1. Мова.

Старий Завіт первісне — великою мірою — був написаний старовинною єврейською мовою, яка правила євреям за розмовну (гібрім). Під час переселення до Вавилонії увійшла в ужиток мова арамійська. Єврейська перетворилась на книжну, літургійну, стала, як то кажуть, мертвою мовою. Згодом починають уживати й грецької мови, в якій написано і деякі книги Ст.З, (Мудрість та 2 Макавеїв) і майже ввесь Новий Завіт.

2. Письмо.

Первісне єврейське письмо походженням фінікійське. У XIII ст. до Хр. воно було вже досить досконале, і євреї вживали його аж до Вавилонського переселення. По тому застосовано арамійську абетку, яка, правдоподібно, походила від синайської абетки. Це т. зв. квадратове письмо. Абетка ця має 22 приголосні знаки. Щойно у VІ-VІІІ ст. єврейські традиціоналісти (масорети, від “масора” — традиція) підібрали 10 знаків для запису голосівок і переписали біблійний текст за цією новою системою з її спеціяльними правилами, що забезпечували текст від помилок. Цей текст дістав назву масоретського (ТМ). У книгах первісного грецького запису та в олександрійському перекладі Сімдесятьох було вжито грецької абетки того часу, відповідної до тогочасної мови. Латинського алфавіту для первісного запису священних книг, мабуть, не вжито.

3. Рукописи.

Не посідаємо жадного автографу, жадного рукопису священного автора. Усі первотвори (оригінальні записи) втрачено. До нас дійшли тільки пізніші списки, з усіма недосконалостями писання вручну. Найстарші рукописи сягають ледве VIII ст. по Хр. (Масоретський текст). Тільки нещодавно знайдено в печерах Кумрану (г Палестині) ще старші рукописи Біблії, деякі в цілості, інші в уривках.

Для реконструкції біблійних текстів варті уваги старовинні переклади: арамійський (Таргумім), грецький (Сімдесятьох), сирійський (Пешіта) і латинський (Вульґата). Для українського перекладу важливі й старослов’янські рукописи південно- та східньослов’янського походження. Найбільше рукописів маємо для книг Н. 3. (вони, до речі, й найближчі до первотвору): сьогодні їх нараховується понад 4800. Багато з них пергаменові — IV ст. Знайдено й декілька папірусових уривків III ст., а то й II ст., т.т. з часів бл.100 років по смерті авторів. Тим часом, найстарші рукописи старовинної літератури віддалені від своїх первотворів на декілька сотень, ба й понад тисячу років.

4. Редакції.

Одночасне виготування багатьох тотожних примірників належить до спромог і вигод друкарської машини (в Европі — щойно від XV ст.). Тим то, коли мова про рукописні списки, то сьогодні в нашій розпорядимості нема й двох більш-менш довгих текстів Св. Письма, які були б повнотою тотожні. Щоправда, розбіжності в них радше формальні, буквальні, рідко речеві. Усі Вони чисто текстового характеру, і тому жадна з них не являє якоїсь небезпеки для самої віри. Як правило, це — переставлення літер, пропущення їх, повторення літер або слів та речень, вставлення у текст приміток формального чи пояснювального характеру. Досліджуючи ці розбіжності, вчені біблісти встановили навіть певні рукописні родоводи, назвавши їх редакціями тексту.