42. Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями. Вставні слова, їх типи за значенням, вставні речення. Звертання, їх функції в реченні, форми вираження.

Вставні одиниці - слова, словосполучення, речення - це

компоненти, які виконують модальну функцію, виявляють ставлення мовця до висловлюваної думки.Вставні компоненти не пов'язані граматично з іншими словами в реченні, отже, не є членами речення. І вони можуть вживатися без сполучників або з підрядними (найчастіше як) чи сурядними (найчастіше і, а) сполучниками.

Вставні одиниці можуть передавати: 1)оцінку вірогідності висловлюваного (впевненість або невпевненість): може, мабуть, можливо, певно, напевно, видно, здається;

2) логічну впорядкованість мовлення: однак, крім того, приміром, зрештою, взагалі, отже, зокрема;

3) емоційну оцінку висловлюваного: на лихо, на жаль, на щастя, хвалити долю, на біду, чого доброго та ін.;

4) характер висловлюваного: коротко кажучи, іншими словами, так би ;

5) вказівку на джерело інформації: по-моєму, на мою думку, кажуть, за повідомленням..., за даними...;

6) прагнення мовця активізю спілкування: чуєш, знайте, бач, вірите, погодьтеся, майте на увазі.

! Не бувають вставними слова: майже, мовби, немов, наче, нібито, приблизно, причому, все-таки, адже, просто, тобто, принаймні, отож, тільки та деякі інші. Вони виступають у ролі службових частин мови.

Вставлені речення доповнюють, пояснюють, уточнюють предметний зміст основного речення, передають додаткові зауваження, не мають граматичного зв’язку з реченням, можуть приєднуватись до основного речення сурядними та підрядними сполучниками: Там батько, плачучи з дітьми (а ми малі були і голі), не витерпів лихої долі - умер на панщині(Т.Шевченко).

Звертання:

Слово або сполучення слів, які називають особу, предмет, до яких звернена мова.

Основна функція звертання — привертати увагу того, до кого звертаються, до повідомлення, тому у ролі звертань ча­сто вживаються імена, прізвища, назви осіб за спорідненістю тощо.

У фольклорі, у художніх творах звертаннями можуть бути назви тварин та неживих предметів: Ой не світи, місяченьку, Не світи нікому, Тільки світи миленькому, Як іде додому! (Нар. тв.

Звертання виражається кличним відмінком у формі одни­ни чи множини: Чудна ти, дочко! Я про тебе дбаю (Л. У).

За формою вираження звертання поділяються на_непоширені і поширені: Слався, людино, коли по землі Йдеш ти як ратай, сіяч, будівничий (Рил.); Думи мої, думи мої, Лихо мені з вами! (Т. Ш.).

Реченням, ускладненим звертаннями, властивий різний ступінь напівпредикативності. Мінімальний ступінь напівпредикативності мають інтерпозиційні звертання, виражені іменником без супровідних залежних слів: — Чого ти, сину, став такий смутний (Н.-ЛевСвоєрідний тип звертання становлять вокативні речення, які, називаючи адресата, передають модально або емоційно забарвлену думку — оклик, незадоволення, обурення, скаргу, радість, прохання, докір, переляк, заборону тощо: Лукашу!.. Ані руш! (Л. У.) — оклик; Сину?.. Ой синоньку! Ой, що ж я набідилася з отею відьмою! (Л. У.) — скарга; — Сину мій! Дитино моя! — угледівши скрикнула мати і кинулась до Петра (П. М.) — переляк; — Марійко! Ма­рійко! Годі тобі! Людей соромся... її стримує Софія й сама плаче... (Івч.) — прохання-заборона; — Ех, ти, Век­ша, Векша! Що ж ти так!.. (Івч.) — осуд.