Примирення на основі примусу:
· перевазі сил і ресурсів з одного боку та їхнього дефіциту з іншого;
· ізоляції однієї зі сторін, пониженню її статусу, а також іншому стану, що свідчить про послаблення позицій, поразку;
· знищенню противника, внаслідок чого мир встановлюється за відсутністю ворога.
Найпоширенішим методом досягнення примирення сторін є переговори. Найефективнішим результатом переговорів є угода на основі компромісу.
Конфлікти, що зачіпають державу як основу політичної системи, характеризуються як політичні кризи. Політична криза – це стан політичної системи суспільства, коли поглиблюються й загострюються наявні конфлікти, різко посилюється політична напруженість. Вона характеризується як перерва у функціонуванні певної системи. Політичні кризи поділяються на зовнішньополітичні та внутрішньополітичні.
Внутрішньополітичні конфлікти:
· урядова криза – нездатність уряду вирішувати поставлені перед ним завдання з управління, невиконання його розпоряджень місцевими виконавчими органами;
· парламентська криза – розбіжність рішень законодавчої влади з думкою більшості громадян країни або зміна співвідношення сил в парламенті, припинення його роботи як інституції;
· конституційна криза – фактичне припинення дії Основного Закону країни;
· соціально-політична (загальнонаціональна) криза – включає всі три названі, зачіпає основи суспільного устрою й упритул підводить до зміни влади.
Політичні конфлікти та кризи взаємопов’язані явища: конфлікт може бути початком кризи і криза може бути підставою конфлікту. Конфлікт за часом і тривалістю може включати декілька криз, і сукупність конфліктів може становити зміст кризи. Політичні кризи й конфлікти дезорганізують, дестабілізують обстановку, але водночас, у разі їхнього позитивного вирішення, є початком нового етапу розвитку.
Способи врегулювання політичних конфліктів залежать від їхнього виду. Регулювання горизонтального конфлікту зумовлено законодавчо закріпленими правилами політичної боротьби. Воно також залежить і від мистецтва політичних лідерів використовувати групи підтримки, знаходити прибічників і компроміси. Якщо під час дискусій, дебатів, переговорів, роботи погоджувальних комісій не вдається знайти компроміс і конфлікт прямує у глухий кут, то в демократичній політичній системі існують такі варіанти його розв’язання:
Варіанти розв'язання політичних конфліктів
· звернення до Конституційного Суду;
· відставка уряду;
· розпуск парламенту та призначення дострокових парламентських виборів;
· організація і проведення референдуму зі спірних питаннях та ін.
Складнішими для врегулювання є вертикальні статусно-ролеві конфлікти, що виникають між центром і регіонами. Регіони можуть претендувати не лише на підвищення свого соціально-економічного й політичного статусу, а й прагнути до цілковитої політичної незалежності. Такі конфлікти можуть призвести до широкомасштабних бойових дій і численних людських жертв, що, приміром, засвідчила війна в Чечні.
Найскладнішими для врегулювання й вирішення є вертикальні режимні політичні конфлікти. Суб’єктами в них виступають, з одного боку, державні інститути й організації, котрі виражають інтереси панівних верств населення та правлячої еліти, з іншої – опозиційні організації, котрі представляють підвладні маси. Метою такого конфлікту є зміна (збереження) існуючої політичної системи. Саме ці конфлікти в разі невдалого розв’язання мають найбільші негативні наслідки, здатні спричинити громадянську війну. Окрім цього, складність у вирішенні режимних політичних конфліктів полягає в тому, що опозиційна сторона може ігнорувати існуючі правила політичної боротьби, вимагати їхньої зміни, діяти незаконними методами, підштовхувати широкі верстви населення до масових виступів і непокори владі.
Якщо в результаті вжитих заходів урегулювати або локалізувати конфлікт не вдається і його подальший розвиток загрожує суспільству, владні структури повинні бути готовими застосувати силу або зупинити розвиток конфлікту загрозою застосування сили.
Соціально-психологічне тло, на якому виникають і розвиваються конфлікти, характеризують такі чинники:
· радикальні зміни в соціальній структурі суспільства, що виявляються в стрімкій диференціації населення за рівнем доходів;
· деформація – зміна системи цінностей;
· поглиблення соціально-етнічної напруженості на ґрунті конституційних, територіальних суперечностей;
· відсутність досвіду перебування в конфлікті, нетерпимість до інакомислячих і тих, котрі інакше діють;
· масові порушення закладених в Конституції прав і свобод громадян.
Особливістю політичних конфліктів у теперішній Україні є те, що вони відбуваються в середовищі самої влади. Триває боротьба за володіння реальними її важелями. Роль влади в конфліктах, які виникають в неполітичних сферах, але які безпосередньо або опосередковано зачіпають основи існування цієї влади, винятково велика.