Функції

Серед функцій-наслідків політичного конфлікту розрізняють такі: політичні, економічні, військові, екологічні, демографічні.

Функції конфлікту можуть бути позитивними й негативними.

До позитивних можна віднести:

· функцію розрядки напруженості. Конфлікт відіграє роль «відвідного каналу» напруженості, за допомогою якого суспільне життя позбувається пристрастей, що накопичилися;

· комунікативно-інформаційну та єднальну функцію. Під час зіткнення сторони отримують більше інформації одна про одну, дістають можливість зближення на якій-небудь спільній платформі;

· стимулюючу функцію. Виступає рушійною силою соціальних змін;

· функцію переоцінки, зміни цінностей і норм суспільства.

До негативних функцій конфлікту належать такі:

· загроза розколу суспільства;

· несприятливі зміни у владних стосунках;

· розкол у мало усталених соціальних групах;

· несприятливі демографічні процеси тощо.

Тип конфлікту, як правило, зумовлює шляхи його розвитку. Так, внутрішньодержавний конфлікт може вирішитися одним із таких шляхів:

· компромісом;

· консенсусом;

· урегулюванням шляхом переговорів конфліктуючих сторін;

· революцією;

· державним переворотом;

· політичною згодою конфліктуючих сторін перед зовнішньою загрозою;

· іноземною інтервенцією.

Дуже важливо не допустити розростання конфлікту або, принаймні, мінімізувати його негативні наслідки. У процесі управління конфліктом важливо враховувати етап його формування та розвитку. Майбутній конфлікт зароджується в атмосфері напруженості у відносинах між опозиційними сторонами, що свідчить про наявність предмету суперечки й конкуренції, незбігу позицій. Це так званий етап виникнення конфлікту. На цьому етапі важливо виявити справжні причини напруженості, що були в її основі, перевести приховані, неявні, латентні конфлікти у відкриту форму. Такий аналіз може сприяти локалізації суперечки, введенню її в рамки, які дозволяють контролювати перебіг подій. Ефективність дій влади на етапі розвитку конфлікту визначається здатністю законними методами забезпечити зниження напруженості в стосунках сторін і навернути їх до примирення позицій, встановити певні норми та правила взаємодії. Організувати діалог і відкрито інформувати громадськість про позиції сторін, уживані заходи з урегулювання конфлікту, локалізувати соціально-психологічне збудження, спричинене політичним конфліктом, не допустити його поширення в суспільстві. Етап завершення конфлікту є найскладнішою фазою, оскільки від результату припинення протиборства залежить новий розклад сил у суспільстві. Можливі два варіанти завершення конфлікту: досягнення примирення сторін або непримирення їх, тобто нерозв’язаність конфлікту.

Примирення, у свою чергу, може мати характер повного або часткового врегулювання конфлікту. Він може вичерпатися сам собою, наприклад, через втрату актуальності предмету суперечки, втому учасників, виснаження ресурсів тощо. Існують два найпоширеніші загальні шляхи примирення сторін:

Мирне розв’язання конфлікту.

· досягнення компромісу завдяки збереженню вихідних позицій;

· угода, що ґрунтується на взаємних поступках;

· виснаження ресурсів однієї або декількох сторін, що унеможливлює продовження конфлікту;

· здобуття в процесі протиборства взаємоповаги сторін, порозуміння, врахування прав та інтересів суперника.