1.
Міграція населення (лат. migratio — переселення) — переміщення людей через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час.
Люди, які вчиняють міграцію, називаються мігрантами. Розрізняються зовнішні міграції (міжконтинентальні, міждержавні) і внутрішні (всередині країни — між регіонами, містами, сільською місцевістю і т. д.). Особи, які переселилися за межі країни — емігранти, які переселилися в дану країну — іммігранти. Різниця між чисельністю перших і других — міграційне сальдо, безпосередньо впливає на чисельність населення країни.
Класифікація за типом
Різні типи міграції включають:
сезонну міграцію туристів і сільськогосподарських робітників
міграцію з сільської місцевості в міста, що відбувається в країнах, що розвиваються в процесі індустріалізації (урбанізація)
міграцію з міст у сільську місцевість, поширенішу в розвинених країнах (руралізація)
кочівництво і паломництво
тимчасову і довгострокову
маятникову
прикордонну або транзитну
Класифікація за формами
суспільно організована (керована міграція)
неорганізована
примусова
Класифікація з причин
економічна
соціальна
культурна
політична
військова
Класифікація за стадіями
прийняття рішення про міграцію;
територіальне переміщення;
адаптація.
Зовнішні міграції населення виникли у глибокій давнині. Головними вогнищами еміграції населення була Європа, а імміграції – Північна і Південна Америка, Австралія і Нова Зеландія. Після Другої світової війни географія зовнішніх міграція дуже змінилася. Головними регіонами притягання робочої сили стала Західна Європа, де працюють мільйони робітників з країн Середземномор'я. Багато зарубіжних робітників працює у США, у нафтовидобувних країнах Близького і Середнього сходу.
З 50-х років з'явилася нова форма зовнішніх міграцій – «відплив умів». Вона означає переманювання кадрів інтелігенції – вчених, інженерів, лікарів і інших спеціалістів вищої кваліфікації. Найбільш активно таке переманювання здійснюють США. «Відплив умів» наносить великі збитки країнам, що розвиваються.
2. Причини міграції
Причини міграції можуть бути економічні, національні, політичні, екологічні тощо. Найбільш типовими причинами міграції є:
— бажання кращих умов і якості життя;
— можливість реалізації своїх професійних орієнтацій: отримання роботи в іншому місці проживання на кращих умовах оплати, за фахом і на омріяній посаді;
— потреба в оновленні життя, визначеній культурі і знаннях;
— зміни в регіональному розміщенні виробництва, його реструктуризації;
— стан здоров'я і необхідність змін кліматичних умов;
— сімейно-шлюбні відносини, об'єднання з близькими;
— соціальні і етнічні конфлікти, війни;
— трудові конфлікти і конфлікти в сім'ї;
— випадкові обставини та інше.
Одні причини міграції мають груповий і масовий характер, інші — індивідуальний. Існують також причини типові і особливі, об'єктивні і суб'єктивні. Неоднакові причини міграції в різних регіонах, по-різному співвідносяться економічні і соціальні причини міграції.
Особливе місце серед причин міграції населення займає якість навколишнього середовища, яка є важливою умовою, що визначає якість життя і стан здоров'я людей. Численні дослідження підтверджують тісний кореляційний зв'язок захворюваності з забрудненням природного оточення і вплив останнього на територіальні переміщення населення.
3.
Трудова́ мігра́ція в Украї́ні — пересування особи з метою тимчасового працевлаштування, що супроводжується перетинанням державного кордону (зовнішня трудова міграція) або меж адміністративно-територіальних одиниць України (внутрішня трудова міграція).
За даними представництва ООН в Україні, кожен п’ятий українець є потенційним мігрантом і хотів би виїхати з населеного пункту, в якому живе. При цьому з тих, хто вирішив їхати, близько 15% зробили свій вибір на користь іншої місцевості в Україні і лише 5% мають намір виїхати за межі держави. [1]