321 320 Роздя 2. Прикладна етнопсихологія

родної традиційної медицини: типах народних лікарів (знахарях, чаклу­нах, шаманах та ін.). народних уявленнях про етіологію та патогенез психічних хвороб, їхній класифікації, процедурах народної діагностики, традиційних способах запобігання та лікування психічних захворювань тошо.

Починаючи вивчення етнопсихіатрії, треба мати на увазі, що взагалі термін «етн о психіатрі я» не завжди відбиває звичні та очікувані реалії. Річ у тім, що саме протиставлення психічного й соматичного є порівня­но пізнім надбанням, а в деяких культурах воно відсутнє й тепер. Тому виокремлення в науковому аналізі лише психічних чи психопатологіч­них аспектів з комплексного уявлення щодо хвороб, характерного для багатьох етнічних груп, є штучним і навіть не завжди можливим.

Ще одне суттєве зауваження стосується чинників, що зумовлюють відмінності б клініці й терапії психічних захворювань. Останнім часом переважає тенденція розглядати їх як результат суто культурних чи со­ціально-економічних факторів. Не виключено, що це реакція на поши­рення біологізаторських поглядів і концепцій, характерних для певного часу. Але завдання сьогодення полягає не в розвитку одного з цих на­прямків, а в усвідомленні їхньої комплементарності та аналізі впливу кожного з них на набування специфічного забарвлення тією чи іншою хворобою.

Для прикладу розглянемо детальніше працю Т.Сорокіної та Р.Євсег-неєва. які вивчали поширеність у людській популяції різновидів гапто-глобіну — фракції однієї з добре досліджених сировоточішх систем крові, яка виконує в організмі людини ряд важливих фізіологічних функцій. Три її фенотипи досить нерівномірно розподілені серед мешканців зем­ної кулі (так, у багатьох народів Африки, порівняно з європейцями, значно частіше спостерігається один із гомозиготних варіантів: у ліберійців — 53,3%, банту — 59,9%, у мешканців Нігерії — 90,1 %, тоді як у росіян московської популяції — лише 21,9%). З іншого боку, доведено, що приступоподібний та особливо періодичний тип протікання шизоф­ренії корелює із згаданим варіантом. При цьому низкою кроскультур-них етнопснхіатричних досліджень доведено, що у африканців шизоф­ренія частіше має гострий характер і кращий прогноз, аніж у європейців. Усе це дало підстави авторам поставити питання про те, чи не є особли­вості розподілу спадкових варіантів гаптоглобіну однією з можливих причин клінічної своєрідності шизофренії у цих регіонах, а в майбутньо­му — і більш узагальненого; які саме кроскупьтурні відмінності захво­рювань спричинені біологічними (спадковими), а які —\;оніокультур-ними чинниками? Всебічно аналізуючи цю проблему, автори висловили припущення щодо генетичної детермінації найбільш загальних стерео­типів розвитку хвороби, таких як тип протікання, ступінь прогредієнт-

ЕТНОПСИХІАТРІЯ

ності тощо, тоді як соціокультурні чинники, на їхню думку, більше впли­вають па своєрідність психопатологічного оформлення хвороби: зокре­ма, визначають фабулу маячення, глибину ендогенної депресії, питому вагу маячних переживань, частоту суіцидів, особистісне опрацювання хворобливої продукції і т.ін.

Крім важливості усвідомлення зазначених проблем — розуміння умов­ності розподілу хвороб на психічні та соматичні для багатьох культур і необхідності комплексного (біологічно-генетичного та соціокультурно-го) підходу в процесі аналізу чинників, що зумовлюють специфіку психіч­них захворювань, є ще один методологічний момент, який в етнопсихіат­рії стоїть особливо гостро, — не проблема ідентифікації хворих. Річ у тім, що через недосконалість психіатричної діагностики та наявність зна­чних розбіжностей у класифікації хвороб і у діагностичних поглядах пси­хіатрів різних країн, дуже важко проводити епідеміологічні дослідження, тим більше — бути впевненим, що аналогічне дослідження, проведене іншим психіатром, представником іншої школи чи напрямку, дасть то­тожні результати. Втім з розвитком психіатрії, вдосконаленням та уні­фікацією класифікації захворювань, розробкою об'єктивних діагностич­них процедур ця проблема буде поступово розв'язуватися.