13. Частини мови і принципи їх класифікації.

Частини мови – це основні лексико-граматичні розряди слів. Принципи поділу на частини мови: смисловий – характеризує лексичне значення слова або його відсутність; що слово називає: предмет, його ознаку, кількість, дію чи стан; морфологічний - своєрідність граматичної форми слова: носієм яких граматичних значень слово є; синтаксичний – типова синтаксична функція слова(яким членом речення найчастіше виступає); словотворчий – специфічні для певної групи слів способи творення та словотворчі засоби.

У СУМ частини мови поділяються на повнозначні(самостійні) та неповнозначні(службові). До повнозначних частин мови належать: 1) іменник-назви предметів; 2) прикметник-назви ознак предметів; 3) числівник-назви кількості або порядку предметів при лічбі; 4) займенник-вказує на предмет, ознаку, але не називає їх; 5) дієслово-назви дій предметів у часі або їхнього стану; 6) прислівник-назви ознак дії, стану або іншої ознаки. Повнозначними ці частини мови називаються тому, що слова, які до них належать, мають лексичне і граматичне значення, відповідають на певне питання та виступають членами речення. Неповнозначні частини мови: 1)прийменник-визначає відношення між словами в реченні(до, на, при, попід); 2)сполучник-сполучає однорідні члени речення і прості речення в складному; 3) частка-надає певних смислових відтінків реченню або його членам, утворює окремі граматичні форми чи нові слова. Вигук – безпосередньо виражає почуття і волевиявлення людини, не називаючи їх; не належить до жодної з частин мови. За морфологічними ознаками слова всіх частин мови поділяють на змінювані і незмінювані. До змінюваних належать: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово. До незмінюваних належать: прислівник, прийменник, сполучник, частка, вигук і звуконаслідувальні слова.

14. Іменник як частина мови. Загальне значення, граматичні ознаки і синтаксичні функції.

Іменник – це повнозначна частина мови, яка має значення предметності й відповідає на питання хто?що?.

Морфологічні ознаки іменника. Іменникам властиві граматичні категорії роду, числа і відмінка. 1) Іменник має форму числа. Якщо іменник вживається тільки в множині, то він може мати значення одного або багатьох предметів: Ми зустрілися біля воріт. Ворота скрізь були позамикані. 2) Кожен іменник у формі однини обов’язково належить до одного з трьох родів. 3) Усі іменники, навіть ті, що не змінюють своїх закінчень за відмінками та числами, є словами, які можуть відмінюватися. Відмінки разом з прийменниками виражають синтаксичні відношення іменників до інших слів словосполучення й речення.

Поділ за семантичними значеннями на: істоти/неістоти, загльні/власні назви, конкретні/абстрактні, збірні/одиничні, предметні речовинні. За граматичними ознаками поділяються на: роди(спільний-за контекстом-сирота, подвійний-ч/с:вовчисько,

ж/ч:дівчисько), число, відмінок. Синтаксична роль іменників. Іменник може виступати підметом, частиною складеного присудка ( Поезія-це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі. (Л.Костенко).), додатком, означенням (Отой ліс, який мене стрічав шумом листя і гойданням трав…), обставиною ( Облітає пелюстками мрій вже притомлене й скошене тіло).