Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Kursova_robota_Barlanitska_M_O_FUb-1-13.docx
Скачиваний:
61
Добавлен:
07.02.2016
Размер:
81.62 Кб
Скачать

Жанр детективу в українській літературі

Роблячи екскурс в історію української літератури, помічаємо, що жанр детективу на Україні важко пробивав собі дорогу. Кримінальна історія не вкладалася у постулати та ідеологію колишнього соцреалізму. Адже народ намагалися переконати в тому, що в країні, де переміг соціалізм, не могло бути місця для злочинності. Ці дві ідеологічні домінанти наклали свій відбиток на особливості українського детективного жанру. Широко вживаний у західноєвропейській літературі жанр в українській дореволюційній літературі не побутував зовсім. Впровадив і утвердив його у пореволюційну добу В. Винниченко, вперше випробувавши його в повісті "На той бік" (1919). Ці ж жанрові ознаки лягли в основу його соціально-проблемного роману "Нова заповідь" (1932-1947).

Виразно позначився цей жанр і на "соціально-утопійному" романі "Сонячна машина"(1921-1924) та детективному романі "Поклади золота" (1926-1927). За своїм жанром "Поклади золота" - детективний чи, точніше, "соціально-детективний" роман з гострою фабулою, незвичайними конфліктними ситуаціями та таємничими шахрайськими аферами героїв. Проте ці ознаки не були остаточною метою автора, а лише засобом для виявлення автором соціальної, філософської та моральної проблематики його доби.

В основі роману - ідея символічних покладів золота в надрах України та шалена гонитва за ними. Все це подано в плані розгорненої символіки, тому детективна інтрига у романі знаходиться на поверхні і відійшла на другий план, завуальовуючи таким чином соціальну. Беручи до уваги даний аспект, "Поклади золота" належали до першого етапу розвитку детективного жанру в українській пореволюційній літературі .

Започаткований В. Винниченком жанр уже у другій половині 20-тих років знайшов своїх послідовників: Ю. Смолича - "Фальшива Мельпомена", "Останній Ейджевуд"; В. Владка "Аргонавти всесвіту" та ін. Але в умовах сталінського соцреалізму 30-их років він був заморожений. Страшним поліційним, подекуди навіть чорним, детективом було життя України - країни "соціалізму", але детектив у літературі заборонили.

Лише в 60-ті роки цей жанр дістав право "громадянства". Шпигунська історія стала своєрідною романтичною втечею від канонів соцреалізму. Перші твори на цю тему - "Не відкриваючи обличчя" М. Далекого; "І один у полі воїн" Ю. Дольд-Михайлика; "Європа-45" П. Загребельного; "Полковник Шиманський" В. Земляка набули великої популярності. Отже, як бачимо, українська детективна література виникла, по суті, у повоєнний час, і, насамперед, з воєнної теми.

Традиція детективної історії в українській літературі розвивалась у двох напрямах - як художня і художньо-документальна проза. Остання, як її ще називають - невигадана, закроєна на справжніх подіях. Прикладом такого "документального детективу" можна назвати роман І. Багряного "Сад Гетсиманський" . У творі наявні ознаки інтелектуального (внутрішнє детективне розслідування героя) і чорного (садистські допити слідчих) детективів. Варто зазначити, що роман І. Багряного "Сад Гетсиманський" мав лише елементи детективного жанру, оскільки суспільно-політична проблема у ньому виходила на перший план. Ознаки кримінальної літератури знаходимо і у романі російського письменника Ф.М. Достоєвського "Злочин і кара", проте психологічне тло витісняло детективне. Зовнішня сторона сюжету роману вказує на всі ознаки детективу: злочин (вбивство) і злочинець (Родіон Раскольніков), жертви, слідчі; детективна інтрига, довгі розповіді про дрібниці, ось тільки читач позбавлений можливості розкрити злочин і знайти злочинця.

Якщо звернути увагу на розвиток сучасної детективної літератури на Україні, то не важко помітити, що кримінальна література відстає від своєї російської сусідки. Можливо, це пояснюється тим фактом, що українські автори вирішили знайти новий шлях розвитку популярного жанру. Відтак, на сьогоднішній день український детектив можна частіше знайти у періодичних виданнях і хіба що в окремих не чисельних тиражах маловідомих пересічному читачеві авторів. Так, наприклад, серед багатого творчого доробку сучасного українського автора Валерія Шевчука знаходимо і зразок так званого власне українського інтелектуального детективу - повість "Закон зла" .

Український бойовик Ю. Кузнецова "Лабіринт" уже важко назвати о політизованим, а навпаки, твір за своїм сюжетом швидше нагадує "крутий" детектив, у якому є так звані "нові українці", зброя, насильство, бійки. У творі розвінчується інтрига навколо капітана міліції Струка, якого "фальшивкою" звинувачено у відтягненні валютної справи за хабарництво у п'ять тисяч карбованців.

Багато творів детективному жанру написано українським письменником Андрієм Кокотюхою.

Андрій Кокотюха народився в місті Ніжині 17 листопада 1970 року. Після закінчення десятирічки поступив на факультет журналістики Київського університету, який закінчив у 1992 році. Навесні 1993 року спільно з Максимом Розумним та Сергієм Рудепком утворив молодіжну Творчу асоціацію «500», яка на сьогоднішній день вважається однією з найбільш впливових і авторитетних структур у сучасному літературному й мистецькому житті.

Працював на меблевій фабриці, будівництві, шляховим робітником у Республіці Комі, чернігівських газетах «Комсомольський гарт» (зараз — «Гарт») та «Чернігівські відомості», сатиричному журналі «ВУС'», членом редколегії якого залишається й дотепер. Зараз на видавничій роботі, займається журналістикою.

Літературну діяльність розпочав ніс в школі, гумористичні оповідання друкувалися в місцевій пресі та всесоюзному журналі «Робітничо-селянський кореспондент». З 1993 року гумористичні тексти друкуються майже в усіх республіканських виданнях. Кримінальний текст вперше було надруковано в 1994 році (газета «Чернігівські відомості»).

Кримінальна повість «Шлюбні ігрища жаб», відзначена нагородою «Смолоскипа» у 1995 році, була написана на три роки раніше і протягом цих років кілька разів доопрацьовувалася.

Чому ця повість викликала ентузіазм в жюрі? Адже в якійсь іншій країні жюрі могло по-снобістські відвернутися від того, що часто називають літературою другого сорту, несерйозною літературою чи не літературою.

Причина очевидно, полягала в тому, що перед нами лежав твір для української культури рідкісний. Це був твір кримінального, розважального жанру. Щороку в Америці виходять тисячі детективів, у Франції чи Німеччині – сотні, а в таких країнах, як Польща чи Чехія, - принаймні кілька десятків. Вони мають численні жанрові різновиди і стереотипи. Поряд з детективами друкуються тріллери, науково – фантастичні романи, бойовики, любовні романи, мелодрами, які так само мають свої різновиди. Все це називають іноді чтивом, аналізують не з погляду мистецтва, а скоріше соціології, не включають до університетських програм з літератури — і водночас видають значними тиражами, рекламують і читають. У поїздах, електричках, дорогою на роботу, на пляжі, читають для розваги, цінуючи в цих книжках легкість стилю і авантюрність сюжету. І вже давно ніхто не вважає масовою літературу конкурентом власне літератури з усіма жанрами, законами, новаціями і пошуками.

Доречно зауважити, що кожна культура складається з двох сфер— сакральної і профанної, «верху» і «низу», елітарної і масової. Естети і сноби можуть назвати масову літературу низькопробною, однак відмінити її існування не в силах. В українській літературі довгий час не було ні яскраво вираженого «верху», ні тим більше «низу», хоча вона довго намагалася культивувати саме «верх». Однак дуже серйозна, моральна і моралізаторська, політична і те частіше патетична література, присвячена служінню народові чи суспільній меті не могла породити ні елітарного письма на зразок Джойсового «Уліса», ні розважального, на зразок Агати Крісті.

Теперішня свобода і загалом політична ситуація незалежності стали для української літератури своєрідним шоком. Цей шок мав багато аспектів, проте не останнім з них виявилася криза національного книговидання і завоювання ринку з боку західної розважальної літератури не найкращої якості, головним чином перекладеної з англійської на російську мову.

Андрій Кокотюха — один з небагатьох дебютантів української літератури працює в розважальному жанрі і прагне дотриматися його чистоти. Його -піджанр — детектив, кримінальна історія.

Ця кримінальна історія ще недосконала, її авторові ще далеко до метрів детективу, таких, як уже згадувана Агата Крісті, Жорж Сіменон чи ряд сучасних класиків цього жанру. Однак привабливою стороною повісті Кокотюхи є місцевий колорит і те, що події відбуваються в реаліях знайомого для читача життя. Крім того, автор УМІЄ будувати цікаві сюжети, захоплювати читача своєю інтригою. А для читача це дуже важливо, адже він любить і заплутане плетиво кримінального сюжету, і впізнавати знайомі ситуації, і радіти, розгадавши розвиток колізії.

Дебют Андрія Кокотюхі великою мірою символічний. Масова розважальна культура не уникнення. Якщо національна культура не спроможна її продукувати, то вона приходить з інших країн і культур.

Перші повісті Андрія Кокотюхі демонструють задатки па серйозного письменника – криміналіста, популярного і продуктивного у майбутньому.

На видавця й читача чекають також кримінальні повісті «День Перемоги» (1990). «Подивись на вогонь» (1993), «Повернення сентиментального гангстера» (1994), детективний роман «Осінній сезон смертей» (1996) та багато інших текстів.

Сучасний письменник Андрій Кокотюха представив увазі українського читача детективний роман під назвою "Осінній сезон смертей" .

Доречно зауважити, що майже всі романи й оповідання Андрія Кокотюхи розпочинаються епіграфом, котрий є провідним мотивом його твору. Так епіграфом детективного роману «Осінній сезон смертей» є вислів Мішеля де Монтеля: «Кохання – це різновид божевілля».

Сам початок роману автор дає в детективному дусі: «Інколи місто нагадує величезного звіра, що дрімає, а люди – кров`яні частинки, котрі сновигають артеріями та венами вулиць і цілий день дають звірові живлющу енергію, вона згасає під вечір і надає гігантові бажаний спокій до ранку... І так з року в рік, із століття у століття».

Роман розпочинається з достатньою напругою. У студмістечку вбивця почав сезон полювання на молодих жінок, усі жертви були оглушені, потім задушені, причини вбивства досить довго залишаються не з’ясованими; не зрозуміло, хто вбивця – психічно хвора людина, чи холоднокровний злочинець, який переслідує тільки йому зрозумілу мету.

Автор з різних позицій передає нам ставлення людей на подію «людського полювання». Ми бачимо у романі й публікації газетних статей, присвячених вбивству; й коментар начальника міського правління внутрішніх справ; коментар директора НДІ з проблем психіатрії та психопатології, котрий каже, що осінній сезон смертей – наслідок кризи та нестабільності країни, що сам вбивця із студмістечка є однією із жертв нашого складного сьогодення.

Паралельно з розслідуванням подій автор знайомить нас з «Загальним зошитом вбивці», інакше кажучи, щоденником, куди вбивця записує всі події і думки, пов`язані з «осіннім сезоном смертей».

Знайомлячись з «Зошитом», з одного боку ми бачимо, що вбивця досить цинічно дивиться на людське життя: «У суспільстві, що захрясло в розпусті, якась там смерть однієї людини лишається непоміченою. Скількох людей вбивають щодня у великому місті, не кажучи вже прокраїну, і тим більше – про всю земну кулю. А війни. Моя акція протесту – крапля в морі».

А з іншого боку, більш детально познайомившись з вбивцею, з його внутрішнім станом завдяки його «Зошиту», ми робимо висновок, що дійсно сам вбивця в якійсь мірі – це жертва суспільства. В однієї з останніх частин свого твору вбивця пише, що він вбивав лише негідних жінок, котрі забули свою природну сутність, «я карав тих, хто порушив найсвятіші в світі закони моралі, хто насміхався над самим поняттям Кохання».

Автор вивів твір у власне вітчизняну площину, оскільки у ньому діють не зовсім звичні і нишпорки, і порушники закону. Тому можна визначити роман як соціально-психологічний детектив. Фінал роману "Осінній сезон смертей" далекий від класичного, оскільки український автор звільнив читача від монотонної розповіді, а замінивши її мотивом "приманки" та елементом "погоні" за злочинцем, що у деякій мірі послаблювало жанрові ознаки твору.

Варто сказати, що провідною темою іншого детективного твору А.Кокотюхи «Там, де поховано Адель»

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]