Тема 12. Україна в умовах незалежності

Мета:

• охарактеризувати перехідний період в історії України, основні державотворчі процеси та політичне життя України в 1991 - 2006 рр.;

• окреслити напрямки зовнішньої політики незалежної України;

• виділити успіхи та недоліки в зовнішньополітичній діяльності;

• охарактеризувати стан економіки та спроби проведення реформ;

• окреслити основні тенденції в соціальному, культурному та духовному житті

суспільства;

• продовжити формувати уміння студентів логічно висловлювати свої думки, давати оцінки різним політичним процесам та подіям, зіставляти різні погляди та робити висновки;

Студент повинен знати:

• основні державотворчі процеси та політичне життя України в 1991 - 2006 рр.;

• напрямки зовнішньої політики незалежної України;

• успіхи та недоліки в зовнішньополітичній діяльності;

• стан економіки та спроби проведення реформ;

• основні тенденції в соціальному, культурному та духовному житті

Студент повинен вміти:

• характеризувати перехідний період в історії України, основні державотворчі процеси та політичне життя України в 1991 - 2006 рр.;

• окреслювати напрямки зовнішньої політики незалежної України;

• виділяти успіхи та недоліки в зовнішньополітичній діяльності;

• характеризувати стан економіки та спроби проведення реформ;

• окреслювати основні тенденції в соціальному, культурному та духовному житті

суспільства;

• логічно висловлювати свої думки, давати оцінки різним політичним процесам та подіям, зіставляти різні погляди та робити висновки;

Основні терміни і поняття:

політичний режим, тоталітарний режим, демократичний режим, державна влада, виборча система, демографічна криза, депопуляція, культура, конституційний процес, конституція, геополітика, інтеграція, роздержавлення, лібералізація цін, структурна перебудова економіки, демонополізація;

Основні дати:

2 грудня 1991 р. незалежну Україну визнала Польща

3 грудня - Угорщина і Франція.

Влітку 1996 р. ядерні боєголовки було вивезено з території України

у літку 2001 р. Україну відвідав голова католицької церкви Папа Іоанн Павло II.

31 жовтня 2004 р. - перший тур виборів:

26 грудня 2004 р. призначене повторне голосування.

23 січня 2005 р. відбулася інаугурація нового Президента України В.Ющенка

26 березня 2006 р. вибори до Верховної Ради

Лекція 69-74 (35-40)

Тема: Початок формування багатопартійності в Україні. Становлення владних структур. Економічні проблеми незалежної України. Створення власної фінансової системи. Прийняття Конституції України. Зовнішня політика незалежної України. Політичне життя 1993 - 2006 pp. Релігійне життя в Україні. Утвердження принципів плюралізму в ідеологічно-культурній сфері.

1. Початок формування багатопартійності в Україні.

2. Економічні проблеми незалежної України.

3. Зовнішня політика незалежної України.

4. Політичне життя 1993 - 2006 pp.

5. Релігійне життя в Україні.

6. Розвиток національної культури на рубежі ХХ та ХХІ столітть

1) Формування багатопартійності в Україні

Необхідною умовою становлення України як демократичної правової держави є багатопартійність. Утворення Руху як масової громадсько-політичної організації поклало край монополії КПУ на політичну діяльність.

Серед причин утворення багатопартійності можна виділити такі:

• зростання політичної активності народу;

• послаблення політичної та ідеологічної цензури;

• розвиток національної свідомості;

• ліквідація економічного монополізму держави;

• поява нових суспільних груп на базі нових форм власності.

Загалом багатопартійність стала реакцією суспільства на занепад однопартійної моделі розвитку політичної системи, пошуком шляхів виходу з політичної та ідеологічної кризи.

I етап формування багатопартійності в Україні (сер.1988 — березень 1990 рр.) виникнення опозиційних до КПРС рухів. Головним завданням демократичних сил було створення широкого об'єднання за типом народного фронту. Восени 1988 р. діяв ряд самостійних об'єднань: Народний Рух України за перебудову, Українська Гельсінська спілка, виділяється Демократична платформа в КПРС, утворюється перша формально задекларована партія — Українська національна партія.

II етап (травень 1990 — серпень 1991 рр.). Він характеризується створенням багатьох партій, серед яких виділяються центристські та радикальні. У Верховній Раді УРСР утворився демократичний блок України, у якому Рух був головною силою, створює парламентську опозицію - Народну Раду. Кількість політичних партій зростає до 20.

III етап (від серпня 1991 р.) розширення спектра багатопартійності, посилення розколів та дроблення політичних сил, утворення юридичної бази багатопартійності, періодичне перегрупування сил, утворення політичних блоків для боротьби за владу.

Процес розвитку багатопартійності відкрив простір до партій досить різнобарвного політичного спектра, але всі вони належать до трьох класичних політичних напрямів.

Ліве крило утворюють партії, найпотужнішими з яких є:

• Комуністична партія України;

• Соціалістична партія України;

• Селянська партія України;

Праве крило формують партії національного та націоналістичного спрямування:

• Народний рух;

• Українська республіканська партія;

• Конгрес українських націоналістів;

• Християнське—демократична партія України;

• Українська національна асамблея;

• Демократична партія України;

Названі партії лівого і правого крила найбільш організаційно та ідейно-політично сформовані, досить структуровані у центральних керівних органах та на місцях.

Партії, що вважають себе центристськими, базують свою діяльність на ідеях соціал-демократії та лібералізму. Проте вони є найбільш слабкими в Україні. Серед них виділяються:

• Партія зелених України;

• Народно-демократична парті я;

• Українське об'єднання "Громада";

• Соціал-демократична партія України (об'єднана).

Характерними рисами розвитку багатопартійності на сучасному етапі є:

1. Мультипартійність, тобто значна кількість політичних партій: до 1991 р. в Україні було зареєстровано 4 партії, в грудні 1993 р. - 27, на поч. 1998 р. - 52, в 2001 р. - понад 100.

2. Нечисельність партійних лав. Станом на квітень 1993 р. загальна кількість членів усіх партій не перевищувала 200 тис. осіб, що становило 1%. усіх виборців. Останнім часом ця статистика змінилася. Най потужніша ліва партія - Комуністична у своїх лавах налічує 140 тис. а найвпливовіша права партія - Народний рух України - 55 тис. осіб, однак більшість партій залишаються малочисельними. Так, з 28 центристських партій 18 налічують у своїх лавах від тисячі до кількох тисяч осіб (1998).

3. Невизначеність соціальної бази. Більшість партій у своїх програмних документах, намагаючись розширити сферу свого ідеологічного впливу, чітко не вказали, виразниками інтересів яких груп вони є. Їхні програми надзвичайно схожі і характеризуються загальнодекларативними гаслами та апелюванням до всього народу.

4. Значна частина партій створювалася не на основі консолідації навколо ідеї, інтегративною основою виступає, як правило, лідер чи група авторитетних людей (Ющенко, Чорновіл).

5. Локальність партійного впливу, столичність партійної діяльності, недостатня поширеність партійних структур у провінції.

6. Порівняно чітка географічна зорієнтованість партій: націонал-демократи домінують у Західній Україні, партії лівої орієнтації - у Східній.

7. Поява на політичній арені т.зв. "партії влади" (колгоспно-радгоспна еліта, директорський корпус державних підприємств, апарат місцевих рад), що має серйозний вплив на перебіг подій у країні.

Наприкінці 90-х рр. багатопартійність в Україні була значною мірою формальною. Вона не дає змоги створити у Верховній Раді чіткої структури (т.зв. парламентська більшість та опозиція). Чисельність політичних партій зростає швидше, ніж їхній вплив, авторитет, дієвість, роль в суспільстві. На сьогоднішній день процес формування багатопартійності в Україні триває.

2) На початку 90-х років економічна криза переросла у справжню катастрофу.

Зростання цін коливалося в межах від 3 до 50 разів. Підвищення зарплати, пенсій і стипендій не компенсувало значного зниження життєвого рівня населення. Особливо постраждали малозабезпечені верстви населення. В 1992 р. за межею бідності опинилося майже 64% населення, середній клас "танув", а багаті становили 10%, зростає суспільне напруження та протистояння "бідні-багаті ".

Уряди В.фокіна, Л. Кучми, Ю. Звягільського не змогли зупинити спад виробництва та наростання інфляції.

За цих умов новообраний Президент Л. Кучма у жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну стратегію, яка передбачала відмову від спроб попередньої стабілізації і лише згодом реформування. Кучма пропонує "прискорене реформування як єдину умову і основний засіб виходу з кризи та економічної стабілізації". Основними напрямками реформування було:

1. фінансова стабілізація - послаблення податкового пресу, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи.

2. Регульована та контрольована державою лібералізація цін.

3. Перебудова виробництва, створення ринкової економіки на засадах приватної власності та роздержавлення.

4. Децентралізація управління економікою.

5. Лібералізація зовнішньоекономічних зв'язків.

6. Соціальний захист, який передбачає реформування системи оплати праці, соціальної допомоги та соціального страхування, передача через акції у приватне користування населення державного майна.

В 1995 р. відбулася корекція реформ в бік посилення керованості економіки та активізації соціальної політики. В результаті економічних реформ на кінець 90-х рр. в економіці України намітилися деякі позитивні зрушення:

• Часткова фінансова і цінова стабілізація. В 1993 р. інфляція становила 100007., в 1994 р. - 500%, в 1995 р. - 21,2%, в 1996 р. - 4,6%.

• Певні структурні зрушення, зростання впливу недержавної форми власності. В 1995 р. промисловими підприємствами недержавного сектора було вироблено 45% продукції, а в 1998 р. - 66%.

Роздержавлення — зміна форми власності, перетворення державних підприємств у підприємства з різними формами власності.

Приватизація - процес придбання громадянами у власність всіх або частини акцій підприємств.

• Започаткування процесу повернення капіталу в Україну. На поч.90-х рр. кошти, виручені за експорт українських товарів осідали в іноземних банках.

• Інтенсифікація процесу приватизації. До к.90-х рр. приватизовано 8 тис. великих та середніх підприємств України і практично завершено "малу приватизацію".

• Роздержавлення землі і майна сільськогосподарських підприємств. Понад 4 млн. громадян отримали земельні ділянки у власність.

• Перегляд податкової системи з метою зменшення податкового тиску і забезпечення рівності юридичних і фізичних осіб усіх форм власності.

• Зменшення Від'ємного сальдо у зовнішній торгівлі (ввозять більше, ніж вивозять).

В 1996 р. було введено в обіг національну грошову валюту — гривню. Проведення грошової реформи в Україні мало на меті здійснення виходу з рубльової зони. Необхідність цього кроку пояснювалося такими причинами:

• Україна не могла залишатися залежною від російської грошової системи, яка була дестабілізована;

• запровадження власної грошової одиниці було необхідним елементом побудови національної фінансової системи, що було важливим кроком державотворчого процесу;

• з проведенням грошової реформи пов'язувалися надії на оздоровлення економіки.

Проведення грошової реформи було поетапним. В 1992 р. в обіг вводилися купоно-карбованці. А в 1996 р. - гривня. Реформу було проведено таким чином, щоб не завдати збитків населенню. Для цього деякий час паралельно використовувалися гривні і купоно-карбованці.

Про своєчасність реформи говорить той факт, що завершено її було у період відносної стабілізації грошової одиниці.

Хоча проведення реформи стало важливим чинником створення фінансової системи незалежної України, але вона не змогла вирішити економічних проблем, таких як інфляція, заборгованість по зарплатах та пенсіях.

В 1993 р. під впливом руйнівних процесів на фінансових ринках Росії та Південно-Східної Азії активізувалися негативні тенденції у вітчизняній економіці: відновився спад промислового виробництва, розгорнулась обезцінювання гривні, зросла заборгованість держави з виплати зарплат та пенсій. І тільки в 2001 р. ситуація знов відносно стабілізувалася.

Складною проблемою в Україні тривалий час залишалося питання земельної власності. Радянські колгоспи не стимулювали селян добре працювати і отримувати високі врожаї. Реформовані КСП успадкували основні недоліки колгоспів і також не вирішували проблеми: врожаї залишалися вкрай низькими, а прибутки селян - незначними. Наприкінці 90-х рр. гостро постало питання власності землі.

Тому 25 жовтня 2001 р. після тривалих дебатів Верховна Рада прийняла "Земельний кодекс України" (набув чинності 1 січня 2002 р.). Кодекс визначає:

- принципи земельного законодавства;

- категорії земель (с/г, житлового, оздоровчого, історико-культурного призначення, лісового, водного промислово-транспортного призначення) ;

- право власності на землю (громадяни України, с/г підприємства, с/г науково-дослідні та навчальні заклади, не с/г підприємства, установи та організації);

- умови оренди землі;

- основні принципи охорони земель.

Для унеможливлення ошукування селян під час операцій купівлі-продажу землі (за заниженими цінами) до 1 січня 2008 р. діє заборона на відчуження (вилучення з приватної власності) землі.

Таким чином в Україні продовжується пошук оптимальної моделі реформування економіки, а позитивні процес та тенденції переплітаються з негативними.