13 Яковенко н.М. Українська шляхта... — с. 228.

навпаки — виступали як елемент, що українізував чужинців. Найнижчою верствою шляхти були залежні зем'яни, чиї невеликі маєтки не були їх повною спадковою власністю. Вони були пов'язані зі службою у війську на королівщині і службою у вищої шляхти. Зем'яни користувалися пільгами особистого шляхетства, але це була шляхта, яка після втрати землі ставала шляхтою-голотою, котра не мала нічого, крім шаблі, сили й доброго коня. Основним заняттям ЇЇ була служба в королівських замках та при маєтках і замках князів та панів, і, як результат, подвійне становище: з одного боку — близкість до простого люду (селян, міщан), а з іншого — обов'язок честі, вірної служби своєму сюзерену. Близькість цієї шляхти до народу особливо проявлялась у прикордонній смузі, де постійна небезпека потребувала професійної солідарності в боротьбі зі спільними ворогами.

Шляхтич одночасно був васалом, головним його обов'язком і навіть ознакою шляхетності з давніх-давен була вірність своєму сюзерену. Тому, наприклад, князівська васальна шляхта Волині майже без винятку зберегла свою вірність князям і не підтримала козацтво під час Визвольної війни. Там же, де шляхта зем'янська служила королю через посередництво королівського адміністративного апарату, перехід шляхти-зем'ян на бік козацтва означав, що шляхта використовувала легітимне право своєї непокори сюзе-рену-королю, який не виконав обіцянок про опіку своїх підданих-васалів і тим створив їм можливість реалізувати «права опору», старовинного звичаєвого права захисту власних інтересів. Це не безчестило шляхтича, а вводило його вчинок у легітимне русло. Щодо загальної чисельності шляхетської еліти тогочасної України, то в XIV ст. вона орієнтовно налічувала 38 — 40 тис. осіб, що становило не менше 2,3 — 2,5% загальної кількості населення15. Це свідчило про наближену кількість до середньоєвропейського рівня того часу (за винятком Речі Посполитої, де вона була вища — приблизно до 7,5%). Від поступової загибелі цю найчисленнішу верству шляхти врятувало козацтво, яке на той час було проміжним станом між шляхтою і селянством. Як і шляхтичі, козаки служили у війську, були звільнені королем від кріпацтва та панщини. Однак, на відміну від шляхти, вони не мали кріпаків16.

Панцирні бояри — це військові слуги, які були передані у власність не князів, а панів. З кінця XVI ст. вони зближуються із путними слугами (напівтягле поселення) і усіх разом іх починають називати боярами.

13 Яковенко Н. М. Українська шляхта... С. 265.

14 Полонська-Василенко Наталія. Історія України. — Т. 1. — С. 460-461.

Козацька старшина намагалася здобути рівні зі шляхтою права, тому козацтво брало активну участь у військових діях Польщі, що призвело до зростання її політичної, соціальної ролі в політичному житті держави. З початком XVII ст. козаки жили під виборною старшиною, ігноруючи польську владу: «Самі собі права встановлюють... у державі другу державу заводять»17. Реформи гетьмана П.Конашевича-Са-гайдачного (шляхтича за походженням) перетворили козацтво в окремий стан та поєднали козацьку політику з прагненнями української інтелігенції. У процесі відновлення української державності Б.Хмельницький вжив ряд засобів для перетворення козацької старшини в державно-адміністративну політичну еліту українського суспільства, однак його смерть загальмувала масове вростання військової козацької еліти у шляхетський стан. Цьому також заважала панівна ментальність військової демократії, що була особливо характерна для козаччини.

Як зазначав І.Крип'якевич, кожен міг увійти до Запорізького Війська і користуватися козацькими правами, між різними соціальними групами не було чіткихмеж. Однак новий соціальний лад не утримався довго, заможні верстви, що з початком повстання відійшли назад, з часом знову набули колишньої сили й почали домагатися для себе давніх привілеїв. На Наддніпрянщині залишилася значна частина шляхти, що пристала до запорожців, намагаючись зберегти власні привілеї. Своєю чергою козацька старшина теж шукала собі шляхи до підвищення рівня власного панування. Б.Хмельницький спочатку намагався не допустити надмірного розростання нового панства, однак пізніше він та його наступники пішли назустріч таким прагненням. Цьому сприяв і московський уряд, що намагався наблизити Україну до московського аристократичного устрою18.

Формування нової адміністрації за Б.Хмельницького спричинилося до появи цілої верстви, що виконувала різні управлінські функції. Ця верхівка отримала нові назви — «заслужених», «старовинних», «зачних» (значних) чи «значкових». Згодом ця виборна старшина перетворилася на вищу верству. У гетьманських універсалах тих часів вказувалось, що вони беруть таго чи іншого «зачного товариша» «під свій бунчук», що означало перехід останнього під юрисдикцію тільки самого гетьмана та його суду.