- •10 Червня (1508 року)(1), на селі.
- •Зміст промови.
- •Глузування з ораторів.
- •Глупоти не можна приховати.
- •Про дуже вчених ораторів.
- •Родовід Глупоти.
- •Глупота вихваляє Плутоса.
- •Батьківщина Глупоти.
- •Супутниці Глупоти.
- •Глупоті завдячуємо житейські вигоди.
- •Глупота, наймогутніша з богинь, робить людей вічно молодими.
- •Богів, що вдаються до глупоти, шанують і люблять.
- •Глупота судилася людям зроду.
- •Глупота жінок.
- •Дурість робить приємними бенкети.
- •Без Глупоти нема дружби.
- •Без Глупоти й подружнє життя нещасливе.
- •Війни породжує Глупота.
- •Філософи шкідливі й небезпечні.
- •Держава тримається на глупоті.
- •Глупоту оберігає держава.
- •До найвищої мудрості приходять не інакше, як через глупоту.
- •Глупота - єдина втіха в нещасті, а мудрість людину губить.
- •Науки непотрібні і шкідливі.
- •У найбільшій шані найменш розумні з мистецтв.
- •Найщасливіші ті з живих істот, які перебувають найдалі від наук.
- •Дурні щасливіші за усіх.
- •Царям не мудреці, а дурні більше до вподоби.
- •Мудрі - нещасні, дурні - щасливі.
- •Про помилку стоїків та два види божевілля.
- •Приємний вид божевілля.
- •Дурні забобони.
- •Храмові дари - доказ глупоти.
- •Дурна чванливість з приводу походження, вченості тощо.
- •У кожного народу своя самозакоханість і глупота.
- •Підлабузництво дуже корисне.
- •Людям приємні вигадки, особливо у священнодійствах.
- •Глупота звільняє від турбот і робить щасливими всіх людей.
- •Глупоті як найласкавішій з богів усі поклоняються.
- •Повсякденне життя людей сповнене глупоти.
- •Вчені також дурні, а особливо філологи.
- •Всі дурні: і поети, і ритори, і письменники, а тому й щасливі.
- •Правознавці і полемісти дурні.
- •Філософи й математики дурні.
- •Теологи дурні.
- •Щастя в ченців од глупоти.
- •Глупота вельмож.
- •Глупота придворних.
- •Єпископи дурні.
- •Кардинали дурні.
- •Папи дурні.
- •Німецькі єпископи і незліченна кількість священиків також недоумки.
- •Фортуна сприяє дурням.
- •Похвала глупоті від письменників.
- •Глупоту хвалить і святе письмо.
- •Про те, як теологи нерозумно пояснюють святе письмо.
- •Похвала глупоті запозичується знов-таки зі святого письма.
- •Релігія несе в собі глупоту.
- •Словник імен, назв, термінів
Науки непотрібні і шкідливі.
Та пора вже, гадаю, послухати й крикунів-філософів, які торочать, що дружити з Глупотою, тобто помилятися, бути обманутим, нічого не знати - все одно, що бути нещасним. А мені [42] здається - бути справжньою людиною! Бо чого, власне, таку людину ми маємо вважати нещасною? Адже її такою народили і так навчили, так виховали. Це спільна доля всіх людей! Хіба можна вважати, наприклад, нещасним того, хто не може літати разом з птахами або ходити на чотирьох ногах, як худобина, чи того, хто не озброєний рогами, як віл? Тоді й коня найкрасивішого назвеш нещасним лише на тій підставі, що він не вчив граматики і не їсть пирогів, а вола - нікчемою, бо він, бач, не бугай. Отож, як коня, недосвідченого в граматиці, так і дурну людину не можна вважати нещасними: коневі від природи властива неписьменність, а людині - Глупота.
Бачу, хитромудрі логодедали вже посміхаються. Для того, кажуть вони, і дані людині науки, щоб з допомогою розуму відшкодувати не додане їй природою. Дуже схоже на правду!.. Але чи можливо, щоб природа, така передбачлива й уважна при створенні комарів, трав, квіток, раптом задрімала, творячи людину? Чому люди не можуть обійтися без наук, які вигадав злий геній Тевт на погибель родові людському? Ні, науки таки не приносять щастя, навпаки, навіть шкодять тому, заради кого винайдені. Це переконливо довів у Платона вельми розумний цар єгипетський(1).
(1) Платон розповідає (Федр. 274, С-D) про суперечку єгипетського царя Тама з Тевтом. Останній переконував, що письмо допомагає пам'яті. Але цар заперечував, бо людина, казав він, завдяки письму прагне більше записувати, аніж запам'ятовувати.
Отже, науки, разом з іншими нещастями життя людського, вигадали ті самі творці, від яких беруть початок ганебні вчинки, тобто демони. Звідси й назва їхня «демони», правильніше б - «даемони», тобто «знаючі».
Справді-бо, покоління людей золотого віку не знало жодних наук, а жило за законами природи та власними інстинктами. Нікому не була потрібна граматика, бо всі говорили одною, примітивною мовою, яка служила лише для того, щоб порозумітися. Не було діалектики, бо не існувало супротивних думок. Не було й риторики, бо кожен заробляв собі шматок хліба сам. А кому були потрібні мудрі закони, якщо не було поганих звичаїв, які й породили хороші закони?!
Люди були тоді більш побожні й не прагнули з [43] нечестивою допитливістю пізнавати таємниці природи, розміри зірок, їхній рух та вплив на земне життя чи також досліджувати першопричини речей. Вони вважали недозволенним, щоб смертні мудрували надмірно. Вивчати ж те, що поза небесною сферою, людям здавалось божевіллям - таке їм і на думку ніколи не спадало!
Та коли чистота золотого віку поступово стала меркнути, деякі люди навчилися початків різних мистецтв спершу, як вже казала, од злих геніїв. Згодом забобонні халдейці та легковажні греки (знов-таки не без сприяння геніїв!) понавигадували силу-силенну всіляких тортур, чи то пак наук і мистецтв, з яких одної граматики більш ніж достатньо, щоб життя людини перетворити на пекло.