Фольклор та народнопоетична творчість

Фольклор (від англ. folklore — народна мудрість, знання) є важливою складовою частиною культури народу. «Фольклор — одна з найтриваліших і всеохоплюючих систем духовного життя народу, тісно зв´язана з народним побутом (як окремою системою), з літературою (яка, зрештою, витворилась з фольклору і зберігає з ним тісний зв´язок на всіх етапах свого розвитку) та ін.» До цього часу в науці не існує чіткості чи одностайності щодо того, які сфери народного знання окреслюються цим поняттям. Це пов´язано з тим, що у більшості західноєвропейських наук під поняттям «фольклор» розуміють не тільки усне словесне мистецтво народу, а духовну творчість у поєднанні з матеріальною, з урахуванням елементів побуту, знарядь праці, особливостей побудови житла тощо.

Поряд з терміном «фольклор» існує термін «народна творчість», яким окреслюється вся творча діяльність народу: поезія, музика, театр, танець, архітектура, художнє і декоративно-прикладне мистецтво — все, що несе відбиток побуту, а також є втіленням поглядів, ідеалів та прагнень людей.

Для того, щоб розмежувати сфери матеріальної та духовної творчості народу, які органічно взаємодіють, але не є тотожними, часто використовуються терміни «усна словесність», «народна словесність», «усна народна творчість», «народнопоетична творчість».

Термін «усна народнопоетична творчість» передає вужче поняття про духовну творчість, яка входить до складу фольклору та народної творчості як її складова частина.

Усна народнопоетична творчість — це художньо-словесна творчість народу в сукупності її видів і форм, де засобами мови збережено знання про життя і природу, давні культи і вірування; а також відбито світ думок, уявлень, почуттів і переживань, народнопоетичної фантазії.

Образно збагачені теми, мотиви, форми усної творчості виникають у складній єдності і взаємодії індивідуального осмислення дійсності та колективної художньої свідомості.

Спадкоємність, стійкість художніх традицій (в рамках яких, в свою чергу, виявляється особиста творчість) поєднується з варіантністю, різноманітним перетворенням цих традицій в окремих творах, що передаються із покоління в покоління.

Цей процес, який включає імпровізацію, її закріплення традицією, удосконалення, збагачення, в час якого відбувається оновлення традиції, є надзвичайно тривалим.

Колективність створення і поширення народнопоетичних творів зумовлює їх варіантність, тобто змінність текстів у процесі побутування. Причому ці зміни можуть бути різноманітними — від незначних стилістичних варіацій до суттєвих змін задуму.

У процесі свого побутування жанри словесної народної творчості переживають «продуктивний» та «непродуктивний» періоди своєї історії (виникнення, поширення, входження в масовий репертуар, старіння, згасання), що пов´язано із соціальними та культурно-побутовими змінами, які відбуваються у суспільстві. Стійкість побутування фольклорних текстів у народі пояснюється не тільки художньою цінністю, а й швидкістю/повільністю змін у стилі життя, світогляді, смаках їх основних творців і носіїв-виконавців. Відповідно і система жанрів кожного періоду поділяється на активний репертуар — жанри чи твори, які широко побутують; та пасивний — ті, які зберігаються у народній пам´яті, виконуються фрагментарно.

Багатство жанрів, тем, образів, поетики словесного мистецтва зумовлене різноманітністю його соціальних і побутових функцій, а також способами виконання, поєднання тексту з мелодією, інтонацією, рухами. У ході історії деякі жанри зазнавали значних змін, зникали, на їхньому місці з´являлись нові.

Незважаючи на яскраве національне забарвлення, твори словесності різних народів виявляють подібність мотивів, образів і сюжетів, що пояснюється або розвитком з одного джерела, або культурною взаємодією чи виникненням подібних явищ на ґрунті загальних закономірностей соціального розвитку.

У наш час проблеми фольклору стають все більше актуальними. Жодна гуманітарна наука — ні етнографія, ні історія, ні лінгвістика, ні літературознавство не можуть обходитись без фольклорних матеріалів. Дослідники поступово усвідомлюють, що розгадки та пояснення багатьох явищ духовної культури криються у творчості народу.

Виникненню фольклористики як науки передував багатовіковий досвід збирання (запису) фольклорних текстів та їх обробка у творчості письменників, режисерів, композиторів. У залежності від наукових уявлень про предмет фольклористики змінювались її межі і місце серед інших наук. На ранніх етапах становлення фольклористика визначалася то як галузь етнографії, то як розділ літературознавства чи музикознавства. Її розглядали і як допоміжну дисципліну інших наук — історії культури та соціології.

З часом фольклористика стає самостійною наукою, формується її структура, розробляються методи дослідження. Зараз фольклористика — це наука, що вивчає закономірності та особливості розвитку фольклору, характер і природу, сутність, тематику народнопоетичної творчості, її специфіку та спільні риси з іншими видами мистецтва; особливості побутування та функціонування текстів усної словесності на різних етапах розвитку; жанрову систему і поетику.