3. Основні культурологічні парадигми

Основні теоретичні концепції або парадигми: 1. циклічна концепція (або концепція циклічних круговоротів); 2. еволюціоністська; 3. антропологічна; 4. філософська; 5. революційно-демократична.

Провідна ідея еволюціонізму — це прямолінійність культурного прогресу та обов’язкова вимога для кожного народу пройти всі необхідні стадії розвитку.

Антропологічна або функціональна концепція культури представлена в працях видатного англійського етнографа і соціолога Б.К.Малиновського (1884-1942), французького етнолога і соціолога К.Леві — Строса (1908-1991), американського етнографа А.Кребера (1876-1960) та інших. Сутність цієї концепції полягає у тому, що виникнення і розвиток культури пов’язується з потребами людства. Б.К.Малиновський ділить потреби, що обумовили виникнення культури, на первинні, похідні та інтегративні. Первинні потреби спрямовані на продовження роду і забезпечення його життєдіяльності, їм відповідає розвиток знань, освіти, житлових умов. Похідні потреби спрямовані на виготовлення та вдосконалення знарядь праці, їм відповідає розвиток економіки і культури господарювання. Інтегративні потреби проявляються у необхідності згуртування і об’єднання людей, у потребі авторитету. Задоволенню цих потреб відповідає політична організація суспільства. Відмінність між культурами обумовлена різними способами задоволення потреб. Засновниками революційно-демократичної або марксистської концепції культури були К.Маркс (1818-1883) та Ф.Енгельс (1820-1895). Вона ґрунтується на принципі, що визначальним у походженні і розвитку культури є матеріально - перетворююча суспільна діяльність людей, яка спрямована перш за все на задоволення матеріальних потреб, а також на формування висококультурної людини як суспільного суб’єкта діяльності.

4. Основні функції культури

Адаптивна функція[ред. • ред. код]

Адаптивна функція полягає у забезпеченні адаптації (пристосування) людини до зовнішнього середовища^[1]. Процеси адаптації, що відбуваються в процесі еволюції, у людей та інших тварин проходять по-різному. Біологічний вид homo sapiens не має своєї біологічної ніші. Для того, щоб вижити, людина створює культурне середовище. За допомогою багатьох своїх винаходів та пристосувань людина збільшила свої можливості.

Інтегративна функція[ред. • ред. код]

Інтегративна функція полягає в об'єднанні людей у соціальні групи, народи, держави, одночасно у членів однієї соціальної групи формується приналежність до неї^[1]. Разом з тим інтегративній функції супутня і дезінтегративна - культурні відмінності утруднюють спілкування людей, виступають як бар'єри, що відокремлюють групи і спільноти і нерідко причиною їх протистояння і ворожнечі.^[1]. Чинником інтегративної і дезінтегративної культурної є поняття культурної ідентичності, що розуміється як приналежність людини тій чи іншій культурі^[2]. Культурна ідентичність передбачає комплекс чинників, таких як норми і зразки поведінки, ціннісні орієнтації і мову^[2], остання на думку Івана Огієнка є головною ознакою культурної ідентичності.^[3]

Інформативна функція[ред. • ред. код]

Інформативна функція виконує передачу, трансляцію нагромадженого соціального досвіду як за «вертикаллю» (від попередніх поколінь до нових), так і за «горизонталлю» — обмін духовними цінностями між народами^[4]. Як зазначав Бернард Шоу,

"Якщо у вас яблуко і в мене яблуко, і ми обміняємось ними, то в кожного залишається по яблуку. Але якщо в кожного з нас по одній ідеї, і ми передаємо їх одне одному, то ситуація змінюється. Кожен одразу стає багатшим, а саме — володарем двох ідей".

Креативна функція[ред. • ред. код]

В процесі пізнання світу та самого себе, людина виявляє свої творчі можливості. Культура поєднує в собі природні, біологічні задатки людини і його можливість створювати щось нове або покращувати й пристосовувати природні об'єкти для свого життя.

Комунікативна функція[ред. • ред. код]

полягає в передаванні історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуванні на цій підставі різноманітних способів і типів спілкування між людьми^[5]. Передача культурної інформації не забезпечується автоматично, на відміну від генетичної організації в природі. Спілкування як процес повинно постійно підтримуватися творчими зусиллями його учасників по оформленню змісту власної свідомості та розумінню інших людей^[6]. Комунікація відбувається за допомогою знаківта символів^[4], найвеличнішим засобом комунікації є мова^[6].

Нормативна функція[ред. • ред. код]

Людські колективи створюють норми, стандарти й правила поведінки, що стають основою для права, моралі та ідеології. Культура поєднує функціонування звичаїв, традицій та прояву новаторства.

Аномія - відсутність норм (термін ввів Еміль Дюркгейм, що досліджував проблему формування норм у суспільстві).

Релаксаційна функція[ред. • ред. код]

Культура забезпечує фізичний та психологічний відпочинок людини. Природними засобами розрядки є сміх, плач. Фестивалі, свята й ритуали забезпечують релаксацію для групи людей. Із цим пов'язаний термін Аристотеля «катарсис» (звільнення, очищення після душевних переживань трагедії в театрі). Азартні ігри та наркотичні засоби є негативними формами релаксації.

Перетворювальна функція[ред. • ред. код]

Перетворювальна функція полягає в тому, що культура є знаряддям творчої діяльності людей з метою задоволення їхніх різноманітних потреб і потреб суспільства. Ця функція здійснюється людьми за допомогою різних засобів виробництва, наукових досліджень тощо^[7].

Сигніфікативна функція[ред. • ред. код]

В культурі окремим явищам та речам надається значення й цінність. Області культури, що охоплені інтересом людини, стають для нього частиною культури. Наприклад: зіркове небо і міфологічні пояснення сузір'їв у різних народів.

Трансляційна функція культури[ред. • ред. код]

Це, по суті, та ж комунікація, але розгорнута в соціально-історичному часі і просторі. Під трансляцією потрібно розуміти передусім функцію передачі соціального досвіду від одного покоління людей до іншого, від епохи до епохи. Культура забезпечує спадкоємність людського існування для багатьох поколінь, створюючи більш або менш надійний захист від екологічних законів регулювання життя. Це пояснює, зокрема, постійне зростання населення Землі, серйозний вплив на яке може мати тільки культурний чинник. Трансляція культури надзвичайно багатопланова. Частіше за все в ній виділяють духовний і матеріальний компоненти. Духовна, або суб'єктна трансляція іноді називається людинотворчою функцією культури, бо вона спрямована на формування особистості в діапазоні, прийнятному для даного суспільства. На цю сторону трансляції працюють всі соціальні інститути і відносини, які ми звикли називати системою виховання і освіти.

Матеріальна, або предметна сторона культурної трансляції[ред. • ред. код]

Матеріальна, або предметна сторона культурної трансляції виражається в тому, що ми успадковуємо і приймаємо як такий світ штучно створених предметів, споруд, механізмів. Середовище існування людини все більшою мірою завдяки механізмам культурної спадкоємності перетворюється на техносферу. Особливе значення для культурного виживання людства мають механізми успадкування технологічних знань. Саме передача “мозаїки технологій” від покоління до покоління сформувала потребу не просто у словах, а в поняттях про предмети і процеси, залучені до людської діяльності.

Функція трансляції, разом з тим, має свої особливості у передачі інформації. Очевидно, що обсяг соціокультурної пам'яті постійно зростає, але і він не безмежний. Виходячи за рамки комунікації, ця функція передбачає обов'язковий вибір та відбір матеріалу, який передається. А оскільки життєві цілі і потреби людей мінливі, накопичений культурний багаж постійно зазнає переоцінки, переусвідомлення. Не можна заперечувати і можливість втрати культурної інформації.

Функція трансмутації[ред. • ред. код]

Функція трансмутації може бути визначена як творча функція культури. Мутацією називають реорганізацію структур відтворення інформації, перебудову самого апарату носіїв інформації. Щоб життя людей в суспільстві було стійким, необхідна різноманітність форм культурної спадкоємності. Збереження соціальної системи через посилення різноманітності елементів і зв'язків між ними - таке основне призначення даної функції культури. Наприклад, у примітивних суспільствах ім'я людини або предмета ніколи не було випадковим, оскільки в них втілювалася передбачувана “програма” поведінки, дій. Однак відомості, які нагромаджуються, у зв'язку з їх значущістю для людського співтовариства, не могли залишатися надбанням лише індивідуального досвіду. Тому виникли нові, надіндивідуальні канали передачі культурної інформації, зокрема міф, а значно пізніше - наука.

Інші функції[ред. • ред. код]

Апокаліптична функція полягає в тому, щоб донести людям, що рано чи пізно настане кінець світу, апокаліпсис, гієнна, великий суд. Чимало вчених намагались дослідити цю функцію.

Деякі дослідники вважають, що культура виконує також «репресивну» функцію - через придушення біологічної агресивності людини соціальними засобами або перетворення її у соціально прийнятні форми. Такої точки зору тримався З. Фрейд, що називав культурне придушення природних інстинктів головною причиною виникнення неврозів («Я та Воно», «Тотем і табу»).

Крім цього, серед інших слід назвати пізнавальну (гносеологічну, мислетворчу), експресивну (яка дає можливість “побачити” внутрішній світ індивіда), етичну та ідентифікативну функцію культури.

5. Проблема антропосоціогенезу: сучасний підхід

Антропосоціогенез - це процес становлення і розвитку людини, як соціальної істоти суб'єкта свідомості і діяльності, частина біологічної еволюції, яка призвела до появі виду Homo sapiens.Фундаментальним відзнакою стада тварин від людського суспільства є наявність в людському суспільстві формуються свідомістю людей соціальних законів.

6. Сутність культурної еволюції.

Культурна еволюція — це еволюція поведінки і здібностей людини. Щоб зрозуміти специфіку розвитку людства, оцінити його можливості, необхідно збагнути особливості як біологічної, так і культурної еволюції.

Біологічна еволюція, будучи саморозвитком органічних форм — що визнається нині більшістю вчених, грунтується на мутаційній мінливості, на боротьбі за існування і на природному доборі. Біологічна наступність при цьому забезпечується майже повною незмінністю спадкових ознак (генетичною пам'яттю) біологічних видів. Тільки мутація приносить зміни в генетичну інформацію, оскільки є єдиним джерелом нових організмів у біосфері. Природний добір закріплює лише ті зміни, які збільшують здатність живої істоти до здобування їжі, самозахисту, розмноження, тобто спрямовані на підвищення її шансів на виживання, пристосування до життя.

Біологічна еволюція людини — також результат мутацій, що виявилися у зміні діяльності центральної нервової системи, розвитку мозку. В основі біологічної еволюції лежить зміна інформації, а не організмів як таких.

Культурна еволюція багато в чому схожа на біологічну — інформація передається наступним поколінням, але не через розмноження з допомогою ДНК, а шляхом наслідування, навчання і оволодіння знаннями і навичками.

Еволюція культурна пов'язана із здатністю зберігати всю нагромаджену інформацію і передавати її наступному поколінню.

Культурна еволюція не залежить повністю від випадковості — людина здатна активно шукати нову інформацію, свідомо обираючи напрямок своїх пошуків. Вона може також одержати її шляхом роздумів, відкриваючи нові факти, взаємозв'язки, форми поведінки методом дедукції. У культурній еволюції для усунення шкідливої інформації не потрібна загибель індивідів. Людина здатна свідомо від неї відмовитись. У біологічній еволюції нові властивості можуть набуватись лише ціною втрати колишніх. Наприклад, мутація, завдяки якій у птаха з'являється дзьоб, може позбавити його здібності розколювати зерна або вловлювати комах. Навпаки, набуття нової інформації в ході культурної еволюції звичайно не позначається негативно на колишніх здібностях індивіда. Тим-то культурна еволюція може відбуватись значно швидше: адже нові властивості не витісняють існуючі, а лише доповнюють їх. Вона має кумулятивний характер, і її темпи з плином часу зростають.

З допомогою культурної еволюції людина виробила таку поведінку, яка постійно підвищує пристосованість до життя. За дуже короткий термін людство освоїло і вдосконалило більшість специфічних навичок, якими інші організми оволодівали протягом всієї біологічної еволюції: ми літаємо вище птахів і пересуваємося по воді швидше за будь-яку рибу.

Людина — єдина жива істота, специфічною особливістю якої є культурна еволюція як засіб виживання і пристосування до оточуючого середовища. За допомогою культурної еволюції людина постійно підвищує свою пристосованість до життя шляхом удосконалення своєї поведінки, свого ставлення до оточуючої дійсності.

Таким чином, особливості культурної еволюції та її відмінність від біологічної полягають, по-перше, у способах передавання інформації — у наслідуванні (показі, прикладі), навчанні, оволодінні знаннями і навичками у процесі спілкування з допомогою мови та інших знакових систем. По-друге, в характері, змісті і оформленні, закріпленні інформації — нагромадженні знань, оформленні їх у науку: мистецтво, моральні норми, матеріальні об'єкти тощо. Знання стало найпершим і невичерпним джерелом засобів виживання людства. Людина постійно помічала, відкривала і засвоювала із користю для себе все нові й нові взаємозв'язки і закономірності типу "якщо-то", що дало їй можливість перетворювати оточуючий світ відповідно до своїх потреб. По-третє, в результатах її — особливостях організації людської життєдіяльності, становленні соціальних взаємин, суспільства. Коли виник Homo sapiens, всі екологічні ніші на Землі були зайняті іншими біологічними видами. І тільки завдяки виникненню нової форми життєдіяльності — суспільства, людство змогло вижити, розселитись по всій планеті і стати домінуючим біологічним видом.