголос, навпростець, навхрест/ вночі, надалі, навшпиньках).

3) Присл-ки числівникового походження: від кількісних(двічі, тричі), від збірних – З.в. одн. з прийм(вдвоє, надвоє, удвох), від З.в. порядкових числівників(вперше, по-перше, спершу)

4) Присл. займенникового походження: від первинних стариз займенників утворилися – де, там, куди, коли, так.

5) Присл. дієслівного походження(мовчки, пошепки, дарма, жартома, лежачи, нехотя)

6) здрібніло-пестливі ф-ми прислівниківу тв.-ся за доп. форм прислівників+суфікси –еньк-, -ісіньк-, есеньк-(точнісінько, помаленьку, ондечки, недалечко).

28. Загальна характеристика прийменників як частини мови. Структурні типи прийменників. Перехід інших частин мови у прийменники. Це службова ч-на мови, яка служить для вираження зв’язків між словами в речені. не мають самостійно виявленого лек-ого значення, роль їх службова: уточнюючи синтаксичні функції членів речення, допомагаючи у виявленні керування непрямими відмінками ім.-ів, займ-ів, субстантивованих прикм-ів і числ-ів, тобто виступаючи лише в ролі виразників синтаксичного зв'язку між членами речення,— прийм-ки, таким чином, не виступають членами речення. Але деякі прийменники не втратили свого лек. значення, і ступінь вияву цього значення в різних прийменниках різний. Так, наприклад, більш помітне лек значення у прийм-ів, що утворилися пізніше від присл-ів, ім.-ів (всередин, наприкінці, кінець, край, коло, назустріч); менш помітне лек значення у прийм-ів первинних, наприклад, від, до, на, в, тому вони «поєднують різноманітні, іноді навіть суперечливі значення, що повністю розкриваються тільки в складі тих словосполучень, в яких вони виступають у своїй службовій функції».

За будовою

1) прості (з однією кореневою

морфемою): перед, на, коло, за, від;

2) складні(з кількома кореневими

морфемами): поміж, із-за, заради, понад, поверх, обабіч, поруч;

3) складені(утворені з

кількох слів): незважаючи на,

слідом за, згідно з.

Перехід інших частин мови у прийменники. Сучасна укр.-ка мова постійно поповнюється новими прийменниками, які розвиваються з самостійних частин мови; деякі з них, набуваючи службової функції, втрачають своє значення як повнознач­ної частини мови; деякі, будучи співвідносними з самостійними части­нами мови, утворюють морфологічні омоніми. Є 2 групи: відіменні і прислів­никові. 1)відіменні прийм-ки утв-ся від ім.-ів абстрактного значення. Поповнення ними відбувається двома шляхами: а) у приймен­ники переходять застиглі форми ім.-ів, утворені від Н.в.: коло хати, край села, кінець столу, круг багаття; від О.в.: протягом тижня, шляхом здійснення; б) поєднання прийм-ка з ім.-ом, який в таких випадках втрачає своє лексичне зн-ня: з приводу, за рахунок, внаслідок, з боку, в справі, в галузі, з метою, за винятком, на випадок.

Прислівникові утв-ся від тих прислівників, які в свою чергу походять від іменних частин мови: близько, вздовж, впо­перек, навколо, довкола, навкруги, навпроти, спереду, відносно, напс редодні та ін.

Порівняйте:

Танки підійшли близько. Танки стояли близько лісу.

30. Загальна характеристика часток як частини мови. Структурні та функціональні різновиди часток. Службові слова, які надають цілим речен­ням, словосполученням або окремим словам семантичних, емоціонально-експресивних та модальних відтінків. В порівнянні із сполучниками і прийменниками, які мають певну службову функцію — виявляти відношення, що реально існують між явищами і предметами,— головною рисою часток в укр.-ій мові є їх семантико-синтаксична функція: виражати загальні логіко-смислові, емоційні і модально-вольові відтінки окремого слова, словосполучення або речення в цілому. Ч-ки не слід змішувати з модальними словами й вигуками. Мо­дальні слова більш самостійні з лексичного боку: вони виражають суб'єктивно-об'єктивне ставлення того, хто говорить, до висловленого.

Вигуки самі по собі вира­жають різні емоції і волевиявлення, тоді як частки надають певного емоційного відтінку слову, словосполученню чи цілому реченню.

Деякі частки виконують словотворчі і формотворчі функції і цим наближаються до морфем.

За значенням ч-ки поділяються на:

1) Ч-ки, що вир. Різні смислові відтінки слів і речень: а) Вказівні: ось, осьде, он, онде, от, то: Ось і дворище б) Означальні - залежно від граматичних умов, можуть виступати в реченні то як означальні прислівники, то як частки. Кількісно-означальні частки — вир-ють додаткові семантичні відтінки кількісної неповноти чи приблиз­ності: майже, мало не, трохи не, ледве не: Яке тобі від цього може бути задоволення, якщо я сам знаю, що став ледве не гірше за тебе (Горьк.). Другі — визначувальні (власне, саме, якраз, якраз саме, рівно, точно, справді, дійсно) —підкреслюють вказівку на якийсь предмет для уточнення в реченні смислу того слова, до якого відноситься частка: Мотря якраз того дня полізла в піч, щоб її вимазати. в) Обмежувально-вивідні: тільки, лише, лиш (лишень), хоч, хоча, хоч і, хоч би, виключно. Обмежують щось єдино можливе при даних обставинах, наприклад: А у небі, як у лісі,—темнота, тільки онде біла зірочка літа (Нех.).

г) Підсильно-видільні: і, й, та, таки, аж, навіть, вже, ж, же, бо, наприклад: Навіть не вірилось, що в темряві за тією тишею причаївся фронт (Коз.).

2)Модальні частки

а) модально-вольові: хай, нехай, би, б, ну, давай, годі, бодай.

б) Стверджувальні: атож, еге, так. Вживаються при відповіді, яка стверджує правильність думки. в) Заперечні: не, ні, ані.

г) Питальні: чи, хіба, невже, що за.

Частки хіба і невже не тільки виражають питання, а й надають відтінку сумніву або недовір'я, наприклад: Хіба самому написать таки посланіє до себе та все дочиста розказать? (Шевч). Невже ви поїдете в таку непо­году?

3) Емоційно-експресивні частки:

а) частки, що відтіняють емоцію вислов­лення, наприклад, частка що за: Ой, що ж то за шум учинився? (Н. тв.): б) експресивно-підсилювальні частки (просто, адже, адже ж) та сполучення часток (от уже, куди тут, де там), які не надають нового відтінку тому чи іншому слову, а тільки підсилюють виразність мови: Куди там співати йому.

За функцією бувають:

Словотворчі - творять нові слова: аби-, будь-небудь, де-, казна-, хтозна-, -завгодно: абихто, абиякий, абикуди, будь-хто, де-небудь, дехто, казна-хто, казна-коли, хтозна-який; ч-ки би (б), же (ж), за допомогою яких утворюються сполучники якби, щоб, якже, ніж та ін. - заперечні частки не, ні, за доп. яких утв-ся заперечні займенники й прислівники ніхто, ніщо, ніколи, ніде. - частки ось, он, які надають прислівникові відтінку вказів-ності: осьде, онде.

Формотворчі творять граматичні форми:

а) би, б, - форми умовного способу: знав би, ходила б;

б) хай, нехай, за - описова форма наказового способу Хай живе Радянська влада! в) –ся(-сь) - зворотні ф-ми дієслова: хотілось;

г) був, була, було- ф-ми давно­минулого часу: ходив був, ходила була, ходило було.

34. Підмет. Структура підмета та способи його вираження. Підмет – це граматично незалежний головний член речення, що означає предмет.

Простий виражається ім.-ом або іменою частиною мова, вжитою в значенні ім.-ка уформі Н.в.: - виражений ім.-ом у Н.в.: Місяць стояв у зеніті й висів над безоднею (М.Хвильовий).

• вир-ий займ-ом у Н.в.: Але більш за все на світі любив_я музику (О.Довженко).

• вир-ий інфінітивом дієслова: Не вірить людям -твій щоденний труд (М.Бажан).

• вир-ий прикм-ом чи дієприкм-ом, які перейшли в іменники: Вартовий перестає бити у стінку, не в силі обірвати пісню (І.Багряний).

• виражений числівником: - на піску лежать переді мною в своїй крові безсмертні двадиять шість... (В.Сосюра).

• виражений вигуками та частками: 1 кожне "ні"— вогненне чує "так " (М.Рильський).

• виражений стійкими словосполученнями: У центрі міста - середня школа, дитячий садок.

Складений підмет вир-ся синтаксичним словосполученням, компонентами якого можуть бути :

• ім.-ки (займ-ки) у Н.в. з ім.-ом (займ-ом) в О.в.: Ми з батьком пішли геть (О.Довженко). На третій день свят Гриць з Григорієм вирушили до Хабаровська

(І. Багряний).

! Присудок у таких реченнях

стоїть у формі множини.

• кількісні числівники або слова з кількісним значенням(багато, трохи) із ім.-ом (займ-ом) у Р.в.: Мільярди вір зариті у чорнозем, мільярди шасть розвіяні у прах (В.Симоненко).

• прізвище, ім’я по батькові людини чи іншою власною назвою: Справді за якусь хвилину пролунав дзвінок, і з'явився Юрій Олександрович Славенко -високий чорнявий молодик, рівно зачісаний, з довгастим енергійним обличчям(В. Підмогильний).

• речення: Розпочався зорепад - це серпень.