Іспит з Історії України
.docxПитання №1
Землі, що перебували у складі Російської імперії:
(близько 80% земель) Лівобережжя; Слобожанщина, Правобережжя; Південна (степова) Україна.
Промислове піднесення:
- створення великих підприємств;
- високі темпи розвитку;
- підпорядкованість імперському центру;
- залучення іноземного капіталу;
- спеціалізація промислових районів;
- нерівномірний розвиток окремих регіонів;
- деформована структура промисловості (70% припало на видобуток сировини та виготовлення напівфабрикатів).
Розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві:
- Переважання великого поміщицького землеволодіння;
- Поширення розшарування селянства:
- Аграрне перенаселення;
- Нерівномірний розвиток окремих районів;
- Слабке використання науково-технічного прогресу (машин, нових технологій тощо);
- Темпи розвитку СГ значно відставали від промислових;
- Міграція населення до Далекого Сходу, Сибіру, Середньої Азії.
Наявність широкого спектра політичних партій:
- перевага політичних сил національно-соціалістичної спрямованості;
- підтримка більшістю партій ідеї автономії України у складі федеративної Росії;
- висування Українською народною партією (УНП) гасла державної незалежності України.
Землі, які перебували у складі Австро-Угорської імперії:
(близько 20% земель) Східна Галичина; Північна Буковина; Закарпаття.
Гальмування промислового розвитку:
- переважання дрібних підприємств;
- Повільний розвиток;
- незацікавленість австрійського уряду у промисловому розвитку регіону;
- домінування іноземного капіталу;
- нерівномірний розвиток галузей промисловості;
- переважання добування та первісної обробки сировини.
Повільний розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві:
- наявність пережитків кріпацтва;
- збереження церковного землеволодіння;
- зменшення кількості поміщицьких маєтків, зосередження земель у руках невеликої групи впливових поміщиків;
- диференціалізація селянства;
- аграрне перенаселення;
- низька продуктивність сільського господарства;
- еміграція населення до Канади, США, Аргентини, Бразилії і т.д.
Створення легальних політичних партій наприкінці XIX ст.:
- великий досвід роботи в умовах Австро-Угорської конституційной монархії;
- значна роль греко-католицької церкви;
- перевага ідеї політичної самостійності України як кінцевої мети, перший крок до неї – автономія України.
Питання №2
I етап – «Піднесення». 1 період. Початки «Піднесення» - січень-жовтень 1905 р.
Ознаки: 1. Наростання масової боротьби;
1. Поширення заворушень серед селян та армії;
2. Політизація народних мас.
Причина: «Кривава надія»: Розстріл мирних демонстрації, робітників, які хотіли змінити умови їх життя.
2 період: Повстання на флоті – весна-літо 1905 р.
Ознаки: Панцерник «Потьомкін» та крейсер «Очаков» підняли повстання.
Факти: влада придушила повстання із обох сторін, було багато вбитих.
II етап. 3 період: Загальноросійський політичний страйк. Жовтень–грудень 1905 р.
Ознаки: Вимоги страйкарів – 8 год. Робочий день, свобода слова, знищення самодержавства.
Факти: 17 жовтня 1905 р. Микола II видав маніфест, в якому «формував населенню особисту недоторканість, свободу слова».
В Україні почала видаватися україномовна література (24 видання), відновило свою роботу товариство «Просвіта».
Рік: Наприкінці 1905 р. Ознаки: РСП політичну свободу використали для посилення антиурядової діяльності.
Факти: УДП і УРП об’єднались в українську демократичну партію і повільно шукали свій шлях у революції.
4 період: Збройні повстання. Грудень 1905 р.
Ознаки: захоплення політичної влади в Харкові, Олександрівці, Луганську.
Факти: Всі повстання, їх організатори і активні учасники були придушені. Після цього революція пішла на спад.
III Етап. Спад. Січень 1906 – червень 1907 р.
Ознаки: спад революційного руху.
Факти: репресії, каральні експедиції, арешти, обшуки; політичні партії переходять у підпілля, активізуються терористичні методи боротьби.
Досягнення українського національного руху періоду першої російської революції:
1) скасування Валуєвського циркуляра та Емського договору;
2) відновлення українських періодичних видань;
3) поширюється діяльність товариства «Просвіт» (діяли у Полтаві, Чернігові, Києві, Ніжині, Миколаєві, поширювали українську літературу, допомагали селянам;
4) українізація освіти;
5) в першу Державну Думу ввійшли 102 українські депутати, очолював укр.фракцію Ілля Шраг; у другій держ.думі укр.фракція складалася з 47 депутатів.
Питання №3
Аграрна реформа Столипіна.
Передбачалося 3 основні ідеї:
1) Руйнування селянської общини;
2) Дозвіл селянам отримувати землю у приватну власність (хутір,відруб);
3) Переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу.
Аграрною реформою Столипін хотів вирішити такі завдання:
1) Підняти ефективність сільськогосподарського виробництва;
2) Зміцнити соціальну опору самодержавства на селі;
3) Вирішити проблему перенаселення деяких районів.
Найбільший успіх ця реформа мала для українців через їх ментальність. Українцям характерний індивідуальній спосіб життя. В Україні була менш поширена община.
За 1907—1915 р.р. з общини на правобережжі вийшли 48% селян, а півдні – 42%, на лівобережжі – 16,5%; буде утворено 440 тис хуторів – 14% від усіх селянських господарств
Наслідки реформи Столипіна:
У період реформи збільшуються їх врожаї, особливо зернових. Середньозважені збори зернових хлібів з 1 десятини зросли у 1907—1914 рр. порівняно з 1899—1906 рр. на Правобережній Україні — з 65,2 до 69,1 пуд.. Лівобережжі — з 48,9 до 55,7 пуд., у Степу — з 41,7 до 49,5 пуд. Поміщики мали ширші можливості у застосуванні засобів для підвищення врожайності своїх полів, а тому у них були порівняно вищі збори зернових, ніж у селян: жито 103 пуд./дес. проти 75, озима пшениця — 102 проти 80, ярова пшениця — 68 проти 58, овес — 96 проти 71. Одним із завдань, які переслідувала реформа, було зробити врожайність у селянських господарствах захищеною і менш залежною від погоди. Технічне оснащення у сільському господарстві, покращення технології вирощування сільгоспкультур, підвищення агрономічної освіченості селян через відповідні курси, школи, брошури сприяли тому, що поступово врожайність у селянських господарствах зростала.
У тваринництві в розглядуваний період відбувається скорочення тих галузей, які вимагали при екстенсивній формі їх ведення наявності великих випасів та вигонів (вівчарство, велика рогата худоба). Внаслідок цього, селяни були змушені переорієнтовувати свої господарства на потреби ринку. Особливо значного розвитку набувають промислове молочне господарство, промислове птахівництво, в основному в заможних селянських господарствах. Селяни у ці роки почали розводити поліпшені породи молочної худоби, розширювати площу травосіяння, вирощувати кормові рослини для зміцнення кормової бази тощо. Аналізуючи розвиток тваринництва по окремих губерніях, необхідно виділити діяльність губернських управ та земств (створені на Правобережжі на засадах закону 14 березня 1911 р.), за допомогою яких у сільському господарстві поширились заходи щодо кількісного та особливо якісного розвитку тваринництва (надання позик селянам для купівлі худоби, придбання її поліпшених порід, організація спарувальних пунктів, виставок тощо). Так, у Київській губернії, де земські заходи щодо поліпшення тваринництва розпочались у 1908 р, кількість спарувальних пунктів зросла з 1909 р. по 1910 р. з 14 до 19. На заходи по молочному господарству та маслоробству губернське земство асигнувало на 1911 р. 4450 крб., на поліпшення птахівництва — 1200 крб. У 1912 р. київські губернські земські збори поставили питання про необхідність організації обласної дослідної станції, в т. ч. з відділом тваринництва. Проблемам тваринництва приділялась значна увага і на сільськогосподарському з'їзді у Києві (вересень 1913 р.), де було заслухано 21 доповідь.' По кількісних показниках відчутних змін не відбулося.
Питання №5
Землі, які перебували у складі Австро-Угорської імперії:
(близько 20% земель) Східна Галичина; Північна Буковина; Закарпаття.
Гальмування промислового розвитку:
- переважання дрібних підприємств;
- Повільний розвиток;
- незацікавленість австрійського уряду у промисловому розвитку регіону;
- домінування іноземного капіталу;
- нерівномірний розвиток галузей промисловості;
- переважання добування та первісної обробки сировини.
Повільний розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві:
- наявність пережитків кріпацтва;
- збереження церковного землеволодіння;
- зменшення кількості поміщицьких маєтків, зосередження земель у руках невеликої групи впливових поміщиків;
- диференціалізація селянства;
- аграрне перенаселення;
- низька продуктивність сільського господарства;
- еміграція населення до Канади, США, Аргентини, Бразилії і т.д.
Створення легальних політичних партій наприкінці XIX ст.:
- великий досвід роботи в умовах Австро-Угорської конституційной монархії;
- значна роль греко-католицької церкви;
- перевага ідеї політичної самостійності України як кінцевої мети, перший крок до неї – автономія України.
Соціальний розвиток: Австро-угорський уряд перетворив західноукраїнські землі на колоніальні окраїни своєї імперії, аграрно-сировинний придаток до корінних західних провінцій. Своєрідністю політики австрійських правлячих кіл було те, що вони для утримання в покорі всіх залежних національностей надавали одним з них привілеї і з їх допомогою гнобили інших, діючи за принципом «поділяй і пануй». Так, у Східній Галичині переваги й привілеї мали польські шляхтичі й капіталісти, на Північній Буковині — румунські, Закарпатті — угорські.
Економічний розвиток: Західноукраїнські землі мали сприятливі природні умови — гарний клімат, багатий рослинний світ, зокрема ліси, родючі ґрунти, великі запаси корисних копалин (нафта, вугілля, сіль, озокерит та ін.). Незважаючи на це, їх економіка розвивалася дуже повільно, оскільки австрійська правляча бюрократія перетворила ці землі на свої внутрішні колонії — на ринок збуту товарів корінної австрійської промисловості, джерело сировини й дешевої робочої сили. Саме в інтересах австрійської метрополії, в інтересах одержання найбільших прибутків і спрямовувалися австрійським урядом в Галичині, Буковині, на Закарпатті і залізничне будівництво, і розвиток сільського господарства, промисловості, торгівлі.
Будівництво залізниць, без яких не міг розвиватися капіталізм, на західноукраїнських землях австрійський уряд, австрійські та німецькі капіталісти вели так, щоб зв'язати залізничним сполученням, насамперед, центральні райони Австрії зі східним, російським кордоном та забезпечити цим стратегічні інтереси, і, з другого боку, сполучити ці райони з метою збуту там товарів австрійської промисловості і вивозу в центр країни сировини. У той же час окремі місцевості Галичини, Буковини й Закарпаття одна з одною залізницями тривалий час не зв'язувалися, що гальмувало розвиток економіки і сприяло. консервуванню відсталості.
Питання №6
Наприкінці 1904 — на початку 1905 р. після нового розколу в РУП утворилася нова політична організація — Українська соціал-демократична спілка (скорочена назва «Спілка») на чолі зі студентами М. Меленевським-Баском та О. Скоропис-Йолтуховським. Спілка була досить чисельною для того часу (близько 6 тис. членів). Вона закликала пролетарів міста і села розгортати страйковий рух. Збройного повстання як форми революційної боротьби вона не схвалювала. Земельне питання пропонувала розв'язати демократичним шляхом: постановою спеціально для цього скликаної Всенародної конституційної Ради. У 1905 р. Спілка влилася до меншовицької фракції РСДРП на правах її автономної секції.
На початку XX ст. утворились українські партії ліберального спрямування. Так, у 1904 р. утворилась Українська демократична партія (УДП) на чолі з поміркованими громадськими діячами О. Лотоцьким, Є. Чикаленком та ін. Згодом від неї відкололась Українська радикальна партія (УРП) на чолі з письменниками Б. Грінченком та С. Єфремовим. Обидві партії — нечисельні за складом. За своїми основними програмними положеннями були близькими до російського «Союзу визволення» (зародка майбутньої кадетської партії), обстоювали встановлення в Російській імперії конституційної монархії, яка б надала Україні право на автономію (про докорінні соціальні зміни не йшлося). Уже наступного року УРП та УДП злилися в Українську демократично-радикальну партію (УДРП).
1905 р. відбулася й реорганізація залишків РУП, яка після цього прийняла назву — Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП). її провідники — Д. Антонович, B.Винниченко, С. Петлюра, М. Порш.
Питання №8
Ставлення західних та східних українців до війни було різним.
Політичні партії Галичини та Буковини підтримали А-У, що пояснювалося лояльністю з боку А-У до своєї держави, вірою в перемогу Троїстого Союзу (Австро-Угорщина, Німеччина, Італія) та надією на створення Української держави.
Позиція політиків Наддніпрянщини були різними: від повної підтримки війни до нейтралітету чи навіть заборони брати в ній участь.
Наддніпрянська Україна: Рада Товариства українських поступовців – найвпливовішої української організації Наддніпрянської України – винесла постанову, що у світовій війні українці мають зайняти нейтральну позицію і не підтримувати жодну з воюючих сторін.
Ще одна група Наддніпрянських діячів українського національного руху соціалістичного спрямування (А. Жук, Д. Донцов, Д. Дорошенко, М. Меланевський та ін..) створила у Львові в серпні 1914 р. Союз визволення України (СВУ), який проголосив своїм завданням відокремлення України від Росії і створення на відвойованих у неї землях Української держави під протекторатом Австро-Угорщини та Німеччини.
Ставлення до війни в Західній Україні: також не було єдності у ставленні щодо позиції воюючих сторін. Москофіли пов’язували своє майбутнє з перемогою Росії, але їх вплив у Галичині був невеликим.
Головні тодішні західноукраїнські партії – Національно-демократична, Радикальна і Соціал-демократична – з довоєнних часів мали про австрійську орієнтацію.
В серпні 1914 р. вони створили Головну Українську Раду у Львові. Голова – Кость Левицький.
Головні вимоги ГУР: утворення самостійної Української держави, національно-територіальна автономія західноукраїнських земель.
За перемогу Росії у війні виступали Товариство Українських Поступовців, частина українських соціал-демократів на чолі з Петлюрою, Комітет південно-західного фронту, емігранти-москофіли, які утворили «Карпато-Руский освободительный комитет». Вони вбачали в росіянах братній народ за схожою мовою, культурою, історією і т.д.
Частина соціал-демократів на чолі з В. Винниченком займала антивоєнні позиції, тому що жодна країна не відстоювала інтереси України.
Питання №9
1. Встановлюється кордон між Україною та А-У
2. Сторони відмовляються від відшкодувань збитків, заподіяних війною.
3. Відбувається взаємний обмін військовополоненими
4. встановлюється режим найбільшого сприяння прикордонному товарообміну
5. налагодження дипломатичних відносин
6. взаємний обмін надлишками сільськогосподарськими та промисловою продукцією.
Питання №10
18 серпня – 21 вересня 1914 р. – Галицька битва: російські війська захопили Східну Галичину, Північну Буковину (разом зі Львовом і Чернівцями). На захоплених територіях створено Галицько-Буковинське генерал-губернаторство на чолі з графом О. Бобринським.
1915 р. – Австро-Німецька Галицька операція: розпочався загальний відступ російських військ. Восени вони залишили Східну Галичину, Буковину, частину Волині та ін..
22 травня – початок червня 1916 р. – «Брусиловський прорив»: наступальна операція російських військ Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова, в результаті якої знову було захоплено Східну Галичину (без Львова), Північну Буковину, частину Західної Волині.
Червень 1917 р. – новий наступ російських військ на Східному Фронті, яких закінчився провалом, втратою Росією Галичини та Буковини. Після цієї події війна набула позиційного характеру.
Інтереси українського населення не бралися до уваги. Воюючі сторони егоїстично йшли до своєї мети; на захоплених територіях посилювалась боротьба з Українським національним рухом.
Питання №11
Початок української революції: 1)Лютнева демократична революція 1917 р. у Росії (повалення самодержавства, зречення царя Миколи II, створення тимчасового уряду);
2) Піднесення українського національно-визвольного руху;
3) Формування національних органів влади (створення 4 (17) березня 1917 р. Українськї Центральної ради (УЦР) на чолі з М. Грушевським.
Курс на національно-територіальну автономію у складі Росії у формі федеративної демократичної республіки, визнання УЦР представницьким законодавчим органом України, розширення її складу, обрання комітету з 20 осіб для ведення справ між сесіями УЦР.
Питання №12
4 березня 1917 р. в Києві утворюється УЦР на чолі з М. Грушевським.
Після зречення влади царя Миколи II та приходу до влади Тимчасового уряду, в Україні розпочинаються мітинги та демонстрації на підтримку революції. Утворюється Центральна рада – громадсько-політичний центр революції.
До неї увійшли: представники Товари українських поступовців (ТУП), соціал-демократи, представники православного духовенства, культурно-освітніх, кооперативних, військових та ін. організацій.
Питання №13
Причини проголошення: відхилення тимчасовим урядом вимог делегації УЦР на чолі з В. Винниченком про надання Україні автономії.
Результати: фактичне перетворення УЦР на законний орган. Створення першого українського уряду – Генерального Секретаріату, який складався з 8 секретарств (внутрішніх, продовольчих, військових, земельних, судових, міжнаціональних справ, фінансів, освіти).
Питання №14
10 червня 197 р. – прийнято перший універсал.
15 червня 1917 р. – ЦР обирає склад уряду – Генерального Секретаріату. Очолив В. Винниченко.
II Універсал 3 (16) липня 1917 р. Причини проголошення: Засудження Тимчасовим Урядом I Універсалу, назва його злочином, прибуття до Києва делегації Т. У. у складі міністрів О. Керенського, М. Терещенка, І. Церетелі з метою взяти під власний контроль процеси, що відбуваються в Україні
Питання №15
Закладено основи демократичного устрою Української держави. Утворення суперечливого становища: з одного боку, УНР залишалася частиною Росії, з іншого – УЦР не визнавала Раднарком легітимним урядом Росії.
Питання №16
Невдоволення керівництвом радянської Росії самостійною політикою УЦР та рішучою відсічу спробам установлення більшовицької влади.
8 (12 грудня) 1917 р. – захоплення Харкова російськими військами під командуванням В. Антонова-Овсіїнка.
11 (24) грудня 1917 р. – початок роботи Харківського з’їзду рад, на який прибули делегати-більновики, що залишили з’їзд у Києві. Об’єднавшись з делегатами від рад Донецько-Криворізького басейну, вони проголосили себе Першим Всеукраїнським з’яздом рад.
12 (25) грудня 1917 р. – проголошення з’їдом рад у Харкові встановлення радянської влади в Україні; створення нової радянської УНР із власним урядом – Народним Секретаріатом, який звернувся до Раднаркому Росії з проханням про військову допомогу.
Грудень 1917 – січень 1918 р.р. – більшовиками захоплено Катеринослав, Олександрівськ, Одесу, Миколаїв, Херсон, Маріуполь, Крим, майже всю Лівобережну Україну; загроза нависла над Києвом.
16 (29) січня 1918 р. – повстання більшовиків у Києві за підтримки заводу «Арсенал» було придушене військами УЦР.
Бій під Крутами між радянськими військами на чолі з колишнім підполковником царської армії М. Муравйовим (понад 300 тис осіб) та об’єднаним загоном українських добровольців на чолі із сотником В. Омельченком, який складався з курсантів військової школи та студентів (близько 500 осіб); 260 молодих патріотів загинули, 32 у полоні, 28 з них були закатовані муравйовцями.
Захоплення Києва більшовиками – 26 січня (7 лютого) 1918 р.
УЦР та Рада народних міністрів переїхали до Житомира.
Результати: встановлення радянської влади на території України, окрім Надзбручча та Західних областей.
Питання №18
IV Універсал був прийнятий 9 (22) січня 1918 р.
Причини прийняття:
1.втрата надії на створення федеративної демократичної Росії.
2. загроза захоплення більшовиками України; неспроможність УЦР самостійно дати їм відсіч.
3. необхідність офіційно відмежуватися від радянської Росії для проведення мирних переговорів з іншими державами.
Історичне значення: створення самостійної української держави, проголошення УНР самостійною, вільною та незалежною, суверенною державою.
Питання №19
Прорахунки:
1. Непослідовна політика; нерішучість.
2. Зволікання з вирішенням основних проблем суспільства.
3. ЦР не створила регулярної боєздатної армії.
Здобутки:
1. Українська Центральна Рада проголосила і практично здійснювала українізацію державних і громадських структур, сприяла піднесенню національної культури. Було закликано відродити і скрізь запроваджувати рідну мову — в освіті, в державних і недержавних установах, в церкві, в побуті. Повсюдно в школах, вузах запроваджуються українознавчі науки: історія України, її право, українська мова, література, географія, етнографія, архітектура, музика, театр, малярство тощо. Широко розгортались національно-просвітницька діяльність, наука, музейництво, преса, книговидання.
2. Розбудова національної державності, соборності українських земель.
Питання №20
1. В договорі значилось, що УНР незалежна.
2. Кордони між А-У та Україною: проголошувались ті, які існували між Російською Імперією та Австро-Угорською імперією станом на 1914 р., таким чином Галичина, Закарпаття, Північна Букавина лишались при Австро-Угорщині, проте вся Холмщина, Підляща поверталися Україні.
3. Відновлювались дипломатичні та консульські відносини.
4. Передбачався обмін полоненими
5. Відмовлялись від будь-яких відшкодування збитків.
6. Вказувалось на зобов’язаність сторін розвивати господарські відносини, проводити взаємний обмін залишками сільськогосподарських і промислових товарів на державній основі.
7. Допускався дрібний товарообмін в межах 15-кілометрової прикордонної полоси. Передбачалися взаємні митні пільги і т.п.
8. Україна припиняла військові дії у Першій С. В.
9. Росія мала вивести війська з України, визнати незалежність ЦР.
10. Продовольчі та промислові поставки від України до Німеччини.
17 лютого 1918 р. представник делегації УНР М. Любинський від імені Центральної Раді звернувся до німецької сторони з проханням «надати допомогу українському народові в тяжкій боротьбі за своє існування». ЦР розраховувала, що ця допомога буде надана введенням на території України двох дивізій (близько 30 тис.), сформованих з військовополонених українців, але Німеччина и Австро-Угорщина почали широкомасштабний наступ силами 450 тисячної армії.
На початку березня 1918 р. Центральна Рада повернулася разом з німецько-австрійськими військами в Київ. Україна була звільнена від більшовиків. Але це була так звана «піррова перемога».
Таким чином, відкривалася ще одна трагічна сторінка історії України — «незалежна» життя в умовах окупаційного режиму (німці безконтрольно хазяйнували в Україна, видавали власні нормативні акти, що мали обов'язковий характер в Україні). Поступово втрачаючи залишки влади, Центральна Рада ще проіснувала до 29 квітня 1918, коли в Україні відбувся гетьманський переворот і до влади прийшов гетьман П.Скоропадський.
Питання №22
Внутрішня політика:
1. ЦР розпущено.
2. УНР перетворюється на Українську державу на чолі з гетьманом П. Скоропадським.
3. Формується армія.
4. Відновлено стан козацтва.
5. Створено грошово-банківську систему.
6. Відновлено роботу залізниць
7. Найбільший успій матиме його діяльність в освіті, науці, культурі (відкрито 150 гімназій, 2 університети, прийнято закон про українську мову, відкрито Національну Академію Наук України, відкрито Національну бібліотеку України).
Негативні:
1. Відновлено поміщицьке землеволодіння.
2. Запроваджено 9 – 12 год робочий день.
3. Заборонено випуск газет соціалістичного спрямування.
Питання №23
Зовнішня політика:
1. Українська держава обмінялася посольствами за 12 країнами.
2. Мала дипломатичні відносини з 30 країнами.
3. Встановлено дипломатичні відносили з Росією (12 червня 1918 р. укладено мирну угодо з нею).
4. Проведено переговори з А-У щодо Західної Галичини та Холмщини.
Питання №24
Відкрито 150 гімназій, 2 університети, прийнято закон про українську мову, відкрито Національну Академію Наук України, відкрито Національну бібліотеку України.
Скоропадський активно розвивав Українську державу.
Питання №25
14 листопада 1917 р. на підпільному засіданні Українського Національного Союзу у Києві оголошено про створення Директорії – між партійного колегіального органу влади.
Основна мета директорії (причина створення) – ліквідація гетьманського режиму.
Директорія засудила політику гетьмана як антинародну та антиукраїнську.
Передумови повалення влади гетьмана П.Скоропадського полягали у помилках його внутрішньої політики, зокрема в тому, що він не зміг сконсолідувати навколо своєї політичної програми українську еліту. Це призвело до формування політичної опозиції — Українського національного союзу. Народне невдоволення гетьманським режимом, яке обумовили, переважно, економічні причини, забезпечило УНС широку соціальну базу.
Причини падіння гетьманської влади мали загальноукраїнський характер, були обумовлені помилками її внутрішньої політики. У більшості адміністраторів гетьманату була імперська ментальність. Вони підсвідомо повертали старі форми суспільного життя, особливо в сфері власності. Зі здобутків революції вони підтримали лише розвиток української культури. Недаремно один з місцевих державних службовців гетьманату М. Раєвський відзначив: «гетьманський переворот здійснили «русофіли» і просто росіяни», а «для більшості інтелігентних людей Україна — засіб позбавитися від більшовиків, а не мета». Гетьманська влада не змогла комплексно підійти до питання відновлення правопорядку і не здійснила головну передумову заспокоєння селянської більшості населення — аграрну реформу. Гетьман не зміг консолідувати українську політичну еліту і, загалом, йому не вдалося спрямувати революційну стихію у конструктивне русло державотворення, переконати громадськість відмовитися від радикальних соціалістичних перетворень і спрямувати головні зусилля на розбудову та зміцнення державності. Консервативна модель суспільно-політичної і соціально-економічної стабілізації в Україні і, зокрема, на Поділлі виявилася нереалізованою.
Питання №26
Внутрішня політика
У початковий етап існування Директорії у виробленні її політичного курсу активну роль відіграв Володимир Винниченко.