методика / Лекція 1

7

Лекція 1. Методика як теорія і практика навчання іноземних мов

1. Поняття методики навчання іноземних мов та її значення.

2. Галузі методики.

3. Базові методичні категорії.

4. Реалізація загально дидактичних принципів у навчанні іноземних мов.

5. Принципи методики навчання іноземних мов.

Ключові поняття і категорії: загальна методика, спеціальна методика, методика використання ТЗН, порівняльна методика, історична методика, метод, система навчання, підхід, методичний прийом, принцип дидактики, методичний принцип, знання, уміння, навички.

Поняття методики навчання іноземних мов та її значення. Оскільки знання лише самого предмета у більшості випадків не може забезпечити вчителю повного успіху у своїй роботі, то питання методичної підготовки вчителя іноземної мови мають пріоритетне значення. Знання, уміння і навички вчителя не можуть стати надбанням учнів, якщо він сам не володіє теорією навчання іноземних мов (надалі ІМ), не здатний свій рівень володіння мовою та особистісні характеристики підкріпити знаннями теоретичних положень методики навчання ІМ. Тому теоретичний курс методики викладання ІМ посідає чільне місце у системі професійної підготовки майбутнього вчителя ІМ.

У педагогічному контексті слово методика вживається у наступних значеннях:

1. Методика як теоретичний курс, навчальна дисципліна у педагогічному навчальному закладі. 2. Методика як сукупність форм, методів і прийомів роботи вчителя, тобто технологія

професійної практичної діяльності.

3. Методика як педагогічна наука, яка має, з одного боку, характеристики, властиві будь-якій науці взагалі (теоретичний фундамент, експериментальну базу, робоче поле для перевірки науково обґрунтованих гіпотез), а з іншого боку — специфічні об'єкти дослідження, обумовлені сутністю предмета та шляхами оволодіння ним.

В еволюції методичних концепцій розроблялися теоретичні положення, які мали, з одного боку, відношення до методики викладання будь-якої ІМ, а з іншого боку — до навчання певної ІМ. У результаті об'єктивно склалися дві галузі методики: загальна методика та спеціальна методика.

Загальна методика розглядає вивчення загальних закономірностей і особливостей процесу навчання ІМ незалежно від певної ІМ. Принципи відбору навчального матеріалу, способи здійснення усного випередження в оволодінні різними видами мовленнєвої діяльності (МД), співвідношення усного і писемного мовлення на різних етапах уроку, шляхи інтенсифікації навчального процесу тощо будуть однаковими для кожної з ІМ, що вивчаються у загальноосвітніх школах України.

Але знання загальних закономірностей навчання ІМ виявляються недостатніми, якщо вчитель має справу із специфічними особливостями конкретної ІМ. Тому, спеціальна методика досліджує навчання тих мовних і мовленнєвих явищ, що є специфічними для конкретної ІМ.

Стрімкий розвиток методичної науки породжує формування самостійних галузей загальної методики. Значний інтерес представляє аналіз методичних концепцій минулого. Численні дослідження у цій галузі свідчать про існування спеціального розділу методики — історичної методики.

Поширення одержала порівняльна методика, яка вивчає навчання ІМ у різних країнах. Стрімко розвивається і така галузь методики, як методика застосування технічних засобів у навчанні ІМ, досягнення якої дозволяють суттєво підвищити ефективність навчального процесу.

Сучасною дидактикою теоретично обґрунтовано систему принципів, які визначають загальну спрямованість, структуру, а також обумовлюють зміст, методи і результати навчально-виховного процесу. До найбільш визнаних і усталених загальнодидактичних принципів належать:

• принцип виховуючого навчання;

• принцип зв'язку навчання з життям;

• принцип свідомого навчання;

• принцип творчої активності;

• принцип наочності;

• принцип науковості;

• принцип систематичності;

• принцип міцності засвоєння знань;

• принцип приступності в навчанні;

• принцип врахування індивідуальних особливостей учнів.

На системі дидактичних принципів будується навчання усіх предметів у сучасній школі, однак вони можуть мати певні особливості у процесі навчання такого специфічного предмета як ІМ. Тривалий час реалізацію принципу свідомості у навчанні ІМ розуміли як глибоке усвідомлення системи досліджуваної мови на основі порівняння з відповідними явищами в РМ. За такого підходу до вивчення ІМ переклад на РМ був основним засобом навчання, а граматичні правила — базою для «конструювання» висловлювань. У руслі сучасних методичних тенденцій під свідомим підходом до практичного володіння ІМ необхідно розуміти організацію навчального процесу, за якої учні усвідомлюють структуру і зміст МД, не вдаючись до численних порівнянь з РМ і нескінченними двомовними вправами. Принцип творчої активності передбачає, що активність учня у процесі оволодіння ІМ повинна виявлятися у творчій діяльності іноземною мовою. Цей принцип реалізується під час розв’язання учнями різноманітних завдань комунікативного характеру, у контексті домашньої та самостійної роботи, у розрізі проектної методики навчання. Принцип наочності у навчанні ІМ виявляється дуже своєрідно: він знаходить своє вираження насамперед у значній ролі слухової наочності, що зовсім не характерно для переважної більшості предметів шкільного загальноосвітнього циклу. Також, варто додати, що функції наочності на уроках ІМ є дещо іншими порівняно з іншими дисциплінами. Так, у контексті навчання ІМ наочність слугує не лише для ілюстрації навчального матеріалу, а й як опора для мовленнєвої діяльності, як рецептивної, так і репродуктивної.

Принципи методики навчання ІМ не є однорідними. Деякі мають узагальнений характер і обумовлюють навчання ІМ у загальному плані (загальні принципи). Інші —більш часткові, оскільки сфера їхньої дії значно вужча. Існують спеціальні принципи, які відносяться до певної вузької галузі навчання ІМ (певного окремого аспекту мови, виду МД чи специфічних засобів навчання ІМ). До загальних принципів навчання ІМ відносяться:

1. Комунікативна (мовленнєва) спрямованість навчання ІМ.

2. Врахування особливостей РМ.

3. Домінуюча роль вправ на всіх рівнях і у всіх сферах оволодіння ІМ.

Принцип комунікативної спрямованості навчання означає, що навчально-виховний процес з ІМ у школі повинен бути організований, цілеспрямований і реалізований так, щоб у результаті навчання учні опанували необхідним мінімумом умінь і навичок для користування ІМ як засобом спілкування у межах тематики, запропонованої програмою. Для досягнення такої мети необхідна в першу чергу практична діяльність досліджуваною мовою як в усному іншомовному мовленні, так і у читанні. Для цього необхідно виконувати в досить великому обсязі мовленнєві (комунікативні) вправи, які є вирішальним чинником практичного володіння ІМ. Переважне використання підготовчих і мовних вправ призводить до оволодіння філологічними пізнаннями про досліджувану мову, але є перешкодою на шляху до практичного володіння ІМ навіть у межах шкільної програми. Мовний матеріал не є основним об'єктом і головною метою навчального процесу з ІМ: його оволодіння – лише етап, що завершується використанням даного матеріалу в іншомовному мовленні.

Принцип врахування особливостей РМ в оволодінні ІМ має особливе значення. Спираючись на РМ можна домогтися чіткого розуміння відповідних структур і значень в ІМ. Через виконання одномовних вправ РМ можна вилучити з класу, але у свідомості учнів вона залишиться, тому РМ повинна стати помічником для оволодіння іноземною. У ситуаціях, коли усвідомлення явища безперекладним шляхом уявляється неможливим, або досягається з великою витратою часу і зусиль, необхідно вдаватися до РМ. Тому навчальні матеріали слід будувати так, щоб, з одного боку, досягався б позитивний перенос з РМ на ІМ, а з іншого (де це необхідно) — здійснювався б великий акцент на тренувальній роботі з тими явищами в ІМ, які суттєво відрізняються від відповідних явищ у РМ.

Реалізація принципу домінуючої ролі вправ у всіх сферах оволодіння ІМ повинна відігравати значну роль у здійсненні навчально-виховного процесу. Будь-яке пояснення нового мовного матеріалу потрібно завершувати вправою, яка показувала б, як досліджуване явище ІМ функціонує у мовленні. Вправи в усному мовленні не слід зводити до невпинних повторень того самого матеріалу: досліджувані структури, моделі і зразки за реалізації даного принципу стають не метою навчальної роботи, а засобом побудови висловлень, що забезпечують досягнення взаєморозуміння між учасниками навчального процесу.

До спеціальних принципів методики навчання ІМ належать: 1. Принцип навчання ІМ на мовних зразках (моделях). 2. Принцип сполучення мовних тренувань з мовленнєвою практикою. 3. Принцип взаємодії основних видів МД. 4. Принцип усного випередження щодо навчання читання і письма. 5. Принцип апроксимації навчальної іншомовної діяльності. 6. Принцип, інтенсивності початкової стадії навчання ІМ.

Принцип навчання ІМ на основі типових зразків (моделей, структур, типових речень) визнається як найбільш раціональний шлях оволодіння ІМ. В основу цього принципу покладені ретельний добір і моделювання навчального мовного (мовленнєвого) матеріалу, у результаті чого учням пропонується в концентрованому виді найбільш уживаний фонетичний, лексичний і граматичний матеріал, мовні зразки, оволодіння якими дає можливість учням здійснювати комунікативні акти.

Принцип сполучення мовних тренувань з мовленнєвою практикою підкреслює необхідність оволодіння мовним матеріалом не як метою, а як засобом, необхідним для досягнення справжнього спілкування ІМ в межах шкільної програми. Без такого підходу неможливо забезпечити мовленнєву спрямованість процесу навчання, не можна успішно розв’язати завдання, поставлені програмою. Сутність цього принципу націлює вчителя на таку роботу, коли оволодіння мовним матеріалом вважається допоміжним завданням. Водночас, мовленнєва практика стає пріоритетним завданням, а мовленнєві вправи – завершальним етапом будь-якої роботи з навчальним матеріалом.

Принцип взаємодії основних видів МД вимагає від вчителя ІМ продуманої і чіткої організації навчально-виховного процесу, яка забезпечувала б гармонійне формування умінь і навичок іншомовної МД. У мовленні усі види МД — аудіювання, говоріння, читання і письмо тісно пов'язані один з одним: вони доповнюють один одного. Якщо один з них недостатньо розвинений, то у формуванні міцних умінь і навичок допомагає інший вид МД. Так, навчання говоріння стає неможливим, якщо учень не навчений аудіювання; навчання читання не здійснюється без опори на письмо тощо. Об'єктивно існують зв'язки між всіма основними видами МД, що і ставить реалізацію цього принципу серед важливих завдань.

Принцип усного випередження у навчанні читання і письма є актуальним щодо початкового етапу навчання. Здійснення цього принципу дає можливість організувати навчання таким чином, щоб забезпечити багаторазові зустрічі учня з навчальним матеріалом, що використовується, з одного боку, в усному мовленні, а з іншого боку — у читанні іноземного тексту. Діти молодшого шкільного віку, які розпочинають навчання у початковій школі, ще не володіють механізмами усного мовлення іноземною мовою, і через це ще не готові до ознайомлення з новою графікою та орфографією. По-перше, оволодіння писемним мовленням є тривалим процесом. Процес паралельного оволодіння усним та писемним мовленням за таких умов виявився б неефективним внаслідок нераціонального використання часу. По-друге, не володіючи ще слуховими образами слів і не маючи навичок сприймання і розуміння мовлення на слух, а також породження самостійних висловлювань в процесі говоріння, учні можуть бути неготовими до адекватного сприйняття та відтворення графічних образів в писемних видах МД.

Принцип апроксимації навчальної діяльності дозволяє вчителю більш раціонально здійснювати організацію і контроль навчально-виховного процесу, що в результаті слугує підвищенню його ефективності. Сутність апроксимації полягає у тому, що вчитель має право ігнорувати ті помилки в мовленні, які не порушують комунікативного акту; іншими словами, ті помилки, що не перешкоджають адекватному розумінню мовленнєвого повідомлення. У практиці навчання ІМ це означає терпимість до багатьох фонетичних, лексичних і граматичних помилок, незначного порушення мовних конструкцій, які не викликають порушення змісту висловлення. Зафіксовані спостереження над мовленням носіїв ІМ свідчать про те, що вони також допускають порушення норм мови і мовлення, що, однак, не перешкоджає досягненню взаєморозуміння. Правильне здійснення даного принципу створює в класі атмосферу, що підвищує мовленнєву активність учня, усуває страх помилитися, учні стають більш розкутими в усному мовленні і читанні.

Принцип інтенсивності початкової стадії навчання ІМ обумовлений природою мови і мовлення. Хоча будь-який мовленнєвий продукт складається з окремо оформлених одиниць, розташованих у лінійній послідовності, проте у мовленні усі одиниці виявляються єдиним, нерозривним і досить складним цілим. Якщо виходити з необхідності первинного оволодіння матеріалом, то для створення фрази, яка складається з невеликої кількості слів (наприклад, «я бачу книгу»), необхідно опанувати дуже багатьма фонетичними, лексичними і граматичними категоріями відповідної ІМ. За рівномірного розподілу навчальних годин на весь курс навчання виходило б так, що усвідомлена МД з'явилася б дуже пізно. Другий аргумент полягає у тому, що формування умінь і навичок вимагає оволодіння ІМ значної кількості тренувань і повторень як мовного матеріалу, так і моделей мовлення саме на перший фазі; а все це є неможливим за рівномірно розтягнутого курсу навчання ІМ. Через це початкова стадія навчання повинна бути інтенсифікована, і це знаходить відображення у навчальному плані та шкільній програмі: на навчання ІМ в початкових класах відводиться завжди більше годин, що зумовлюється необхідністю оволодіння значним масивом мовного матеріалу і мовленнєвих зразків.

Базові методичні категорії. Будь-яка наука має свої базові категорії. У методиці навчання ІМ серед таких категорій варто розглядати прийом, метод і систему навчання. Певними якостями базових категорій володіють і такі поняття, як засіб навчання, принцип навчання і підхід до навчання ІМ.

Поняття прийом дуже часто використовується в теорії і практиці навчання ІМ, оскільки серії наступних один за одним прийомів — це технологія навчального процесу, яка підлягає спостереженню у навчальній аудиторії. Прийом — це елементарний методичний вчинок, спрямований на вирішення конкретного завдання навчання на певному етапі уроку.

На відміну від прийому, метод варто розглядати як інший, більш високий ступінь в ієрархії базових методичних категорій. Метод не є лише сукупністю, системою прийомів, адже не будь-який метод складається із серії прийомів. Метод виявляється саме тоді, коли має місце систематичне повторення тих самих форм і способів роботи для успішного рішення циклічно повторюваних задач навчального процесу.

Методами, які часто використовуються в процесі навчання ІМ в школі варто вважати: демонстрацію, пояснення і вправляння. Кожний з зазначених методів може бути представлений низкою варіантів. Так, демонстрація може знайти вираження у показі функціонування усного чи писемного іншомовного мовлення, а також у використанні наочних засобів (таблиць, малюнків) з текстом ІМ; пояснення може здійснюватися у різних формах як стосовно мови (рідною чи іноземною), так і у відношенні часу і місця пред'явлення (у тренувальній роботі, у ході вправ тощо). Вправа може мати дуже великий діапазон використання, що може бути спрямовано і на сферу оволодіння аспектами системи ІМ, і на сферу формування умінь і навичок у різних видах МД — аудіювання, говоріння, читання і письма.

У навчанні ІМ у школі демонстрація має особливе значення. Значимість демонстрації підкреслюється фактом відсутності природного іншомовного оточення. У таких умовах учитель, прагнучи до успішного вирішення навчальних задач, обумовлених програмою, повинен так будувати навчання ІМ, щоб у всіх необхідних випадках наочно показувати функціонування усного і писемного іншомовного мовлення.

Пояснення як метод у сучасному навчанні ІМ посідає відносно незначне місце. За цільової настанови – навчити практичного володінню ІМ – поясненню найчастіше приділяється увага на етапі оволодіння мовним матеріалом. У результаті пояснення учні краще усвідомлюють формальну і семантичну сторони досліджуваного явища, що забезпечує більш успішне застосування раніше усвідомленого у МД іноземною мовою.

Отже, пояснення має допоміжне значення і найчастіше застосовується тоді, коли учнем важко усвідомити сутність досліджуваних мовних явищ. Пояснення вимагаються в першу чергу у тих випадках, коли досліджуване явище (досліджувана чи структура модель) не має аналогії в РМ. У цілому, пояснення сприяють полегшенню процесу формування умінь і навичок, водночас, виключають зайве теоретизування на уроках ІМ.

Вправляння відіграє домінуючу роль у навчально-виховному процесі. Усі методи і прийоми, використовувані вчителем, повинні бути матеріалізовані у вправі, у практиці користування ІМ як засобом спілкування. Головною складовою частиною структури будь-якого уроку залишається вправа. Відсутність великого числа вправ робить урок іноземної мови неефективним, гальмуючи інтерес учнів до цього навчального предмета. Навпаки, превалювання різних активних вправ на уроці створює всі необхідні умови для практики в іншомовній діяльності учнів. Вправляння як метод навчання повинно пронизувати усі ланки і стадії навчання ІМ у школі.

У сучасній методиці термін метод використовується також у більш широкому значенні – як підхід або стратегія навчання ІМ. Одним із відомих сучасних методів навчання ІМ у цьому значенні є комунікативний метод або комунікативний підхід (див тему “Еволюція методів навчання іноземних мов”).

Системою навчання можна вважати загальну модель навчального процесу, що відповідає певній методичної концепції, згідно якій обумовлюються добір матеріалу, мета, форми, зміст і засоби навчання.

Засоби навчання – різноманітні інструменти (навчальні книги, прилади, предмети), які слугують організації ефективного навчання ІМ. Виділяють основні і допоміжні засоби навчання. Останнім часом в теорії і практиці навчання ІМ особливого значення набувають технічні засоби навчання (ТЗН), які відносять до допоміжних засобів.

1. Чому знання методики навчання ІМ та методики навчання англійської мови зокрема, є важливим для вчителя сучасної школи? Назвіть низку причин.

2. В яких значеннях вживається слово методика, дайте загальне визначення методики.

3. Які існують галузі методики?

4. Назвіть базові методичні категорії та розкрийте їх значення.

5. Дайте визначення методу у широкому та вузькому розумінні. Наведіть приклади методу.

6. Дайте визначення поняття методичний прийом та наведіть приклади методичного прийому.

7. Які Вам відомі засоби навчання? Наведіть приклади технічних засобів навчання.

8. Назвіть принципи дидактики та охарактеризуйте їх зміст у контексті дисципліни іноземна мова.

9. Перерахуйте принципи методики та розкрийте їх зміст.

10. Обґрунтуйте принцип апроксимації в методиці навчання ІМ.

11. Наведіть приклад застосування принципу апроксимації в методиці навчання ІМ.

12. Як обґрунтовується принцип усного випередження у навчанні читання і письма?