- •1. Українська мова – національна мова укр.. Народу. Питання періодизації
- •2. Система голосних фонем сум. Класифікація
- •3. Система приголосних фонем сум. Класифікація:
- •9. Поняття орфографії. Орфограми, типи орфограм. Принципи української орфографії
- •5. Чергування приголосних при словотворенні та словозміні.
- •6. Подвоєння та подовження приголосних. Спрощення в групах приголосних
- •7. Асиміляція. Типи асиміляції. Дисиміляція
- •11. Морфологічні способи словотвору сучасної української мови) іі.Морфологічний :
- •8. Поняття орфоепії. Орфоепічна норма. Основні риси сучасної української вимови
- •16. Прикметник як частина мови. Значення прикметника, його граматичні ознаки.
- •10. Способи словотвору сум. Загальна характеристика.
- •12. Предмет морфеміки. Морфемна структура слів. Типи морфем в сум.
- •13. Частини мови і принципи їх класифікації.
- •14. Іменник як частина мови. Загальне значення, граматичні ознаки і синтаксичні функції.
- •15. Відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни і групи.
- •17. Розряди прикметників за значенням. Утворення присвійних прикметників
- •18. Ступені порівняння якісних прикметників
- •19. Загальна характ. Числівника як частини мови. Значеннєві розряди. Структурні розряди
- •25. Категорія часу дієслова. Утворення часових форм. Зв'язок категорії часу з категорією виду.
- •31. Словосполучення як синтаксична одиниця. Синтаксичний зв’язок між компонентами словосполучення.
- •23. Граматичні категорії дієслова. Категорія виду. Видові пари дієслів, способи їх творення. Зв'язок категорії виду з категорією часу.
- •32. Типи словосполучень і способи зв'язку слів у словосполученні.
- •33. Поширені й непоширені речення. Головні та другорядні члени речення. Їх семантика та способи вираження.
- •43 Складносурядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складносурядних речень.
- •36. Другорядні члени речення. Семантика та способи їх вираження.
- •39. Речення з відокремленими членами. Функції відокремлених членів. Загальні умови відокремлення другорядних членів речення.
- •37. Односкладні речення та їх типи.
- •38. Речення з однорідними членами (головними і другорядними). Засоби вираження однорідності. Узагальнювальні слова при однорідних членах речення.
- •39. Речення з відокремленими членами. Функції відокремлених членів. Загальні умови відокремлення другорядних членів речення.
- •40. Відокремлені узгоджені означення, прикладки. Способи їх вираження.
- •41 Відокремлені обставини та способи їх вираження. Уточнюючі члени речення.
- •51. Явища, суміжні з омонімією (омоформи, омофони, омографи)
- •42. Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями. Вставні слова, їх типи за значенням, вставні речення. Звертання, їх функції в реченні, форми вираження.
- •59. Джерела фразеології. Споконвічно українські фразеологічні одиниці, запозичені фразеологічні одиниці, кальки.
- •56. Лексика української мови з погляду вживання.
- •45 Безсполучникові складні речення. Класифікація безсполучн. Речень.
- •46 Пряма мова. Непряма мова.
- •50. Лексичні омоніми в українській мові. Полісемія та омонімія.
- •47. Багатозначність слова. Типи лексичних значень.
- •48 Види переносу значень (метафора, метонімія, синекдоха).
- •60. Українська лексикографія, її історичні витоки та тенденції розвитку.
25. Категорія часу дієслова. Утворення часових форм. Зв'язок категорії часу з категорією виду.
Час дієслова – це така граматична категорія, яка вир. відношення дії до моменту мовлення. 1) Теп час(дія відбувається в момент мовлення). Ф-ми теп часу за своєю формою – синтетичні(грам і лек значення дієслова в теп часі вир-ють одним словом). За характером голосного у закінченнях поділяють на дві дієвідміни: 1дв – 3 ос одн і 2 ос мн –е, в 3ій ос мн – у; 2дв – 2 і 3 ос одн та 1 і 2 ос мн –и-,-і-(-ї-), 3 ос мн –а-(-я-). 2) Майб час(дія відбудеться після моменту мовлення). Майб час дієслів недок виду має аналітичну і синтетичну ф-ми. Є три форми: просту доконаного виду (зберу, посаджу), просту недоконаного виду (збиратиму, садитиму) і складену недоконаного виду (буду збирати, буду садити). Дієслова майбутнього часу змінюються за числами і особами (купуватиму, купуватимеш, купуватимете, купуватиме, купуватимуть). 3) Мин час(дія відбулася до моменту мовлення) Дієслова минулого часу змінюються за числами (хотів, хотіли), а в однині і за родами (хотів, хотіла, хотіло). Вони можуть бути як доконаного (покохав, приїхав), так і недоконаного виду (кохав, їхав). У чоловічому роді виступає суфікс -в- (ходив, гуляв) і нульове закінчення або немає суфікса і нульове закінчення (віз, ніс); у жіночому, середньому роді і в множині- суфікс -л- і закінчення -а- (була, їла), -о- (хотіло, могло), -и- (росли, могли).
4) Давньоминулий час має аналітичну форму. Утв-ся від ф-ми мин часу відмінюваного дієслова і ф-ми мин часу допоміжного дієслова бути(був ходив, була ходила).
Зв'язок категорії часу з категорією виду. Форми теп часу в значенні майбутнього вживаються для визначення наказу виконати якусь дію: За годину перша рота займає позицію біля озера, а друга – заходить в тил ворогові.
31. Словосполучення як синтаксична одиниця. Синтаксичний зв’язок між компонентами словосполучення.
Це структурна синтаксична одиниця, утворена поєднанням 2ох або більше слів, що поєднуються сурядним або підрядним зв'язком на позначення єдиного розчленованого поняття або єдності понять. Синтаксис розглядає лише синтаксично вільні словосполучення(в них зберігаються самостійні лексичні значення усіх компонентів). Але є ще син-но нечленовані – невільні словосполучення, що називають одне поняття і в реченні виступають як один член. Не вважаються словосполученнями:
1) сполучення підмета з присудком – це називають предикативною сполукою.
2) Поєднання повнозначного слова і службового: біля лісу.
3) складені форми ступенів порівняння прикметників: найбільш вдалий.
4) складені ф-ми майбутнього часу: буду заробляти.
5) фразеологізми: накивати п’ятами.
Ознаки словосполучення як синтаксичної одиниці:
1) як і слово: - некомунікативна одиниця, - виконує номінативну функцію; - характеризується певною системою форм, - є будівельним матеріалом для речення.
2) на відміну від слова: - має складнішу від слова будову, - дає розгорнуте найменування предметам і явищам, - розчленовує свою семантику на основі синтаксичного відношення між компонентами на окремі поняття, а отже, щоразу будується за певною моделлю (структурною схемою), здатною виражати певний тип відношень — атрибутивних, об'єктних, обставинних.
3) як і речення: - складаються з слів; - характеризуються формальною організацією компонентного складу їх за структурними схемами, властивими мові.
4) на відміну від речення: не має таких ознак, як предикативність, модально-часова віднесеність висловленого до дійсності, інтонаційне оформлення, що характеризують речення як комунікативну одиницю. В реченні синтаксичне словосполучення, компоненти якого звичайно функціонують як два різні члени, можуть ставати синтаксично нерозкладними і виконувати роль одного члена.
22. Загальна характ. дієслова як. частини мови. Система дієслівних форм. Дві основи дієслова та форми, що утворюються4 від них. Дієвідмінювані та недієвідмінювані форми дієслів. Це частина мови, яка означає дію або стан предмета і відповідає на питання що робити? що зробити? що робиться з предметом? у якому стані він перебуває? Дієслово, на відміну від прикметника чи іменника, називає дію або стан як змінну ознаку, як процес, що триває в часі. Якщо іменник тиша називає ознаку опредмечено, як певну річ (можна домогтися тиші, скористатися тишею тощо), прикметник тихий передає ознаку безвідносно до часу й до будь-яких змін, то дієслово тихнути подає це саме явише як змінний процес певної тривалості. В одних формах дієслова ця його властивість більше виражена, в інших — менше, але вона властива всім його формам.
Система дієслівних форм:
1) Інфінитив-неозначена ф-ма дієслова(спати);
2) Особові ф-ми дієслова(роблю, робиш);
3) родові форми(робив, робила, робило);
4) іменні ф-ми-дієприкметники(зроблений);
5) дієприслівники(роблячи).
Ф-ма дієсл.
|
На яке питання відповідає |
Як змінюється |
Яким членом речення виступає |
Неозн. |
що робити? що зробити? |
незмінна форма |
будь-яким |
Способова |
що роблю? що робив? що буду робити? що робив би? що роби? тощо |
за способами, часами, особами або родами, числами |
присудком |
Дієприкм. |
який? |
за відмінками, родами й числами |
означенням, іменним присудком |
Безос ф-а на -но,-то |
що зроблено?
|
незмінна форма |
присудком у безособовому реченні |
Дієп рисл. |
що роблячи? що зробивши? |
незмінна форма |
обставиною |
Дві основи дієслова:
1) основа інфінітива - рос(ти): Від неї творяться ф-ми мин. часу, умов. спосіб, активні дієприкметники доконаного виду (позеленілий), пасивні дієприкметники з основою на -а-(поча(ти) — початий) та відповідні форми на -но, -то (прочита-но, поча-то) і дієприслівники доконаного виду (поча-вши). 2) основи теперішнього часу - від 3-ї ос. одн. відкидаємо особове закінчення -є або -ить (-іть): жив(е), говор(ить): Від неї творяться ф-ми наказ. способу (живи), активні дієприкметники недок. виду (живучий) та дієприслівники недоконаного виду (живучи).
Дієвідмінювані та недієвідмінювані форми дієслів: Дієвідмінювання - це система змінних форм дієслова. Дієслова змінюють свою форму за особами, часами, способами, числами, а в минулому часі і умовному способі - за родами. Інфінітив, дієприкметник і дієприслівник не змінюють своєї форми за особами, не мають способу і тому не дієвідмінюються. Як дієвідмінювані, так і недієвідмінювані форми дієслів творяться від двох дієслівних основ.
29. Загальна характеристика сполучників як частини мови. Типи за значенням та структурою. Це службова частина мови, яка вживається для поєднання членів речення, ч-ин складного речення й окремих речень у тесті. Сп-ки, як і прийм-ки, не мають самостійно вираженою лек-ого значення. Особливість - виражають смислові стосунки між однорідними або з лексичного чи логічного боку зіставлюваними членами речення, а також між частинами складного речення, тоді як прийменники разом з відмінковими формами іменних частин мови виражають смислові відношеня між неоднорідними членами речення.
За структурою поділяються на:
1) невивідні, або прості(морфологічно не розкладаються на ч-ни: а, і, та, але, бо, чи.); 2) вивідні(утворені від інших частин мови.):
а) складні - утворені внаслідок об'єднання в одне слово 2ох ч-н мови, наприклад: щоб = що + б; проте — про +те;
б) складені – утв-ся поєднанням відмінкових форм займ.-ка той або якоїсь іншої повнозначної ч-ни мови з спол-ми що, щоб або прислівником як, наприклад: тому що, через те що, для того щоб, в міру того як, незважаючи на те що та ін.
За значенням поділяються на: 1)Сп-ки сурядності - виявляють зв'язки синтаксично рівноправних елементів мови: вони з'єднують а) однорідні члени, б) прості речення в складносурядному і за значенням поділяються на три основні групи—єднальні (і, й, та, також), протиставні (а, але, та, проте, зате, однак), розділові (або, то, чи, хоч).
2)Сп-ки підрядності служать для виявлення характеру залежності одного речення (підрядного) від другого (головного) і разом тим для виявлення смислових взаємозв’язків між ними. Поділяються за значенням на: 1) причинові: тому що, тим що, бо, через те що;
2) мети: щоб, щоби, для того щоб;
3) наслідку: так що;
4) умовні: якщо, як, коли б, раз;
5) допустові: хоч, хоча, дарма що;
6) порівняльні: мов, мовби, немов;
7) часові: щойно, як тільки, тільки-но, ледве, скоро, в міру того як.