1. Український театр в. Хх ст.

Розповідь викладача. Студенти складають тези.

Найяскравішим прикладом українського драматичного театру можна вважати театр «Березіль».

«Березіль» — український театр-студія, заснований Лесем Курбасом у 1922 р. в Києві. Один із перших українських радянських театрів. Назва театру походить від назви першого весняного місяця — березня. Датою народження театру прийнято вважати 31 березня 1922 року. Першу виставу «Березілю» було представлено 7 листопада того ж року. Вона називалася «Жовтень» і була створена за текстом творчого постановчого колективу. Працював як державний театр з 1922 до 1926 у Києві, а з 1926 до 1933 — у Харкові (тодішній столиці радянської України).

Заснований Лесем Курбасом як Мистецьке об'єднання (МОБ) на базі однієї з груп колективу «Молодого театру», що почав свої виступи в частинах Червоної Армії. У час свого розквіту театр «Березіль» налічував 6 акторських студій (три у Києві та по одній у Білій Церкві, Умані та Одесі), близько 400 акторів і співробітників, режисерську лабораторію (режлаб), музей театру (нині Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України у Києві) та десять комітетів, у тому числі й так званий «психологічно-технічний» комітет, який застосовував методи прикладної психології для розробки нових методів навчання акторів та режисерів.

Кожна майстерня, крім постійного репертуару, мала своє особливе завдання і займалася пошуковою роботою в різних галузях театрального мистецтва. У театрі діяв мюзик-хол (спектаклі «Шпана», «Алло на хвилі 477», «Чотири Чемберлени»), агітпроп. Було підготовлено серію «Костюмовані історії» (спектаклі «Жакерія», «Сава Чалий», «Король бавиться», «Змова Фієско»). Театр також видавав журнал «Барикади театру». «Березіль» був сміливим і міцним експериментальним колективом, у якому променіли молоді таланти — Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Наталія Ужвій, Йосип Гірняк, Валентина Чистякова, Олександр Сердюк, Данило Антонович, Іван Мар'яненко, Федір Радчук та інші.

У харківському «Березолі» засяяла яскрава тріада митців — Л.Курбас, художник Вадим Меллер, драматург М.Куліш. На 1-ому Всеукраїнському театральному диспуті Курбасівський театр був звинувачений у недоступності масам, а сам режисер у антидемократичній позиції, буржуазному націоналізмі та контрреволюційності. «Патетичну сонату» за Кулішем заборонили ставити. Прем'єра ще однієї вистави за твором Куліша «Маклена Граса» відбулася у вересні 1933 року під наглядом чекістів, а згодом була заборонена.

У 1933 році після арешту Леся Курбаса театр було закрито, а акторський колектив долучився до трупи Харківського українського драматичного театру ім. Т.Шевченка (зараз Харківський державний академічний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка), керівником якого став М. Крушельницький.

Величезна генерація талановитих акторів та режисерів була вихована театром «Березіль»: М.Крушельницький, Й.Гірняк, Н.Ужвій, А.Бучма, І.Мар'яненко, В.Чистякова, І.Стешенко, Н.Титаренко, С.Шагайда, Л. Гаккебуш, В. Василько, O.Сердюк, Д. Мілютенко, Д.Антонович, Г.Бабіївна, O.Добровольська, Г.Ігнатович. Окрім Курбаса, постановки здійснювали Януарій Бортник, Фавст Лопатинський, Борис Тягно, Володимир Скляренко, Борис Балабан. Першим сценічним художником «Березолю» став видатний художник Вадим Меллер.

Оцінка діяльності Курбаса та його театру була переглянута після оголошення незалежності України.

Міжнародне визнання отримала і українська вокальна школа, найяскравішою представницею якої була Соломія Крушельницька.

Соломія Крушельницька - українська оперна співачка, педагог. Ще за життя Соломія Крушельницька була визнана найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання «Вагнерівська примадонна» ХХ століття. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітто Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет з написом «Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй». Успіхи С.Крушельницької на оперних сценах світу були успіхами і визнанням української музики й мистецтва.

Ще під час навчання в консерваторії, Соломія Крушельницька отримала запрошення від польського Львівського оперного театру, проте вона прагнула української опери, якої на той час не існувало. Для того, щоб продовжити навчання, співачка вирішила їхати до Італії.

У другій половині 1890-х років почались її тріумфальні виступи на сценах театрів світу: Італії, Іспанії, Франції, Португалії, Росії, Польщі, Австрії, Єгипту, Аргентини, Чилі в операх «Аїда», «Трубадур» Д. Верді, «Фауст» Ш. Гуно, «Страшний двір» С. Монюшка, «Африканка» Д. Мейєрбера, «Манон Леско» і «Чіо-Чіо-Сан» Д. Пуччіні, «Кармен» Ж. Бізе, «Електра» Р. Штрауса, «Євгеній Онєгін» і «Пікова дама» П. Чайковського та інших.

В 1920 році Крушельницька в зеніті слави залишає оперну сцену, виступивши останній раз в неапольському театрі в улюблених операх «Лорелея» і «Лоенгрін». Далі своє життя присвятила камерній концертній діяльності, пісні виконувала 8 мовами. Здійснила турне Україною, Європою, Америкою. Особливе місце у творчій діяльності співачки займали концерти, присвячені пам'яті Т. Г. Шевченка та І. Я. Франка. Для участі в цих концертах вона часто приїжджала до Західної України.

У 1929 році в Римі відбувся останній гастрольний концерт С. Крушельницької.

У серпні 1939 року співачка відвідала Галичину і через початок Другої світової війни не змогла повернутися в Італію. Після приєднання в листопаді 1939 року Західної України до СРСР, нова влада націоналізувала будинок артистки, залишивши їй тільки чотирикімнатну квартиру, у якій вона жила із сестрою Ганною. Під час німецької окупації Львова С. Крушельницька дуже бідувала, тому давала приватні уроки вокалу. У післявоєнний період С. Крушельницька почала працювати у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка. Однак її викладацька діяльність ледь почавшись, мало не завершилася. Під час «чищення кадрів від націоналістичних елементів» їй інкримінували відсутність консерваторського диплома. Пізніше диплом був знайдений у фондах міського історичного музею.

Відомими на весь світ стали і представники українського хореографічного мистецтва. Серед них варто відмітити С. Лифара і В. Писарева та Національний академічний ансамбль танцю України ім. П. Вірського.

Серж Лифар - балетний танцівник та хореограф українського походження, відомий як один із найвидатніших танцівників XX сторіччя. Сучасники називали його «богом танцю», «добрим генієм балету XX століття». У 1923 р. виїхав до Парижа. Протягом 1923—1929 рр. виступав у трупі C. Дягілєва (в прославленій антрепризі «Російські сезони»); у 1930—1958 рр. (з перервами) — в паризькому театрі «Гранд-Опера», де виконував головні партії в численних балетах. У 1945—1947 рр. С. Лифар — художній керівник «Нового балету Монте-Карло». У 1947 р. заснував у Парижі Французьку академію танцю; викладав у ній теорію танцю. З 1955 р. — викладач історії і теорії танцю в Cорбоннському університеті (Париж).

Cтворив і поставив понад 200 балетів, зокрема «Над Дніпром» на музику C. Прокоф’єва (1932); «Давид торжествуючий» на музику М. Мусоргського та К. Дебюссі (1936); «Cюїта в білому» Е. Лало (1943); «Видіння» А. Cоге (1947); «Білосніжка», «Жар-птиця» І. Cтравинського (обидва — 1954); «Ромео і Джульєтта» C. Прокоф’єва (1955). Cтворив власну систему навчання танцівників, яку виклав у ряді власних статей і посібників.

Вадим Писарев - український артист балету, хореограф, менеджер, педагог, засновник і керівник школи хореографічної майстерності Вадима Писарєва у Донецькому академічному державному театрі опери та балету ім. А.Солов'яненка. Хореографічна школа В. Писарева створена навесні 1992 року. Навчальна програма школи передбачає вивчення історії балету й театру; опанування класичного, історико-побутового й характерного танців; слухання музики; сценічну практику; дуетний танець.

Отримані в школі навички учні вдосконалюють на практиці, беручи участь у балетах і концертах професійної балетної трупи («Лускунчик», «Лебедине озеро», «Дон Кіхот», «Ромео і Джульєтта», «Баядерка», «Жизель», «Вечори балету»). Виступають також із самостійними програмами. Це і одноактний балет «Пори року» на музику Вівальді; сучасний одноактний балет «Конкурс», одноактний балет Л.Мінкуса «Пахіта», класична мініатюра на музику В.Моцарта «Пастораль» та ін.

Національний заслужений академічний ансамбль танцю України ім. П. П. Вірського — національний художній професіональний колектив, колектив України, що базується в Києві.

Ансамль відлічує історію з 1937, засновниками якого були Павло Вірський та Микола Болотов. 1940 року ансамбль був реорганізований в ансамбль пісні і танцю України, а 1951 — знову реорганізований у Державний ансамбль танцю України.

В репертуарі ансамблю старовинні і сучасні танці різних областей України, а також танці народів СРСР, країн народ. демократії, хореограф, картини дореволюційного і сучасного життя («Запорожці», «Чумацькі радощі», «На кукурудзяному полі», «Новорічна метелиця» та ін.).

З 1980 року ансамбль очолив народний артист України, Лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка — Мирослав Вантух. За цей час М. М. Вантухом створені нові хореографічні твори, що увійшли до золотої скарбниці української народної хореографії. Усі танцювальні номери ідуть у супроводі симфонічного оркестру, яким довгі роки керував сподвижник П.Вірського, композитор, народний артист України Ігор Іващенко. Колектив гастролював у багатьох країнах світу, відвідавши більше ніж 60 країн світу.

Театр незалежної України. За роки незалежності в Україні з'явилося багато нових театрів, зростає інтерес до народного та вуличного театру. Українське драматичне мистецтво дедалі активніше інтегрується в європейський культурний простір. Світове визнання здобув театральний режисер Роман Віктюк, творчість якого стала вагомим внеском у світову театральну естетику кінця 20 століття. Відомий далеко за межами України й інший український режисер — Андрій Жолдак. Низка талановитих акторів українського театру, Богдан Ступка, Ада Роговцева, Анатолій Хостікоєв та інші, з великим успіхом знялися у вітчизняних і зарубіжних кінострічках.

Нині в Україні щорічно відбувається низка міжнародних театральних фестивалів, що засвідчили свій авторитет у Європі: «Київ травневий» у Києві, «Золотий Лев», «Драбина» у Львові та "Драма.UA" у Львові, «Тернопільські театральні вечори. Дебют» у Тернополі, «Херсонеські ігри» у Севастополі, «Мельпомена Таврії» у Херсоні, «Різдвяна містерія» в Луцьку, «Інтерлялька» в Ужгороді.

У 2010 р. створено всеукраїнську театральну портал-мережу "atheatre.com.ua - український театральний простір", яка налічувала понад 112 театрів і 81 драматурга станом на лютий 2012 р. Портал містить інформацію про театральні фестивалі, репертуар театрів, відомості про вистави й історичні довідки. Всю інформацію театри розміщують самостійно.

Найвідоміші київські театри:

• Національна опера України імені Тараса Шевченка

• Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка

• Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки

• Київський національний академічний театр оперети

• Київський академічний молодий театр

• Київський державний академічний театр ляльок

• Київський академічний театр юного глядача на Липках

• Київський академічний драматичний театр на Подолі

• Київський академічний театр драми і комедії на Лівому березі

• Київський академічний театр «Колесо»

• Київський театр маріонеток

Тези

• Лебединою піснею українського театрального мистецтва вважаеться театр «Березіль» заснований Лесем Курбасом у 1922 р. у Києві. У харківський період існування театру яскраво проявили себе драматург М. Куліш та художник В.Меллер. Серед найвидатніших акторів театру - Амвросій Бучма, Мар'ян Крушельницький, Наталія Ужвій, Йосип Гірняк, Валентина Чистякова, Олександр Сердюк, Данило Антонович, Іван Мар'яненко, Федір Радчук.

• Українську вокальну школу представляє відома на весь світ оперна співачка С.Крушельницька. Вона виступала на сценах театрів Італії, Іспанії, Франції, Португалії та ін. В операх «Аїда», «Фауст», «Чіо – Чіо - Сан», «Кармен», «Євгеній Онегін», «Пікова дама» та ін.

• Українське хореографічне мистецтво прославили С. Лифар, В.Писарев та Національний академічний ансамбль танцю України ім. П. Вірського.

• Особлива увага до театрального мистецтва спостерігається в незалежній Україні. Українськими режисерами зі світовим ім’ям є Р.Віктюк, А.Жолдак. Всенародного визнання набули такі актори як Богдан Ступка, Ада Роговцева, Анатолій Хостікоєв та ін.