Іспит з Історії України
.docxВідразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних радянських військ і стала перероджуватись в руйнівну анархію.
26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, з прийняттям якої почалася аграрна реформа та в якій Директорія УНР заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу, але щоб їх заспокоїти, було обіцяно: компенсацію затрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні тощо) вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканність земель промислових підприємств і цукрових заводів; за землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих. Але, незважаючи на ці досить помірковані заходи, поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси. У руках деяких заможних селян залишилися ділянки площею до 15 десятин землі. Але більшість селян розцінили ці заходи як пропоміщицькі, і це у свою чергу розширювало простори для більшовицької агітації.
Питання №27
Зовнішня політика Директорії:
В зовнішній політиці Директорія орієнтувалася на Антанту, проте сама Антанта не визнала Директорію та розпочала інтервенцію на півдні України.
Антанта підтримувала білогвардійців; вимагала у Директорії вивести с її складу соціалістів, що в кінцевому результаті призвело б до її розколу.
Питання № 29
1 листопада 1918 р. – захоплення українськими військовими формуваннями на чолі з Д. Вітовським найважливіших об’єктів та установ у Львові та інших містах Східної Галичини, початок Українсько-Польської війни.
9 листопада 1918 р. – утворення першого українського уряду – Державного Секретаріату, на чолі з К. Левицьким.
13 листопада 1918 р. – проголошення самостійної Західноукраїнської Республіки, президентом якої згодом став Є. Петрошевич.
Консолідація (об’єднання) України:
1. Утворення дієвих органів законодавчої та виконавчої влади в центрі та на місцях шляхом проведення демократичних виборів.
2. Закон про основи освіти: дозвіл на заснування приватних шкіл, надавання права нац. меншинам на школи з рідною мовою викладання.
3. Закон про громадянство, проголошення української мови державною.
4. Установлення державної монополії на продаж найважливіших продуктів.
5. Введення національної валюти: гривні та карбованця.
6. Закон про запровадження 8-годинного робочого дня.
7. Закон про нац. меншини гарантував їм 30% місць у майбутньому парламенті.
8. Утворення національних зброяних сил Української Галицької Армії.
9. Земельна реформа, за якою земля відчужувалася від великих власників і передавалася земельним комітетам; термін наділення селян землею не встановлювався; за самочинне захоплення земель передбачалося покарання: ув’язнення, штраф, утрата права на володіння землею.
Питання №31
Воєнний комунізм – це спроба замінити ринкові товаро-грошові відносини на комуністичні безгрошові.
Здійснювався ВК:
- шляхом націоналізації економіки,
- введенням продрозкладки,
- введення зрівняльної натуральної оплати праці, шляхом заборони торгівлі,
- введення загальної трудової повинності.
Питання №32
Причини:
1. Повна руйнація економіки (промислове виробництво становило 10% довоєнного рівня).
2. Велика хвиля антибільшовицьких повстань.
Особливості впровадження непу в Україні:
1. НЕП було запроваджено в Україні пізніше, ніж в інших радянських республіках.
2. Запровадження непу супроводжувалося боротьбою із селянським повстанським рухом.
3. Податок на селян буди вищими ніж в інших рад республіках
Питання №33
Причини:
1. Післявоєнна розруха.
2. Скорочення виробництва сільськогосподарської продукції через незацікавленість селян у результатах праці.
3. Вивезення хлібу до Росії та інших республік.
4. Експорт хліба закордон.
5. Посуха та неврожай в Південних та Степових районах України.
Масштаби:
Голод охопив південно-східні регіони України. Голодувало, за різними даними, від 4 до 7 млн чол. Померло від 1 до 2 млн осіб. Голод супроводжувався епідеміями холери, чуми, віспи.
Діяльність організацій допомоги голодуючим:
Американська адміністрація допомоги (АРА) чолі з Ггувером, фонд Ф.. Нансена, Міжнародний комітет робітничої допомоги та ін.
Питання №34
Причини: бажання посилити контроль та вплив комуністичної партії в національних районах шляхом надання народам СРСР можливості розвивати власну культуру, мову, готувала національні кадри.
Наслідки українізації:
Наслідки українізації та її згортання
В наслідок політики українізації, розпочатої в 20 —х роках — на початку 30 —х років ХХ ст., українська культура ще зазнавала піднесення.
Українська мова поширювалась не тільки в селі, а й у місті. Вона використовувалася в державному апараті, в галузі освіти, в художній і науково-технічній літературі, в періодиці, в театральному мистецтві тощо. Поряд з українською розвивались також мови національних меншин.
Однак, період національного піднесення був нетривалим. Українізація з самого початку була політично й ідеологічно обмеженою. Уже наприкінці 20-х років з’явився сигнал згортання українізації, а разом з нею і загального наступу на українську культуру. Так, у 1929 р. Центральний Виконавчий Комітет СРСР прийняв постанову, згідно з якою підприємства і установи центрального підпорядкування з Москвою і між собою мали спілкуватися російською мовою. Це призупинило опанування чиновниками української мови, а тих, хто нею спілкувався, називали націоналістами. М. Скрипник, який відповідав в уряді за освіту і підтримував українізацію, був звинувачений у створенні націоналістичної контрреволюційної організації і покінчив життя самогубством. Жертвами розправи стали й інші члени комісії з українізації.
Стан освіти
Вагомим здобутком радянської влади була ліквідація неписьменності в Україні. Відкриті курси, гуртки, школи лікнепу сприяли тому, що на кінець 30-х років лише 15% дорослого населення були неписьменними. У 1930 р. було започатковане обов’язкове чотирикласне навчання. У містах здійснювався перехід до загального семирічного навчання. Однак не вистачало шкільних приміщень, вчителів, підручників. Кількість шкіл з українською мовою навчання скорочувалась. Ідеологічний контроль над школярами був відведений комсомольським та піонерським організаціям.
Вища освіта була відкрита лише для осіб, які були поза підозрою щодо відданості існуючому в країні режиму. Перевага при вступі надавалася членам партії і профспілок, червоноармійцям, вихідцям з робітників. Відновили свою діяльність університети, відкрились нові середні навчальні заклади. Однак, недовіра до старих спеціалістів, підбір кадрів за класовою ознакою, масові репресії призвели до руйнування інтелектуальної і моральної спадкоємності української інтелігенції.
Культурна революція
Розвиток культури в Україні в 30-ті роки мав складний і суперечливий характер. Більшовицька партія змінила акценти політики в галузі культури, надаючи перевагу не національному духовному відродженню, а проведенню так званої «культурної революції». За задумом лідерів партії, така революція повинна була дати освіту і виховання, які б допомогли зробити ривок і в сфері виробництва, і в утвердженні радянської системи цінностей. Фактично, культурна революція покликана була обслуговувати досягнення політичних цілей ВКП(б). Разом з тим розвиток культури мав наслідки для економічного і духовного прогресу.
Після прийняття в квітні 1932 р. постанови ЦК ВКП(б) «Про перебудову літературно — художніх організацій творчість підпала під контроль партії за посередництвом Спілки радянських письменників. Основним творчим методом проголошувався соціалістичний реалізм. Уславлення ролі партії та її вождів стало головним завданням діячів культури.
Чимало талановитих майстрів слова змушені були час від часу оспівувати більшовицький режим, залишаючи поза увагою насильницьку колективізацію, голодомор та страхіття репресій. Саме в цей час широко відомими стають імена поетів П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, А. Малишка, М. Бажана; прозаїків Головка, Рибака, Панча, Яновського та багатьох інших.
Репресії 30-х років торкнулися близько 500 письменників і поетів. Не витримав переслідувань М. Хвильовий, загинув у таборах М. Зеров, був розстріляний Г. Косинка. Нищення молодої порослі представників української культури, літератури і митців назвали «розстріляним відродженням».
Ми бачимо, що за цей короткий, відносно короткий історичний термін часу (1920 — 1930 рр.) українська освіта, культура і мистецтво пережили як відродження так і занепад водночас. Ті паростки, що швидко зійшли на українській землі в радянські часи 20-х р. були так само швидко обірвані і знищені. На початку 1929 р. прокотилися арешти діячів української науки, культури й автокефальної церкви. Через рік у Харкові над ними пройшов судовий процес. До різних термінів ув’язнення було засуджено 45 осіб, в тому числі два академіки, 11 професорів, два письменники, науковці, викладачі вузів, студенти. Їм приписувалося створення контрреволюційної організації під назвою «Спілка визволення України», яка збиралася шляхом збройного повстання повалити радянську владу в Україні.
Наступ проти української інтелігенції продовжувався розгромом наукових шкіл. «Буржуазних націоналістів» виганяли з Всеукраїнської академії наук, закривали її секції і вводили цензуру. Причетним до таємної організації зарахували й Михайла Грушевського. Представники історичної науки, мовознавства, філософії зазнавали гонінь і фізично винищувались.
Уся освіта спрямовувалась на виправдання існуючого режиму і насаджування російської культури.
Питання №35
Наслідки непу(для с/г і промисловості):
1. Швидке відновлення с/г, промисловості, транспорту і торгівлі
2. Зростання кількості міського населення
3. Підвищення продуктивності праці
Причини згортання:
1) зрив хлібозаготівлі (внаслідок незадоволення селян дер¬жавними заготівельними цінами) і невиконання експортних зо-бов´язань, що зменшило валютні надходження і спричинило відпо¬відно скорочення промислового виробництва та капітального бу¬дівництва;
2) значно швидше зростання попиту на внутрішньому ринку порівняно з пропозицією (зростання кількості робітників у про-мисловості й будівництві; зниження на 10 % у 1927 р. цін з одночасним зростанням номінальної заробітної плати робітників збільшило платоспроможний попит);
політика активного витіснення з 1926 р. приватного капі¬талу: підвищення тарифів на перевезення приватних вантажів; призупинення державного кредитування приватних підприємств; введення у 1927 р. податку з надприбутку; заборона надання приватним особам в оренду державних підприємств і поновлен¬ня старих договорів; зменшення кількості іноземних концесій (до 1930 р. ліквідовано більшість концесій; у 1931 р. ліквідова¬на і приватна промисловість);
4) одержавлення розподілу: в 1929 р. здійснено перехід на карткову систему постачання; у лютому 1930 р. ліквідовано то¬варні біржі та ярмарки.
Питання №36
1. Підвищення рівня життя населення
2. Прискорення соціального розшарування в місті та на селі, поява нової буржуазії
3.Наростання економічної нестабільності, періодичні економічні кризи, зростання безробіття
Питання №38
Сталінська модернізація – це колективізація та індустріалізація України
Основними елементами колективізації були: примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, позбавлення селян прав розпоряджатись вирощеною продукцією через обов'язкові поставки державі за значно нижчими, ніж державні, цінами, ліквідація куркульства як класу.
Здійснюючи індустріалізацію, радянський уряд не міг сподіватися на зовнішню допомогу, тому джерелами індустріалізації в СРСР стали:
• пріоритетне фінансування галузей важкої промисловості за рахунок легкої та харчової;
• продаж сільськогосподарської продукції та сировини й одержання валютних надходжень для індустріалізації;
• усебічне застосування командно-адміністративних важелів управління народним господарством і державою;
• використання безкоштовної праці в'язнів сталінських таборів (пізніше ГУЛАГу);
• розгортання соціалістичного змагання в усіх галузях народного господарства.
Результати:
Попри велику кількість суперечливих моментів, індустріалізація мала разючі наслідки:
• 1940 року промисловий потенціал України в сім разів перевищував рівень 1913 року;
• обсяг виробництва продукції в машинобудуванні та металообробці зріс тільки за першу п'ятирічку в 4,5 разів;
• Радянська Україна перетворилася з аграрної на індустріально-аграрну республіку;
• з 1,5 тис. нових підприємств, які будувалися в роки першої п'ятирічки, 400 були зведені в Україні (серед них такі гіганти, як Дніпрогес, «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», «Дніпроалюмінійбуд», «Краммашбуд», Харківський тракторний завод);
• серед реконструйованих підприємств відновили свою роботу Луганський паровозобудівний завод, металургійні заводи в Дніпропетровську, Комунарську, Дніпродзержинську, Макіївці.
Водночас досить яскраво окреслилися деформації в народному господарстві, викликані серйозними прорахунками в проведенні індустріалізації:
• від самого почату перших п'ятирічок був установлений пріоритет виробництва засобів виробництва (група А) над виробництвом предметів споживання (група Б), що призводило до занепаду легкої та харчової промисловості і низького життєвого рівня народу;
• у результаті індустріалізації, економіко-географічне розміщення важливих промислових центрів зберегло свою нерівномірність, як і за часів царської Росії. Традиційно розвивалися Донбас та Придніпров'я, а Правобережжя й далі відставало в розвитку продуктивних сил;
• наслідком індустріалізації стала потужна урбанізація. Кількість міських жителів збільшувалася за рахунок мешканців села, але українські міста виявилися до цього не готовими. Різке збільшення міського населення призвело до загострення житлової та продовольчої проблем, а отже, і загального падіння життєвого рівня народу;
• індустріальні гіганти перших п'ятирічок підпорядковувалися не республіканським, а союзним наркоматам. Це зумовлювало подальшу втрату Україною економічного суверенітету;
• у ході індустріалізації в п'ятирічні плани суб'єктивно вносилися різноманітні корективи, які шкодили республіканській економіці. Уже в другій і третій п'ятирічках капіталовкладення в економіку України різко знизилися. 3 4,5 тис. промислових підприємств, які були побудовані за роки другої п'ятирічки, в Україні постало тільки 100. Крім цього, українську економіку зорієнтували на видобуток сировини, а не на виробництво готової продукції й розвиток підприємств завершеного циклу;
• за роки перших п'ятирічок народне господарство України було повністю одержавлене, останні залишки непу ліквідовані, а замість ринкових відносин була створена командно-адміністративна економіка.
Питання №40
Причини : хлібозаготівельна криза, бажання ліквідувати куркульство як клас, забезпечити населення країни дешевими продуктами харчування і сировиною, налагодити канал перекачування коштів із села в місто
Наслідки: Голод 1932—33, знайдені кошти для індустріалізації, знищення найбільш працездатних селянських господарств, дезорганізація аграрного сектору, наростання кризових явищ у с/г, утвердження командної економіки на селі при повному підпорядкуванні колгоспів державній владі.
Питання №41
Причини:
- Волюнтаристська політика сталінського керівництва.
- прискорена насильницька колективізація.
- завищений план хлібозаготівель для України на 1932 р.
- постанова «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперацій і зміцнення суспільної (соціалістичної) власності», відома в народі як «Закон про п’ять колосків»
- Діяльність в Україні надзвичайної комісії на чолі з В. Молотовим, основною метою якої було вилучення хліба у селян за всяку ціну.
Масштаби:
За період 1929—1932 pp. в Україні поголів'я великої рогатої худоби скоротилося на 41,8% , коней — на 33,3%, свиней — на 62,3%, овець — на 74%.
Наслідки:
- величезні людські втрати (за різними данними від 3,5 до 8 млн чол).
- знищення старого українського села з його багатими народними традиціями.
- придушення опору колективізації; перемога колгоспного ладу на селі.
Питання №42
Становище українських земель у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини та СРСР
Питання для порівняння Українські землі у складі
Польщі Румунії Чехословаччини СРСР
Статус у складі держав Східна Галичина—до 1923р. автономія. Решта українських земель (Холмщина, Підляшшя, Лемківщина, Посяння) входили до складу польських воєводств За Сен-Жерменським договором Буковина увійшла до складу Румунії. У 1920 р. посли Англії, Франції, Італії, Японії Бессарабським протоколом визнали і затвердили захоплення краю Румунією Увійшли до складу ЧСР згідно із Сен-Жерменським договором на правах автономії, але реально статус автономії отримали лише в жовтні 1938 р. УСРР(з1937р. УРСР) —формально суверенна республіка у складі СРСР (з 1922 p.). До 1922 р. входила до воєнно-політичного союзу радянських республік
Рівень економічного розвитку Низький, існування окремих промислових центрів Низький Низький Унаслідок індустріалізації УРСР стала промислово розвинутою республікою. Індустріально-аграрний характер розвитку
Аграрна реформа Обмежена, українські селяни зазнавали дискримінації. Заселення українських земель осадниками Обмежена, українські селяни зазнавали дискримінації Реформа супроводжувалася розвитком інфраструктури краю Націоналізація землі. Передача землі селянам. Розвиток кооперації. 3 1929 р. насильницька колективізація, голодомори 1921 — 1923, 1932—1933 рр.
Суть урядової політики щодо українства Репресивна Репресивна Лояльна Репресивна
Український національно-визвольний рух Розвинутий, масовий, організований Слабко розвинутий, організований Розвинутий, організований Придушений і знищений
Становище української церкви Переслідування православної церкви. Навернення до католицизму. Права УГКЦ захищалися конкордатом Польщі з Папою Римським (1925 р.) і авторитетом А. Шептицького Румунський патріархат підпорядкував собі православні єпархії Бессарабії і буковинську митрополію. Українські священики зазнавали дискримінації Уряд ЧСР не втручався у релігійні справи Знищена УАПЦ. Антирелігійні та антицерковні кампанії. Насадження атеїзму
Розвиток української освіти Гальмування розвитку української освіти, її полонізація. Обмеження щодо українців під час вступу до вузів У 1934 р. остаточно ліквідована українська освіта Динамічно розвивалася початкова, середня, спеціальна і вища освіта Динамічно розвивалася початкова, середня, спеціальна і вища освіта. Боротьба з неписьменністю.
Питання №43
Економічне становище.
Міжвоєнну Польщу не можна назвати розвинутою країною. Та економічна занедбаність західноукраїнських земель була особливо вражаючою. Основою промисловості залишалися сировинні галузі — нафтова і лісова, а також переробка сільськогосподарської та мінеральної сировини. За даними перепису 1931 p., більшість найманих робітників працювали у сільському господарстві. Підприємства належали в основному польському або іноземному капіталу. Позиції українців були сильні тільки в кооперації.
У 1929 р. Польща потрапила під руйнівний вплив світової економічної кризи. Реальна заробітна плата робітників й до кризи не досягнула рівня передвоєнного часу. Криза спричинила дальше падіння рівня життя. Становище робітників ще більш ускладнилося внаслідок безробіття. Воно набуло на початку 1930-х pp. катастрофічних розмірів.
На селі становище було зовсім тяжким. Чимало селян гостро відчували земельний голод. Змушені господарювати на невеличких клаптиках землі, селяни не могли використовувати машини і передову агротехніку. Більшість господарств була нерентабельною. Держава обкладала їх непосильними податками. Тому частина мешканців села, які шукали для себе кращої долі і землі, мігрувала до Канади, Сполучений Штатів Америки, і навіть до Аргентини.
Культура:
У літературному житті українських земель помітну роль відігравав львівський журнал «Літературно-науковий вісник» (з 1933 р.— «Вісник»). У ньому гуртувалися найвизначніші митці-літератори — В. Стефаник, М. Черемшина, Ю. Липа, Є. Маланюк, У. Самчук та ін. Першим великим успіхом У. Самчука стала автобіографічна трилогія «Волинь», в якій майстерно зображалося життя українського села і молодої селянської інтелігенції в роки Першої світової війни.
На сторінках літературного журналу «Дзвони» вперше були надруковані твори талановитого поета з Лемківщини Б. Антонича. Навколо літературно-мистецького місячника «Назустріч» гуртувалася група далеких від політики митців на чолі з критиком М. Рудницьким, а згодом — поетом і мистецтвознавцем С. Гординським. Навколо журналу «Ми», який почав виходити у Варшаві в 1934 p., склалося літературне об'єднання переважно з письменників-емігрантів. Тут друкувалися твори Ю. Липи, Є. Маланюка, О. Теліги.
У мистецькому житті вирізнялися постаті пейзажиста у стилі імпресіонізму І. Труша, 0. Новаківського, який працював у стилі експресіонізму, і П. Холодного. Останній уславився іконописними працями в стилі неовізантінізму.
Політика
Польща не була тоталітарною державою, хоча в тогочасній радянській пресі її інакше, як фашистською, не називали. Діяльність політичних партій не заборонялася, якщо вона не суперечила законам. Однак діяльність комуністів явно виходила за рамки конституції і була нелегальною, тому, що комуністичний рух розглядався як «рука Москви». В деякій мірі це відповідало дійсності, оскільки Комуністичний інтернаціонал (Комінтерн) мав штаб-квартиру у Москві і розглядався Радянським керівництвом як інструмент зовнішньої політики СРСР проти «буржуазного Заходу». Комуністична партія Східної Галичини (КПСГ) у 1923 р. перетворилася на Комуністичну партію Західної України (КПЗУ). Комуністи працювали на всій території, населеній українцями. Проте, під тиском Комінтерну КПЗУ змушена була увійти до Компартії Польщі. Незважаючи на скромну чисельність (близько 4 тис. членів у середині 1930-х pp.), вона була політично активною.
Найбільшого впливу на маси комуністи досягли на зламі 1920 — 30-х pp., коли Польща переживала економічну кризу. Щоб використовувати легальні форми боротьби, керівництво КПЗУ утворило більш широку й аморфну організацію — Українське селянсько-робітниче соціалістичне об'єднання (Сельроб).
Влітку 1930 р. набули нових форм протести селянських мас проти податкового гноблення, яке в умовах кризи ставало нестерпним. Селяни підпалювали садиби поміщиків і осадників-колоністів, руйнували лінії зв'язку, нападали на поліцейські пости. У Львівському, Станіславському, Тернопільському і Волинському воєводствах комуністи підняли їх на збройну боротьбу. Секретар ЦК Компартії Польщі Є. Ленський не без задоволення зазначив, що у цих виступах «уперше за кілька років виявилися елементи громадянської війни».
Кульмінацією селянського руху стало Ліське повстання у червні-липні 1932 р. У ньому взяли участь понад ЗО тис. селян Ліського, Сокальського, Турківського і Добромильського повітів. Армія і поліція жорстоко розправилися з повстанцями. Подібні розправи уряд називав пацифікацією (умиротворенням). Вони набули міжнародного розголосу і викликали протести у Лізі Націй.
У другій половині 1930-х pp. вплив КПЗУ зменшився. Польським властям, які у 1934 р. створили концтабір у Березі Картузькій, головним чином для комуністів, несподівано «допоміг» Комінтерн. Під час перебування в СРСР чимало західноукраїнських комуністів було заарештовано і загинуло у сталінських концтаборах. У 1938 р. виконком Комінтерну взагалі розпустив Компартію Польщі і в її складі — КПЗУ.
Серед українських партій демократичного напряму найвпливовішим було Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО). Це політичне угруповання утворилося у 1925 р. у результаті об'єднання Трудової партії та ряду невеликих партій і груп. УНДО було спадкоємцем провідної української партії початку XX ст.— національно-демократичної. Його лідери — С. Баран, Д. Левицький, В. Мудрий та ін. прагнули дотримуватися поміркованої позиції. Проте вкрай шовіністична політика урядових кіл, екстремістські гасла комуністів та українських націоналістів змушували їх діяти більш виразно і національно-активно.
У липні 1925 р. УНДО прийняло політичну програму, в якій чітко висловилося за єднання українців у боротьбі з асиміляційною політикою держави. У цьому документі вказувалося: «Східна Галичина з Лемківщиною, Холмщина з Підляшшям і Волинь з Поліссям мають відвічний український характер. Українське населення супроти чужинного впливового елементу являється тут подавляючою більшістю. Тому УНДО змагатиме, щоб західноукраїнські землі супроти Польщі виступали разом як цілість і в своїй участі головну вагу прикладатиме до вдержання і розбудови одноцілого національного фронту».
Західноукраїнська громадськість щиро вітала успіхи у розвитку національної культури в УСРР, досягнуті під час українізації. Не визнаючи ні комуністичної ідеології, ні диктату комуністів у громадсько-політичному житті, УНДО припускало можливість возз'єднання у майбутньому західноукраїнських земель з радянською Україною.
Встановлення у Польщі авторитарного режиму супроводжувалося посиленням судової і поліцейської сваволі, від якої найбільше страждали українці. Керівництво УНДО в цій ситуації вирішило обрати нову тактику щодо властей — а саме вимогу територіальної автономії для Західної України. Репресії у Радянській Україні зробили неактуальним гасло возз'єднання. Ідея автономії в Польській державі розглядалася як основа для нормалізації польсько-українських відносин.
В умовах зростаючої загрози з боку нацистської Німеччини панівні кола Польщі визріли для компромісу з національного питання. Польський уряд пообіцяв припинити антиукраїнську, а УНДО — антиурядову політику. У вересні 1935 р. в Польщі відбулися чергові парламентські вибори, і від УНДО було обрано 13 депутатів і 4 сенатори. На першій сесії сейму лідера УНДО Василя Мудрого було обрано віце-маршалком (заступником голови) сейму. Українські парламентарії підтримали внесені урядом закони щодо зміцнення національної безпеки. У відповідь польський уряд звільнив більшість українських в'язнів у Березі Картузькій і підготував закон про амністію політичних в'язнів. Українські кооперативи «Маслосоюз», «Сільський господар» та інші, існування яких ставало сумнівним через руйнівну економічну політику уряду, несподівано отримали урядові кредити.