- •10 Червня (1508 року)(1), на селі.
- •Зміст промови.
- •Глузування з ораторів.
- •Глупоти не можна приховати.
- •Про дуже вчених ораторів.
- •Родовід Глупоти.
- •Глупота вихваляє Плутоса.
- •Батьківщина Глупоти.
- •Супутниці Глупоти.
- •Глупоті завдячуємо житейські вигоди.
- •Глупота, наймогутніша з богинь, робить людей вічно молодими.
- •Богів, що вдаються до глупоти, шанують і люблять.
- •Глупота судилася людям зроду.
- •Глупота жінок.
- •Дурість робить приємними бенкети.
- •Без Глупоти нема дружби.
- •Без Глупоти й подружнє життя нещасливе.
- •Війни породжує Глупота.
- •Філософи шкідливі й небезпечні.
- •Держава тримається на глупоті.
- •Глупоту оберігає держава.
- •До найвищої мудрості приходять не інакше, як через глупоту.
- •Глупота - єдина втіха в нещасті, а мудрість людину губить.
- •Науки непотрібні і шкідливі.
- •У найбільшій шані найменш розумні з мистецтв.
- •Найщасливіші ті з живих істот, які перебувають найдалі від наук.
- •Дурні щасливіші за усіх.
- •Царям не мудреці, а дурні більше до вподоби.
- •Мудрі - нещасні, дурні - щасливі.
- •Про помилку стоїків та два види божевілля.
- •Приємний вид божевілля.
- •Дурні забобони.
- •Храмові дари - доказ глупоти.
- •Дурна чванливість з приводу походження, вченості тощо.
- •У кожного народу своя самозакоханість і глупота.
- •Підлабузництво дуже корисне.
- •Людям приємні вигадки, особливо у священнодійствах.
- •Глупота звільняє від турбот і робить щасливими всіх людей.
- •Глупоті як найласкавішій з богів усі поклоняються.
- •Повсякденне життя людей сповнене глупоти.
- •Вчені також дурні, а особливо філологи.
- •Всі дурні: і поети, і ритори, і письменники, а тому й щасливі.
- •Правознавці і полемісти дурні.
- •Філософи й математики дурні.
- •Теологи дурні.
- •Щастя в ченців од глупоти.
- •Глупота вельмож.
- •Глупота придворних.
- •Єпископи дурні.
- •Кардинали дурні.
- •Папи дурні.
- •Німецькі єпископи і незліченна кількість священиків також недоумки.
- •Фортуна сприяє дурням.
- •Похвала глупоті від письменників.
- •Глупоту хвалить і святе письмо.
- •Про те, як теологи нерозумно пояснюють святе письмо.
- •Похвала глупоті запозичується знов-таки зі святого письма.
- •Релігія несе в собі глупоту.
- •Словник імен, назв, термінів
У найбільшій шані найменш розумні з мистецтв.
Що не кажіть, а серед наук найбільше цінуються ті, які спираються на відчуття, тобто на Глупоту.
Надголодь живуть теологи, мерзнуть дослідники природи, зазнають глузування астрологи, терплять зневагу полемісти, і, як казав колись Гомер,
«Вмілий-бо лікар один від людей багатьох є вартніший...»(1)
(1) Гомер. «Іліада», XI, 514.
Але треба уточнити: чим лікар більший невіглас, більший нахаба й зухвалець, тим більше його цінують, - навіть королі. Адже медицина, особливо та, яку нині практикують, ніщо інше, як задурювання голови, - не менше ніж риторика!
Друге місце (а мо й перше!) після лікарів належить правникам-крутіям. їхню професію як ослячу одностайно висміюють усі філософи (вже не кажучи про мене!). Та саме від них залежить вирішення багатьох справ: од найменших до найбільших. У цих ослів невпинно зростають маєтки, в той час як теолог, навіть якщо й осягнув усі божественні таємниці, сидить на бобах і веде запеклу війну з блощицями та блохами.
Щасливими вважають мистецтва, які ближчі до Глупоти. А коли так, наскільки щасливіші ті, що взагалі не мають жодних зв'язків з науками і дослухаються лише голосу природи, цього справжнього повелителя, який ніколи не помиляється, - якщо, звичайно, ми самі не [44] переступаємо межі дозволеного! Природа ненавидить підробку, а тому найкращим буває лише те, що не спотворене жодним мистецтвом.
Найщасливіші ті з живих істот, які перебувають найдалі від наук.
Куди не поглянь, з-посеред живих істот найщасливіші ті, що перебувають найдалі від наук і дослухаються лише до голосу природи. Ось, наприклад, бджоли - не всі в них тілесні відчуття. Але скажіть, будь ласка, хто щасливіший за них або гідний більшого подиву? Який архітектор може позмагатися з ними в будівництві? Або який філософ заснував коли-небудь подібну республіку?..
А тепер візьміть коня. Маючи відчуття, подібні до людських, він потоваришував з людиною, а тому став співучасником людських злигоднів: у спортивних змаганнях, домагаючись першого місця, він надривається від утоми; в бою, сприяючи перемозі, нерідко разом з вершником летить сторчма долу, простромлений ворожим списом. Як не згадати ще вуздечку з залізними вудилами, колючі остроги, конюшню, схожу на в'язницю, батоги, палки, пута, лютого вершника? Одне слово, кінь терпить всю трагедію рабства, на яку сам себе прирік добровільно. Ось до чого призводить бажання, за прикладом дужих лицарів, помститися ворогові!(1)
Наскільки принадніше життя мух і птахів, які коряться природі. Всі їхні нещастя лише від людських підступів. Птахи, спіймані й посаджені до кліток, швидко навчаються говорити людською мовою. Але в той же час як в'яне їхня природна краса! I так у всьому: створене природою приємніше за будь-які мистецькі підробки.
Тому я не можу нахвалитися Піфагором-півнем, який, згідно свого ж вчення, у свій час був і філософом, і чоловіком, і жінкою, і царем, і простим смертним, і рибою, і конем, і жабою, і, може, навіть губкою, але жодну істоту не вважав нікчемнішою за людину(2). Чому? Бо всі інші істоти вдовольняються тим, чим наділила їх природа, і лише людина прагне переступити Ці межі. [45]
(1) Йдеться про байку Федра «Кінь і кабан» (Федр. Байки, III, 4).
(2) Натяк на діалог Лукіана «Півень, або Сновидіння».