Міністерство освіти і науки молоді і спорту
Київський Університет імені Бориса Грінченка
Університетський коледж
РЕФЕРАТ
з дисципліни Політологія
НА ТЕМУ: Політичні конфлікти. типи
Виконав
студент 3 курсу Мммс 1-08-4 Од
Малишев Геннадій Вівталійович
Викладач: Довжик А.І.
Київ – 2011
План
Вступ.
Функції.
Мирне розв’язання конфлікту.
Примирення на основі примусу.
Внутрішньополітичні конфлікти.
Варіанти розв'язання політичних конфліктів.
Основні види політичних конфліктів в Україні.
Вступ
Конфлікт – єдиний реальний спосіб виявлення об’єктивних суперечностей, що виникають у процесі реформування. Складна політична й соціально-психологічна ситуація в Україні не лише визначає певною мірою зміст конфліктів і форми їхнього прояву, дієвість засобів регулювання, а й упливає на сприйняття їх населенням та елітами. Проте в нашій країні не розроблено конституційних основ і правових норм вирішення політичних конфліктів. З цієї причини, а також через відсутність досвіду цивілізованого й легітимного управління конфліктами переговори, досягнуті компроміси мають короткотривалий характер і не приносять бажаних результатів. А для розв’язання проблеми дедалі частіше використовують методи апеляції до громади, зокрема, заклики до масових акцій.
Причиною конфліктів у суспільстві вважається протистояння різних потреб, інтересів, цінностей конкретних суб’єктів політики, складових соціальної структури.
Найгостріші конфлікти відбуваються між індивідами і соціальними групами у сфері політики. Політичний, як один з різновидів конфліктів, є гострим зіткненням протилежних сторін, зумовленим певними взаємовиключними політичними інтересами, поглядами та цілями у процесі здобуття, перерозподілу й використання політичної влади, опанування провідних (ключових) позицій у владних структурах та інститутах, завоювання права на вплив або доступ до ухвалення рішень з розподілу влади і власності в суспільстві. Одна з особливостей політичного конфлікту полягає в тому, що він безпосередньо або опосередковано зачіпає інтереси великих соціальних груп, прошарків, класів, суспільства в цілому. Тому суб’єкти політичного конфлікту (політичні організації, інститути й окремі лідери) завжди виступають від імені певної соціальної спільноти. Для захисту своїх інтересів і цінностей окремі громадяни об’єднуються у співтовариства, створюють організації й інститути і таким чином стають суб’єктами політичного конфлікту. Це вказує на те, що політичний конфлікт завжди організований та інституційований.
У типології політичних конфліктів виділяють горизонтальний і вертикальний види. У горизонтальних політичних конфліктах боротьба за владу ведеться в рамках існуючого режиму. Наприклад, між урядом і парламентом, різними політичними угрупованнями в правлячій еліті, державою й окремими суб’єктами політики (особою, групою, інститутом). Цілями та причинами виникнення горизонтальних конфліктів є вдосконалення політичної системи влади (зміна лідера або правлячої еліти, часткове коригування політичного курсу, розширення або звуження владних повноважень суб’єктів політики).
У демократичній політичній системі горизонтальні політичні конфлікти інституційовані та до певної міри запрограмовані. Більшість із них має відкритий, публічний характер: парламентські дебати, припинення повноважень парламенту та призначення дострокових виборів, вотум недовіри урядові, звернення до Конституційного Суду.
У тоталітарних режимах, де влада не визнає конфліктів і прагне їх не допустити, якщо вони й трапляються, то набувають форми змови або палацового перевороту.
Вертикальні конфлікти відбуваються по лінії «влада–суспільство». Різні соціальні прошарки, класи й етнічні групи виявляють свої характерні позиції, грають певні ролі. Ієрархічність статусно-ролевої структури, нерівний доступ до ресурсів і влади породжують політичні конфлікти на всіх рівнях вертикалі «влада–суспільство». Вони поділяються на статусно-ролеві та режимні політичні конфлікти.
Статусно-ролеві конфлікти використовуються в боротьбі за підвищення особистого та групового статусу в політичній структурі суспільства (за місце в ієрархії політичної влади, за сукупність і обсяг політичних прав і свобод, за можливість впливати на політичне життя). Прикладом може слугувати конфлікт між центром і регіонами.
Метою режимних політичних конфліктів є зміни існуючого політичного устрою або політичного курсу.
Конфлікт цінностей, конфлікт інтересів і конфлікт політичних культур розрізняють як види. У конфлікті цінностей суперечності полягають в різних уявленнях про саму політичну систему, політичний курс і правила політичної гри.
У конфлікті політичних культур відбувається зіткнення різних політичних цінностей, норм, звичаїв, способів політичної поведінки, ціннісної орієнтації і цілей політичного розвитку. Найпомітніше ці конфлікти виявляються в періоди радикальних реформ.
У конфлікті інтересів боротьба точиться у сфері розподілу й перерозподілу ресурсів (влади, матеріальних благ, духовних цінностей).
Значення та місце конфлікту в політичному житті може бути уточнено на основі його функцій. Під функцією конфлікту розуміють наслідки або спрямованість його дії на суспільство в цілому або на окремі сфери життєдіяльності. Особливістю функцій конфлікту є те, що виявляються вони в наслідках, після його завершення. Класифікація, типологія і якісна оцінка конфлікту має умовний характер.