3. Психосоматичні захворювання:

ожиріння або, навпаки, різка втрата ваги, що обумовлено порушеннями апетиту;

при емоційно-психологічному насильстві нерідко бувають шкірні висипи, алергічна патологія, виразка шлунка, при сексуальному насильстві - незрозумілі (якщо ніяких захворювань органів черевної порожнини та малого тазу не виявляється) болі внизу живота.

Найчастіше у дітей розвиваються такі нервово-психічні захворювання, як тики, заїкання, енурез (нетримання сечі), енкопрез (нетримання калу), деякі діти повторно надходять до відділень невідкладної допомоги з приводу випадкових травм, отруєнь.

4. Психологічні наслідки для дітей, постраждалих від насильства:

часто відчувають гнів, який найчастіше виливають на більш слабких: молодших за віком дітей, на тваринах. Часто їхня агресивність проявляється в грі, часом спалахи їх гніву не мають видимої причини, або вони бувають надмірно пасивні, не можуть себе захистити. І в тому, і в іншому випадку порушується контакт, спілкування з однолітками.

будь-яким шляхом привертають до себе увагу, що іноді виявляється у вигляді викликає, ексцентричного поведінки.

невластиві віком пізнання про сексуальні стосунки, що проявляється в їхній поведінці, в іграх з іншими дітьми або з іграшками (при сексуальному насильстві)

низька самооцінка, яка сприяє збереженню і закріпленню почуття провини, сорому, неповноцінності, «я гірше за всіх».

висока частота депресій. Це проявляється в нападах занепокоєння, беззвітній туги, відчуття самотності, в порушеннях сну. У старшому віці, у підлітків, можуть спостерігатися спроби покінчити із собою або завершені самогубства.

5. Соціальні наслідки жорстокого поводження з дітьми:

труднощі соціалізації: у них порушені зв'язки з дорослими, немає відповідних навичок спілкування з однолітками, вони не володіють достатнім рівнем знань і ерудицією, щоб завоювати авторитет у школі тощо

пристрасть до алкоголю, наркотиків, вони починають красти та вчиняти інші кримінально карані дії

проституція, порушення статевої орієнтації, труднощі при створенні власної сім'ї, вони не можуть дати своїм дітям достатньо тепла, оскільки не вирішені їхні власні емоційні проблеми.

7. Проаналізуйте особливості захисту дітей від насильства в українському законодавстві.

Верховною Радою України 2001 року було ухвалено Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» та Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису». Прийняття законодавчої бази у сфері попередження насильства в сім’ї свідчить про винесення цієї проблеми з розряду приватної проблеми родини на державний рівень.

Практично в усіх регіонах України почали функціонувати спеціалізовані установи для жертв насильства в сім’ї, зокрема кризові центри, центри соціально-психологічної допомоги, спрямовані на надання комплексної психологічної, юридичної, інформаційно-консультативної, соціально-медичної та іншої допомоги, а також, у разі потреби, надають тимчасовий притулок (до 3 місяців), зокрема, жінкам і дітям, які потерпіли від насильства в сім’ї або опинилися в кризовій ситуації. На кінець 2007 року в Україні діяла низка державних організацій, зокрема, 22 центри соціально-психологічної допомоги, 16 центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства у сім’ї, 2 притулки для жінок, 11 дитячих притулків. Послуги потерплим надавали й громадські організації.

Актуальним є вивчення практики надання послуг тим особам, що потерпіли від насильства, визначення чинників, що впливають на якість цих послуг та можливих шляхів вдосконалення реалізації Закону України „Про попередження насильства у сім’ї”. Тому наприкінці 2007 року Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді на замовлення Департаменту сімейної, гендерної політики та демографічного розвитку Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту було проведено моніторинг виконання Закону України „Про попередження насильства у сім’ї”.

У дослідженні застосувались такі методи дослідження, як: аналіз міжнародної та української нормативно-правової бази тощо; інтерв’ю з експертами та фахівцями щодо ефективності реалізації Закону України „Про попередження насильства в сім’ї” (59 респондентів); напівструктуровані інтерв’ю з користувачами (61 респонедент) та надавачами (58 респондентів) послуг для потерпілих від насильства людьми; моніторингові візити (до закладів, що надають послуги потерпілим).

Як уже згадувалось, 15 листопада 2001 р. Верховною Радою було прийнято Закон України “Про попередження насильства в сім’ї” (№ 2789–ІІІ), який набув чинності у 2002 р. та став першим серед країн Центральної і Східної Європи та СНД спеціальним законом у сфері боротьби з насильством в сім’ї. Цей Закон визначає чотири види насильства: фізичне, психологічне, економічне та сексуальне, формулює правові й органiзацiйні основи попередження насильства в сім’ї, описує органи та установи, які покликані здійснювати заходи з попередження цього негативного явища. Його дії поширюються не тільки на осіб, які перебувають у законному шлюбі, але й на тих, хто спільно проживає без офіційної реєстрації.