- •10 Червня (1508 року)(1), на селі.
- •Зміст промови.
- •Глузування з ораторів.
- •Глупоти не можна приховати.
- •Про дуже вчених ораторів.
- •Родовід Глупоти.
- •Глупота вихваляє Плутоса.
- •Батьківщина Глупоти.
- •Супутниці Глупоти.
- •Глупоті завдячуємо житейські вигоди.
- •Глупота, наймогутніша з богинь, робить людей вічно молодими.
- •Богів, що вдаються до глупоти, шанують і люблять.
- •Глупота судилася людям зроду.
- •Глупота жінок.
- •Дурість робить приємними бенкети.
- •Без Глупоти нема дружби.
- •Без Глупоти й подружнє життя нещасливе.
- •Війни породжує Глупота.
- •Філософи шкідливі й небезпечні.
- •Держава тримається на глупоті.
- •Глупоту оберігає держава.
- •До найвищої мудрості приходять не інакше, як через глупоту.
- •Глупота - єдина втіха в нещасті, а мудрість людину губить.
- •Науки непотрібні і шкідливі.
- •У найбільшій шані найменш розумні з мистецтв.
- •Найщасливіші ті з живих істот, які перебувають найдалі від наук.
- •Дурні щасливіші за усіх.
- •Царям не мудреці, а дурні більше до вподоби.
- •Мудрі - нещасні, дурні - щасливі.
- •Про помилку стоїків та два види божевілля.
- •Приємний вид божевілля.
- •Дурні забобони.
- •Храмові дари - доказ глупоти.
- •Дурна чванливість з приводу походження, вченості тощо.
- •У кожного народу своя самозакоханість і глупота.
- •Підлабузництво дуже корисне.
- •Людям приємні вигадки, особливо у священнодійствах.
- •Глупота звільняє від турбот і робить щасливими всіх людей.
- •Глупоті як найласкавішій з богів усі поклоняються.
- •Повсякденне життя людей сповнене глупоти.
- •Вчені також дурні, а особливо філологи.
- •Всі дурні: і поети, і ритори, і письменники, а тому й щасливі.
- •Правознавці і полемісти дурні.
- •Філософи й математики дурні.
- •Теологи дурні.
- •Щастя в ченців од глупоти.
- •Глупота вельмож.
- •Глупота придворних.
- •Єпископи дурні.
- •Кардинали дурні.
- •Папи дурні.
- •Німецькі єпископи і незліченна кількість священиків також недоумки.
- •Фортуна сприяє дурням.
- •Похвала глупоті від письменників.
- •Глупоту хвалить і святе письмо.
- •Про те, як теологи нерозумно пояснюють святе письмо.
- •Похвала глупоті запозичується знов-таки зі святого письма.
- •Релігія несе в собі глупоту.
- •Словник імен, назв, термінів
Всі дурні: і поети, і ритори, і письменники, а тому й щасливі.
Дещо менш зобов'язані мені поети, хоч за родом занять також належать до мого гурту. Адже вони, як мовиться в прислів'ї, «вільні люди» і займаються нічим іншим, як лоскотанням вух дурнів теревенями й жалюгідними байками. Однак саме завдяки цьому марнослів'ю, поети й себе вважають гідними безсмертя і обіцяють іншим те ж саме. Поетам також притаманна Філавтія-самолюбивість та Колакія-улесливість, а тому вони мої постійні і найщиріші друзі.
Далі - про вчителів красномовства. Хоч вони дещо й лицемірять і заодно з філософами, але також належать [65] до нашого почту, бо, крім того, що понароблювали багато інших дурниць, понаписували безліч книжок, в яких вчать, як треба жартувати. Це зустрічаємо, наприклад, у посланні до Гереннія під назвою «Про риторичне мистецтво», автор якого, - хто б він не був(1), - вважає глупоту одним із видів жарту. Та й у найбільшого авторитета цієї справи, Квінтіліана, також є розділ про сміх, довший навіть, ніж розділ про Іліаду.
(1) Твір анонімний. В давнину помилково приписувався Ціцеронові.
Оратори настільки високої думки про глупоту, що, коли вже ніякі докази не діють, тоді вдаються до сміху. .Адже викликати регіт смішними словами - це теж мистецтво, яким відає, безумовно, Глупота.
З того ж самого тіста й письменники, які видають книжки, аби лиш зажити безсмертної слави. Вони мені дуже зобов'язані, а найбільше ті з них, що псують папір, наповнюючи книжки всілякими дурницями. Ці автори не бояться навіть таких суворих критиків, як Персій та Лелій, бо пишуть для купки вчених і, на мою думку, гідні швидше співчуття, ніж заздрощів. Гай-гай! Як вони мучаться над своїми творами! Без кінця щось додають, змінюють, викреслюють, переставляють, переробляють, або приховують від стороннього ока, або, навпаки, показують друзям. Потім, років через дев'ять, нарешті видруковують написане. Але почуття невдоволення залишається.
За все це вони одержують щонайбільше похвалу кількох тонких цінителів. Чи не замало за таку тяжку, працю, за безсонні ночі, за всі тортури та самокатування? Додаймо ще: за втрачене здоров'я, зів'ялу красу тіла, підсліпуватість, а то й сліпоту, злигодні, заздрощі, уникання насолод, ранню старість, передчасну смерть і тому подібне. Але такий мудрець солодко втішиться, попри всі злигодні, якщо його похвалить один чи два таких же сліпооких, як і він сам.
Що ж до письменника, мого мазуна, то він набагато щасливіший саме завдяки моєму втручанню, бо не нидіє при світлі каганця над книгами: все, що спаде на думку, потрапляє в нього на кінчик пера. При цьому він нічим не ризикує, хіба що несе збитки за зіпсований папір. Він знає наперед, що чим низькопробнішою буде його базгранина, тим більше дурнів і невігласів похвалить її. [66] А якщо якісь там поодинокі справдешні вчені і прочитають випадково його книжку і з огидою пожбурять нею, невелика біда! Бо що значить таке ставлення небагатьох мудрих серед безлічі галасливих крикунів!
Але ще хитріші ті, які чуже видають за своє, присвоюючи собі славу, здобуту чужою працею. Розраховують, бач, на те, що хоч у майбутньому їх і звинуватять у тяжкому злочині - плагіаті, однак вони якийсь час встигнуть потішитися з крадіжки і, таким чином, будуть у виграші.
Аби ви тільки бачили, як вони чваняться, коли люди їх хвалять, коли на них з юрби пальцем показують: «Дивіться, он іде наша знаменитість!» Як тішаться, коли побачать виставлені по книгарнях книжки, на кожній з яких внизу стоїть їхнє ім'я в оточенні кількох прізвиськ, переважно чужоземних, а тому й ніби магічних.
Але ж, боже безсмертний! Що вам у тих іменах?.. Лише незначна кількість людей знатиме про них в цьому безмежно великому світі. І вже зовсім мізерна частка невігласів похвалить, не відаючи за що. До того ж самі ці імена нерідко вигадуються або добираються із давніх книг. Так, один тішиться, що його величають Телемахом, другий - Стеленом чи Лаертом, третій - Полікратом, четвертий - Трасімахом. Так можна назватися й Хамелеоном чи Гарбузом або позначити книги альфою, бетою і так далі, - як це роблять звичайно філософи.
Але найкумедніше, коли ці пани починають вихваляти один одного в посланнях, гімнах, панегіриках: дурень - дурня, невіглас - невігласа. Цей величає того Алкеєм, а той його Каллімахом; той цього називає оратором досконалішим за М. Туллія, а цей його - вченішим за Платона.
Інколи вони навмисне шукають супротивника, щоб, перемігши його у змаганні, примножити собі славу.
«Так поділилась непевна юрба на два табори різні»(1).
(1) Вергілій. «Енеіда», II, 39.
І тоді розійдуться з гордим виглядом переможців, що справляють тріумф.
Сміються з цього мудрі, як з найбільшої дурості. А хіба є такі, що вважають це розумним?.. Та дурним до цього діла нема. З моєї ласки вони проводять приємне [67] життя-буття й не помінялись би своїм тріумфом навіть зі Сціпіонами.
Вчені теж, хоч і сміються в душі з тих писак і втішаються чужим божевіллям, проте, нема куди правди діти, і самі багато мені зобов'язані. Цього вони не можуть заперечити, - бо інакше виявлять себе найбільш невдячними на світі.