9. Поняття орфографії. Орфограми, типи орфограм. Принципи української орфографії

Орфографія – це система загальноприйнятих правил про способи передачі усного мовлення в писемній або друкованій формі. Орфограма – це правильне написання, це насамперед букви, для написання яких треба застосувати певне правило. Орфограми бувають буквенні: 1)ненаголошені е, и в корні слова: весна, життя; 2)велика чи мала буква: Земля-земля; 3) написання сумнівного приголосного: легкий, просьба; 4) подовження та подвоєння приголосних: навчання, лимонний; наявність чи відсутність літери: сторіччя-сторіч, баский-баскський; та небуквені: 1) дефіс: по-київськи, темно-зелений, з-поміж; 2) апостроф: м’ята, сузір’я; 3) перенос слова: хо-джу, три-ста; 4) роздільне написання: будь ласка, все одно, поки що, на жаль; 5) разом: улітку, попід, пів вікна. Орфографічне правило – це коротка й чітка рекомендація для певного написання як зразкового.

Принципи української орфографії: 1) фонетичний – написання слова точно відображає його вимову ( вода, калина, треба); 2) морфологічний – написання слова розходиться з його звучанням (просьба, безжурно, на річці); 3) традиційний (історичний) – написання слова не можна пояснити ні вимовою, ні аналізом морфем (яблуко, левада, лимон, бароко); 4) смисловий (диференційний) – написання однозвучних слів залежить від їхнього значення: написання великої чи малої літери (Роман-роман), написання слів разом чи окремо (на пам'ять – на пам'ять).

5. Чергування приголосних при словотворенні та словозміні.

г-ж-з : нога-ніженька-нозі, крига-криженька-кризі, берег-узбережжя-на березі; к-ч-ц : юнак-юначе-юнацький, жінка-жінчин-жінці, бік-бічний-на боці; х-ш-с : рух-рушати-в русі, свекруха-свекрушин-свекрусі, муха-мушва-мусі.

У кількох словах як виняток ця закономірність порушується: рушник, рушниця, соняшник, мірошник, торішній, хоча вони походять від слів рука, сонце, мірка, торік.

Основні чергування про творенні слів:

Звуки	+суфікси	Змінюються на	приклади
г, ж, з	-ськ-,-ств-	-зьк-,-зтв-	убогий-убозтво
к, ц, ч	-ськ-,-ств-	-цьк-, -цтв-	козак-козацтво
х, ш, с	-ськ-,-ств-	-ськ-,-ств-	Балхаш-балхаський
г, з, ж	-ш-	-жч-	низький-нижчий
с	-ш-	-шч-, -щ-	високий-вищий
ц’к	-ин-	-чч-	німецький-Німеччина
с’к, ск	-ин-,-ан-	-щч-(-щ-)	пісок-піщаний
ск, ст	-а-	-шч-(-щ-)	вереск-верещати
зк	-а-	-жч-	брязкіт-бряжчати
с’к, з’к	-енк-, -ук-	-шч-(-щ-), -жч-	Васько-Ващенко
к, ц	-н-	-чн-	рука-ручний, сонце-сонячний

6. Подвоєння та подовження приголосних. Спрощення в групах приголосних

Подвоєння відбувається при збігові однакових звуків, що належать до різних морфем:

1)преф.+ корінь.: беззахисний;

2) преф.+преф.: беззастережний;

3) корінь+суф(-ний, -ни,-ниц): туман-туманний, день-денний.

4)в ім.. та прися. Утв-их від прикм. З подвоєнним н, подвоєння зберігається: законний-законність.

5) у складних словах, коли 1ша ч-на зак-ся, а 2-га поч.-ся тим же приголосним: військкомат, юннат.

6) коли основа дієслова мин часу зак-ся на –с перед воротнім постфіксом –ся: пасся, розрісся.

7) у прикметникових наголошених суф-ах –енн,-анн,-інн та в утворених від них ім.-ів на –ість і в прися: старанний-старанність-старанно.

Але подвоєння не відбувається:

1) у прикм. Утв-их від ім.-ів за доп суф-ів –ан, -ян, -ин, -їн: глина-глиняний, соловей—солов’їний.

2) у дієприкм., а також у ім.-ів та прися утв-их від дієприкм: згуртований-згуртованість-згуртовано.

Подовження приголосних виникає внаслідок фон уподібнення звуків:

1) перед я, ю, і, е після д,т,л в усіх відмінках крів Р.в. ім.-ів ч і ж р 1ої в: суддя, суддею, суддю.

2) Перед ю в О.в одн ім.-ів ж р 3ої в , якщо у Н.в. одн вони зак-ся на один м’який або шиплячий пригол: сіль-сіллю, річ-річчю.

3) Перед я,ю,і,е в усіх відмінках ім.-ів с р 2ої відміни(за винятком Р.в. мн): колосся, обличчя, життя.

4) перед я у прислів: спросоння, навмання.

5) перед ю, є у теп часі у похідних ф-ах від дієслова лити: ллю, ллєш, ллємо, ллєте,ллють, ллється, виллю, наллю.

Спрощення :

1) у ім. в сполученнях –ждн-, -здн-, -стн-, -стл- випадає д, т : тиждень-тижня, щастя-щасливий, поїзд-поїзний, вість-вісник. Але: хвастливий, шістнадцять, пестливий, кістлявий, зап’ястний, хворостняк; у ім іншомовного походження: контрастний, баластний, форпостний, компостний.

2) у групах приголосних –зкн-, -скн- випадає к при творенні дієслів: тиск – тиснути, блиск – блиснути.

3) також: стц-сц: містити-місце, лнц-нц: сонце, рдц-рц: серденько-серце, рнч-рч: горно-гончар.