Царям не мудреці, а дурні більше до вподоби.

Геть усі царі люблять дурників і не можуть без них ні їсти, ні пити, ні гуляти, ба навіть жити. Недоумки у більшій навіть шані, аніж похмурі мудреці (хоч нерідко й цим виявляють значні почесті!). В тому, що царі так діють, нема нічого дивного. Адже мудреці своїм ученням або нудьгу та сум навівають, або дражнять ніжні вушка колючою правдою.

Що ж до дурнів, то вони добре знають, що треба його величності і чого він усіма способами домагається: йому треба забавок, жартів, сміху, реготу. Зважте і на таку позитивну рису дурнів, як простота й відвертість. А що може бути похвальніше за відвертість? Бо хоч Алківіадів вислів, переданий Платоном, і каже, що відвертість пов'язана з дітьми й вином, але за це слід хвалити виключно мене.

Є про мене цікавий вислів і в Евріпіда: «Дурень дурниці й говорить»(1). Ну що ж, зате в дурниках завжди те саме і в душі, і на обличчі, і на вустах. А в [47] мудреця, - на думку того ж Евріпіда, - два язики: один - говорити правду, а другий - те, що корисне за відповідних обставин. Тому нерідко мудрі на біле кажуть чорне; з їхніх вуст віє однаково і холодом, і жаром; вони одне мають на думці, а інше на язиці.

(1) Евріпід. «Вакханки», 369.

Можновладці хоч і купаються в розкошах, але водночас дуже нещасливі: ніколи певно не знають, хто з їхнього почту говорить правду. Саме тому вони часом підлабузників вважають за друзів.

Хтось може закинути, що можновладці не люблять правди і тому уникають мудрих: бояться, аби ті не стали раптом говорити гіркої правди, замість солодких слів. Ну, що ж, - царі таки не люблять правди.

Та повернімося до моїх дурників. Найцінніше те, що і правду, і відверті докори їхні царі вислуховують з приємністю. Хай спробує сказати правду мудрець - головою ризикує накласти. А те ж саме скаже дурень - слухають з великою насолодою.

Правда сама собою приносить задоволення, - якщо, звичайно, до неї не примішана образа. Але говорити правду й не ображати вміють, з ласки богів, лише дурні. З цієї причини й жінкам більше подобаються чоловіки улесливі й схильні до забав та всіляких дурощів. Як далеко не зайде в жінки справа з дурником, - навіть якщо й сягне крайньої межі, - їй легко все пояснити сміхом і жартами. А здібності в жіночої статі справді невичерпні, - особливо коли треба приховати свої шури-мури!

 

Мудрі - нещасні, дурні - щасливі.

Та повернімось до благополуччя дурнів. З великою приємністю провівши земне життя, і, не усвідомлюючи смерті та не відаючи перед нею страху, вони переселяються прямо на Єлисейські Поля, щоб і там продовжити розваги та веселощі.

Отож і порівняйте долю такого дурня з безталанням навіть ідеального мудреця - людини, яка, гризучи науки, змарнувала дитинство і юність; згубила у виснажливій праці, у клопотах і безсонних ночах найприємнішу частку життя. Мудрець і решту віку проводить, так і не скуштувавши ніяких втіх: завжди скупий, бідний, сумний, похмурий. Сам до себе надто суворий та вимогливий, він і для інших нестерпний та ненависний. На якого мудреця не поглянь, усі вони підсліпуваті, зморшкуваті й передчасно посивілі: можна подумати, поспішають до [48] могили. Та що говорити про смерть того, який ніколи й не жив! Ось вам чудовий портрет мудреця.