14.Поняття соціокультурної динаміки та парадигми розвитку культури.

Динаміка культури характеризує трансформаційні процеси всередині культури й у взаємодіях культур, які специфічні цілісністю, закономірністю, спрямованістю і впорядкованістю провідних тенденцій. Для динаміки культури характерною є усталеність взаємодії компонентів, періодичність і стадіальність, що відрізняє її від культурних змін як довільних трансформацій соціокультурного процесу. Динаміка культури є відображенням здатності складних соціальних організмів адаптуватись до мінливих зовнішніх і внутрішніх умов існування.

Елементи культури, що перебувають у стійкій рівновазі, закріплюються в культурній традиції. Накопичення протиріч у культурній системі призводить до її розбалансування і створення кризової ситуації, яка знаходить своє вирішення в оновленні культурного досвіду, в культурних інноваціях. Динаміка культури може вести до збагачення ціннісних смислів культури, тобто носити прогресивний характер. Проте можливі такі динамічні процеси, що спрощують культурне життя суспільства, ведуть до його занепаду і деградації. Регресивні зміни викликають кризу культури. Особливим станом культури є її застій як стан довготривалої стагнації культурних цінностей.

У культурології існують різнопланові підходи до побудови моделей соціокультурної динаміки.

Динаміка культури — це одна з базисних, фундаментальних характеристик феномену культури. Вона стосується як змісту, сутнісних ознак самого явища, так і багатоманітних його інтерпретацій. Динамічна природа культури, мінливість її форм роблять принципово неможливим однозначне тлумачення самого поняття "культура", яке б вичерпно охоплювало її об'єктивно-істинну суть.

15.Культура і цивілізація.

Цивілізація виражає щось загальне, раціональне, стабільне. Вона являє собою систему відносин, закріплених у праві, у традиціях, способах ділової і побутової поведінки. Вони утворюють механізм, що гарантує функціональну стабільність суспільства. Цивілізація визначає загальне в співтовариствах, що виникають на базі однотипних технологій.

Культура - це вираження індивідуального початку кожного соціуму. Історичні етно-соціальні культури є відображення і вираження в нормах поведінки, у правилах життя і діяльності, у традиціях і звичках не спільного в різних народів, що стоять на одній цивілізаційній ступіні, а того, що специфічно для їх етносоціальної індивідуальності, їхньої історичної долі, індивідуальних і неповторних обставин їх минулого і сьогоднішнього буття, їхньої мови, релігії, їхнього географічного місця розташування, їхніх контактів з іншими народами і т.д. Якщо функція цивілізації - забезпечення загальнозначущої, стабільної нормативної взаємодії, то культура відбиває, передає і зберігає індивідуальний початок у рамках кожної даної спільності.

Таким чином, цивілізація - це соціокультурне утворення. Якщо культура характеризує міру розвитку людини, то цивілізація характеризує суспільні умови цього розвитку, соціальне буття культури. Саме сьогодні проблеми і перспективи сучасної цивілізації набувають особливого сенсу, унаслідок протиріч і проблем глобального порядку, що здобувають усе більш гострий характер. Мова йде про збереження сучасної цивілізації, безумовному пріоритеті загальнолюдських інтересів, унаслідок чого соціально-політичні протиріччя у світі мають свою межу: вони не повинні руйнувати механізмів життєдіяльності людства. Запобігання термоядерної війни, об'єднання зусиль у протистоянні екологічній кризі, у рішенні енергетичної,продовольчої і сировинної проблеми - усе це необхідні передумови збереження і розвитку сучасної цивілізації.

16.Поняття культурно-історичних епох.

1. Античний період 2. Середньовіччя 3. Відродження 4. Просвітництво 5. Сучасна культура 6. Використана література Найдавніші цивілізації землі зародилися в Центральній Азії. Їхній культурний розвиток дав поштовх для розвитку світових цивілізацій. Античний період Однією з давніх культур є культура Дворіччя ( Месопотамії ). Саме тут зароджується писемність – як вирішальний чинник культури, яка дає змогу зберігати інформацію. Вийшовши із Дворіччя вона через передню Азію ввійшла в Європу і поширилась там. На розвиток і становлення культури важливий вплив мав період античності ( VI – V ст. до н.е. – II ст. н.е. ). Греки створили досконалу, для свого часу, систему освіти, що сформувала людину як особистість з чітко визначеними ціннісними орієнтаціями. У них перевагу надавали гуманізму, зверненя уваги на внутрішній світ людини. Ідеали людини стають провідними у культурному процесі. В період античності виділяють такі типи періодів розвитку культури: 1. Гомерівська Греція ( IX – XI ст. до н.е.) 2. Архаїчна Греція ( VII – VI ст. до н.е. ) 3. Класична Греція ( V – кінець IV ст. до н.е. ) 4. Еллінізм ( кінець IV – I ст. до н.е. ) Гомерівська та Архаїчна Греція ставили провідною метою гуманітарну практику виховання: дитина вчилась читати, писати, опановувати літературу обов’язково було вивчення музики та фізична культура. В період античності ( так званий афінський період ) великий вплив мають Платон і Аристотель. Платон з його поглядами на життя, що вся що існує в природі змінюється. Все що є матеріальним воно тим чи іншим чином підлягає руйнації, тільки ідеї вічні як душа. Через розум пізнає світ. Аристотель – засновник 20 наук ( логіка, фізика, біологія, гуманітарні науки ). В класичний період ( 480 - 320р. до н.е. ) найбільшого розвитку досягли жанри комедії і драматургії. Твори Фукідіта «Історія Пилопонеської Війни», Сократ – родоначальник діалектики. В період еллінізму ( 320 - 220р. до н.е. ) . В період імперій ( Єгипту, Сирії, Нової Азії, Македонії ) відбувається поширення грецької культури, занепад філософської думки і зростає практичність наукових знань. Середньовіччя Епоха середньовіччя поділяється на: 1. Темні віки ( IV- VIII ст. ) 2. Раннє середньовіччя ( VIII- XII ст. ) 3. Пізнє середньовіччя ( XIII- XV ст. ) Цей період характеризується великим впливом церкви на все життя людини, боротьбою держави з церквою. 1.Темні віки – це IV ст., переселення народів, розпад Західної Римської Імперії, криза в економіці та політиці. Занепад культури та освіти, безграмотність. 2. В кінці VIII ст. це період так званого каролінгського відродження пов’язаного з ім’ям Карла Великого який провів реформу письма. 3. В XII ст. набувають розвитку міста, таким чином вони стають культурними центрами. Хоча і є під сильним впливом церкви яка критикує античність. Популярними стають різні вчення серед них і схоластика, яка виникає ще в ранньому середньовіччі – це середньовічна християнська філософія, яка говорить проте що шлях до розуміння Бога є у роздумах. Містицизм зародився у XII ст. Основним представником був Бернард Клеверський. Сенс людського життя є пізнання Бога, нерозум веде до Бога, а любов. Якщо говорити про середні віки не можна не згадати Тома Аквінського (1225 – 1274 ) – вихованець Бернардинського монастиря, монах домінікан, магістр теології який говорив, що розум людині дається Богом, а віра іде з розуміння того, що дав тобі Бог. Віру можна досягти через розум. Його теологія стає священною наукою. Формування середньовічної картини світу під впливом і тиском теології. Світ є реальним Богом задуманим, головна риса картини світу його завершеність: 1. Віра в авторитет та символи. 2. Святе Письмо та праці отців церкви були авторитетом. 3. Все нове вважається гріхом. 4. Віра в дива 5. Фанатична віра в Бога. 6. Служіння Богу – єдина мета. У цей період широкого поширення набуває: 1. Освіта. Зароджуються латинські міська та сільська література. 2. Лицарська поезія. 3. Поезія трубадурів 4. Готичний стиль в архітектурі 5. Університетська освіта Змінення середньовічних міст, поступове переростання ремесла в мануфактуру, накопичення багатства у міської знаті, вимога появи вільної робочої сили – створили передумови формування нової культурної епохи, яка дістала назву Відродження ( XIII – XVII ). Відродження Ця епоха започаткована фундаментальними відкриттями в природничих науках, гуманізму в суспільних відносинах. Це був період не простого відродження чогось вже досягнутого античним світом, а період своєрідного способу життя, мислення, світобачення. Виділяють 2 регіони Відродження: v Італія v Англія і Франція Італійське Відродження поділяється на: 1. Проторенесанс ( XIII – поч. XIVст. ) 2. Раннє Відродження ( кінець XIV – XVст. ) 3. Високе Відродження ( кінець XV - поч. ХVIст. ) 4. Пізнє Відродження ( кінець XVI – поч. XVIIст. )

17.Глобальні проблеми сучасності та їх детермінанти.

Глобальні проблеми сучасності - це ціла низка проблем, які зачіпають життя всього людства, а їх розв’язання можливе лише зусиллями всіх народів, які населяють Землю. Причому, глибина проникнення глобальних проблем у суспільне життя зростає з часом у геометричній прогресії. В процесі історичної еволюції людство уже підійшло до межі, коли його існування у науково-технічному, соціокультурному і природному середовищах без фундаментальних перетворень вихідних принципів співжиття може призвести до загибелі людської цивілізації. Глобальність нових проблем, що постали перед світом, не лише в тому, що вони повсюдні чи пов'язані з особливою "біосоціальною" природою людини, а ще і в тому, що інтернаціоналізація суспільного життя створила такі якісно нові форми взаємодії, які суттєво вплинули на взаємозалежність прогресивного розвитку кожної країни зокрема. Весь комплекс глобальних проблем можна згрупувати навколо трьох фундаментальних напрямків розвитку, що описують спосіб існування індивідів у світі. Це взаємозв'язки:  1. "людина - техніка",  2. "людина -культура",  3. "людина - природа".  В кожній із цих систем по-своєму проявляється загроза людству. Зокрема, в системі "людина - техніка" загроза виникає з боку використання таких видів енергії, як атомна, термоядерна тощо. Зовсім невідомі для людини наслідки роботи машин, що працюють на принципах самовдосконалення і самонавчання.