Дурні забобони.

А тепер про іншу породу людей, зліплену з того ж самого тіста, що й я. Вони вірять в чудеса і найдивовижніші вигадки. Такі люди не тільки охоче слухають інших, але й самі з задоволенням розповідають щось незвичайне.

Особливо багато байок понавигадувано про привидів, лемурів, злих духів, мерців і про тисячі подібних чудес. Причому чим менше в цих казках правди, тим охочіше слухають і вірять у них. А все тому, що такі вигадки не лише приємно лоскочуть слух, але й допомагають весело проводити час, а декому, особливо священикам та проповідникам, навіть зиск приносять.

Їхніми родичами є недоумки, які плекають дурне, але приємне переконання, що досить подивитись на статую чи ікону якогось Поліфема-Христофора, щоб у цей день не трапилось нічого поганого; або що досить помолитися перед скульптурою Варвари, щоб повернутися з поля бою неушкодженим; або що варто лише приходити у певні дні, з певними молитвами до Еразма - і невдовзі можна розбагатіти.

Замість Іполита вони вигадали Георгія-Геракла, коневі якого, прикрашеному всілякими брязкальцями, мало не моляться. Час від часу, щоб здобути прихильність, ці дурники підносять коневі подарунки. А на його мідний шишак вважають за гідне присягатись навіть царі!

Є негідники, що відкупляються від гріхів подарунками. Вони з математичною точністю вимірюють лицемірно час свого перебування в чистилищі, відміряючи, немов по годиннику: сторіччя, роки, місяці, дні і навіть години.

А скільки всюди телепнів, що вірять у магічні знаки й заклинання, вигадані якимось блаженним дурисвітом начебто для спасіння душі, а насправді - для власної вигоди!..

Чого тільки не сподіваються здобути для себе легковіри, вдаючись до тих дурничок: багатств, почестей, насолод, достатку, доброго здоров'я, довголіття, квітучої старості і, нарешті, тепленького місця десь на небі, поблизу Христа. Якщо вони й бажають досягнути чогось найпізніше, то це тієї хвилини, коли стануть їм недоступними втіхи. Ось тоді такі людці не проти покинути земний світ, щоб продовжити забавки на небі.

Якийсь купець, воїн чи суддя, виділивши дещицю з купи награбованого на замолювання гріхів, починає [53] гадати, що цим очистив клоаку свого життя. Він переконаний, що всі свої клятвопорушення, нечисті прагнення, пияцтва, чвари, а також вбивства, обмани, віроломства і зради можна відкупити грішми. А відкупившись, вважає, що можна повертатись до нових злочинів.

Чи є дурніші, вибачте, я хотіла сказати - щасливіші, за людей, які, прочитуючи щодня вголос сім віршів зі святих псалмів, сподіваються на найбільше блаженство? Вони переконані, що ці магічні віршики показав святому Бернардові якийсь дотепний, але радше легковажний, ніж лукавий демон, бо через них потрапив у халепу(1). Та в подібні дурниці (за які навіть мені соромно) вірить не тільки простолюд, вірять у них і церковні вчені.

(1) Легенда розповідає, що до святого Бернарда з'явився якось диявол і почав хвалитися, ніби знає сім магічних віршиків із «Псалтиря», щоденне читання яких неодмінно приведе до раю. Але не відкрив, які саме. Тоді Бернард вирішив щодня прочитувати весь «Псалтир». Побачивши, що таким чином буде досягнуто ще більшого благочестя, диявол назвав магічні ті вірші.

Якщо цих прикладів замало, будь ласка, ще. Кожна місцевість прагне мати свого святого покровителя. Причому кожного вшановують певним обрядом і кожному приписують якусь певну здатність: один приходить на поміч при зубному болі, другий - при пологах, третій допомагає повернути вкрадені речі, четвертий рятує потерпілих при корабельній аварії, п'ятий оберігає череду, і так далі. Всіх не перелічиш. До того ж є такі, що здатні допомагати в багатьох справах. Це передусім богородиця-діва, яку простолюд вшановує навіть більше, ніж самого її сина - Христа.