- •10 Червня (1508 року)(1), на селі.
- •Зміст промови.
- •Глузування з ораторів.
- •Глупоти не можна приховати.
- •Про дуже вчених ораторів.
- •Родовід Глупоти.
- •Глупота вихваляє Плутоса.
- •Батьківщина Глупоти.
- •Супутниці Глупоти.
- •Глупоті завдячуємо житейські вигоди.
- •Глупота, наймогутніша з богинь, робить людей вічно молодими.
- •Богів, що вдаються до глупоти, шанують і люблять.
- •Глупота судилася людям зроду.
- •Глупота жінок.
- •Дурість робить приємними бенкети.
- •Без Глупоти нема дружби.
- •Без Глупоти й подружнє життя нещасливе.
- •Війни породжує Глупота.
- •Філософи шкідливі й небезпечні.
- •Держава тримається на глупоті.
- •Глупоту оберігає держава.
- •До найвищої мудрості приходять не інакше, як через глупоту.
- •Глупота - єдина втіха в нещасті, а мудрість людину губить.
- •Науки непотрібні і шкідливі.
- •У найбільшій шані найменш розумні з мистецтв.
- •Найщасливіші ті з живих істот, які перебувають найдалі від наук.
- •Дурні щасливіші за усіх.
- •Царям не мудреці, а дурні більше до вподоби.
- •Мудрі - нещасні, дурні - щасливі.
- •Про помилку стоїків та два види божевілля.
- •Приємний вид божевілля.
- •Дурні забобони.
- •Храмові дари - доказ глупоти.
- •Дурна чванливість з приводу походження, вченості тощо.
- •У кожного народу своя самозакоханість і глупота.
- •Підлабузництво дуже корисне.
- •Людям приємні вигадки, особливо у священнодійствах.
- •Глупота звільняє від турбот і робить щасливими всіх людей.
- •Глупоті як найласкавішій з богів усі поклоняються.
- •Повсякденне життя людей сповнене глупоти.
- •Вчені також дурні, а особливо філологи.
- •Всі дурні: і поети, і ритори, і письменники, а тому й щасливі.
- •Правознавці і полемісти дурні.
- •Філософи й математики дурні.
- •Теологи дурні.
- •Щастя в ченців од глупоти.
- •Глупота вельмож.
- •Глупота придворних.
- •Єпископи дурні.
- •Кардинали дурні.
- •Папи дурні.
- •Німецькі єпископи і незліченна кількість священиків також недоумки.
- •Фортуна сприяє дурням.
- •Похвала глупоті від письменників.
- •Глупоту хвалить і святе письмо.
- •Про те, як теологи нерозумно пояснюють святе письмо.
- •Похвала глупоті запозичується знов-таки зі святого письма.
- •Релігія несе в собі глупоту.
- •Словник імен, назв, термінів
Глузування з ораторів.
Тільки ж прошу, не подумайте, що пишу промову я, аби похизуватися своєю вченістю, як це роблять майже всі оратори. Адже
вини, як ви знаєте, виголошуючи промову, ретельно підготовлювану, можливо, років з тридцять (або і взагалі чужу!), запевняють, що писали її так собі, жартома, [17] всього три дні, а то й присягаються, ніби промовляли без усякої підготовки, експромтом.
Мені завжди було вельми приємно говорити, що заманеться. Тому хай ніхто не сподівається, що за звичкою справдешніх риторів я буду дотримуватися всіх правил риторики й розпочну промову з визначення теми, а тим більше з поділу предмету промови на частини. І те, й друге не для мене. Бо, хіба можна окреслити поле дії тої, яка так широко простягається, роз'єднати ту, якій увесь світ погодився служити? І не треба уявляти мене тінню чи примарою чогось, якщо бачите нині мене дуже виразно. Я щедра дарувальниця всіляких благ. Латиняни величають мене Стультицією-глупотою, а греки - Морією-дурістю.
Глупоти не можна приховати.
Але чи варт було стільки про себе говорити? Адже в мене, як то кажуть, і на лобі написано, хто я така. Тож якби хтось почав доводити, що я премудра Мінерва чи сама Софія-мудрість, хіба важко було б того викрити без зайвих слів? Для цього досить поглянути на мою пику - це правдиве дзеркало душі.
Я не вдаюсь до рум'ян лицемірства, тому завжди, що на душі, те й на обличчі маю. З якого боку не поглянь, я найбільше схожа на саму себе. Тому ніхто не в змозі мене приховати, навіть ті, що найбільш ретельно добирають собі личину й титул мудреця; вони дуже схожі на мавп, що вирядились у багряницю, і на левів в ослячих шкурах. Як би дбайливо не приховували вони мене, але вуха, - о, ці злощасні вуха! - видають-таки Мідаса.
Але ж і невдячний, клянусь Гераклом, цей рід людський! Хто навіть дуже близький до мене, на людях соромиться мого імені і всюди прагне іншим його накинути як велику ганьбу. Таких туманів вісімнадцятих, що вдають із себе розумників, тобто Талесів-мудреців, найкраще личило б називати дурномудрами.
Про дуже вчених ораторів.
Нині всюди наслідують риторів, які уявляють себе майже богами лише на тій підставі, що вони двороті, немов п'явки, тобто можуть говорити одночасно двома мовами(1). Верхом витонченості, [18] на їхню думку, є уміння густо мережати латинські промови грецькими дотепами чи висловами, навіть якщо й недоречно. Коли ж не вистачає і чужомовних, вишукують десь у напівзотлілих од часу рукописах кілька застарілих слів і цим ще більше напускають читачеві туману. Все робиться для того, щоб розумники дужче пишалися, а недосвідчені тим більше дивувалися зі свого невігластва. Є-таки в наших землячків нездоланний потяг схилятися перед усім іноземним, і то тим нижче, чим воно чужіше.
(1) Двомовними називали в ті часи знавців давньогрецької та латинської мов.
Трапляються часом серед невігласів дуже честолюбні. Навіть нічого не збагнувши, вони регочуть, плескають у долоні й за прикладом осла поводять вухами, вдаючи, ніби все розуміють. Що так, то так, нічого не скажеш! А тепер про те, що я мала на думці з самого початку.