3) Зовнішня політика незалежної України

Проголошення незалежності вивело Україну на міжнародну арену. До прийняття Декларації про державний суверенітет республіка фактично не укладала міжнародних двосторонніх договорів, хоча й була наділена таким правам відповідно до Конституцій УРСР та СРСР.

Здобуття незалежності та припинення існування СРСР створили легітимні (законні) умови для зовнішньополітичної діяльності України. Першим кроком на цьому шляху стало визнання України державами міжнародного співтовариства. Вже 2 грудня 1991 р. незалежну Україну визнала Польща, 3 грудня - Угорщина і Франція. На 2000 р. Україна встановила дипломатичні відносини зі 153 країнами.

Зовнішньополітичний курс України визначається такими документами: Декларація про державний суверенітет. Конституція України та рішення Верховної Ради від 2 липня 1993 р. "Основні напрямки зовнішньої політики України".

Основні принципи зовнішньої політики в Україні:

1. Послідовність, виваженість, передбачуваність.

2. Взаємоповага, рівноправність, взаємовигода, невтручання у внутрішні справи інших держав.

3. Виключення територіальних претензій до інших держав і невизнання їх до себе.

4. Визнання пріоритету міжнародного права.

5. Відмова від участі у військових блоках.

Основні напрямки зовнішньої політики України:

1. Участь в загальноєвропейському процесі. Головний його зміст - недопущення локальних воєн, подолання економічного занепаду в СНД, уникнення політичної нестабільності, відмова бід закликів переглянути кордон.

9 листопада 1995 р. Кабінет Міністрів Ради Європи юридичне закріпив рішення Парламентської асамблеї Ради Європи про вступ України до цієї організації. Крім того Україна стала членом таких організацій: Центральноєвропейська ініціатива, Чорноморське економічне співтовариство, приймає участь в роботі Організації з безпеки та співробітництва в Європі.

Проте, співучасть з Європейським Союзом не принесла успіху Україні. В грудні 1999 р. ЕС прийняв декларацію про майбутні стосунки з Україною. Документ витримано в доброзичливому тоні, проте мова про прийняття України до цієї організації не йде. Причина цього - надто повільне проведення Україною економічних реформ.

2. Співробітництво у рамках СНД. Успіхами на цьому напрямі стало підписання угод з країнами СНД:

• з Азербайджаном (транзит каспійської нафти);

• з Росією (Договір про дружбу і співробітництво);

• з Молдовою (створення вільної економічної зони);

• з Туркменістаном (туркменський газ в обмін на продукцію машинобудування) .

Проте деякі країни - члени СНД виступають за створення наддержавних органів політичного та державного призначення, що, на думку керівництва України є недоцільним.

3. Співробітництво з державами європейської співдружності та НАТО. На цьому напрямі зовнішньої політики Україна має суттєві здобутки. У липні 1997 р. під час Мадридського самміту країн - членів НАТО, на якому до складу цієї організації було прийнято Чехію, Польщу та Угорщину, з Україною було підписано спеціальну Хартію про особливе партнерство між НАТО та Україною. У 1998 р. було відкрито офіс військового представництва НАТО в Києві.

4. Активна участь у діяльності ООН та інших міжнародних організацій. Україна є однією із співзасновниць ООН і приймає активну участь в її діяльності (пропонує власні плани врегулювання міжнародних конфліктів, посилає миротворчі війська до "гарячих точок").

В 1997 р. міністр закордонних справ України Г.Удовенко був обраний головою 52-і сесії Генеральної Асамблеї ООН, а з 1 січня 2000 р. - Україна є непостійним членом Ради Безпеки ООН.

Світова громадськість з повагою ставиться до України, оскільки вона стала першою в світі державою, яка добровільно відмовилася від свого ядерного статусу.

Причиною відмови України від ядерної зброї стало:

1. Неспроможність утримувати ядерні боєзаряди в безпечному стані.

2. Обіцяна фінансова допомога з боку Західних країн в обмін на відмову від ядерної зброї.

Після розпаду СРСР Україна була третьою ядерною державою, проте, Декларація про державний суверенітет (1990) визнала Україну неядерною державою. В 1992 р. з України в Росію було вивезено тактичну ядерну зброю, вартість якої Росія компенсувала Україні.

В 1993 р. Верховна Рада прийняла воєнну доктрину, в якій проголошувалося, що Україна відмовляється від ядерної зброї, а її збройні сили призначені лише для гарантування національної безпеки.

14 січня 1994 р. президенти України, Росії та США підписали в Москві договір, що передбачав ліквідацію на території України 176 міжконтинентальних ракет і 1500 ядерних боєголовок.

16 листопада 1994 р. Верховна Рада ухвалила рішення про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї за умови надання гарантії безпеки з боку ядерних держав. Такі гарантії Україна отримала 5 грудня 1994 р. в Будапешті від президентів Росії, США та прем'єр-міністра Великої Британії. Ці ж гарантії були підтверджені в січні 1995 р. главами держав-учасниць наради з безпеки та співробітництва в Європі. Окремі документи з надання Україні гарантій безпеки підписали глави держав Китаю та Франції.

Влітку 1996 р. основні ядерні боєголовки було вивезено з території України, а їхні пускові шахти поблизу м. Первомайська Миколаївської області знищено.

Крім ядерної зброї Україна пішла на значне скорочення своїх звичайних Збройних Сил – з 726 тис. у 1991 р. до 220 тис. у 2005 р.