2)Теорії соціального научіння

Концепція соціального научіння (Н. Міллер, Дж. Доллард) показує, як дитина пристосовується в сучасному світі, як вона засвоює норми суспільства, тобто як відбувається її соціалізація.

Соціалізація — це процес входження дитини в суспільство, становлення її повноцінним його членом.

Прихильники цієї теорії стверджують, що всі індивідуальні відмінності в розвитку дитини є результатом научіння.

Дайте мені дюжину здорових немовлят, і я на власний розсуд виховаю їх лікарями, адвокатами чи жебраками, незалежно від їх культурного чи біологічного походження.

Дж.Уотсон

Дослідження в області фізіології школи І.П. Павлова стали підґрунтям для формування концепції біхевіоризму. Його представники вивчали психіку через її зовнішній прояв - поведінку, а психічний розвиток зводили до научіння як наслідку потужного впливу соціуму на індивіда. Так, за думкою засновника біхевіоризму Джона Уотсона, дитина народжується вільною від досвіду чи схильностей, і виключно батьки несуть відповідальність за те, якою вона стане. Психічний розвиток людини ототожнюється з її научінням, тобто будь-яким набуттям знань, умінь та навичок, і не тільки тих, які спеціально формуються, а й тих, що виникають стихійно. Дослідження розвитку психіки - це виявлення механізмів формування поведінки, зв'язків між стимулами і реакціями, які на них виникають.

Деталізуючи біхевіоральний підхід, Беррес Фредерік Скіннер дослідив, що людські звички розвиваються як результат унікального досвіду оперантного научіння. Тобто, люди схильні повторювати ті дії, що призводять до приємних суб'єктивно позитивних наслідків, і уникають того, що викликало негативні результати. Наприклад, якщо маленька дівчинка отримає похвалу і цукерку від батьків за співчуття до іншої дитини, то надалі реакція співпереживання стане її звичкою. Відповідно покарання, отримане хлопчиком від дорослих за розбиту вазу, буде стримувати його від маніпуляцій з подібними речами.

Рис. 1.16 Схеми дії оперантного научіння за Б.Скіннером

Виходячи з такого погляду на психіку, біхевіористи дійшли висновку, що її розвиток залежить від соціального оточення, від умов життя, тобто стимулів, які надає середовище.

Однак інший представник теорії соціального научіння - Альберт Бандура стверджував, що нагорода і покарання недостатні для того, щоб навчити новій поведінці. Формування досвіду дитини через імітацію, наслідування, ідентифікацію - найважливіші форми научіння.

Вчений помітив, що багато способів поведінки ґрунтується на основі спостереження за поведінкою інших представників суспільства. Навчання дитини відбувається не шляхом спроб і помилок, а в ході спостереження, здебільшого свідомого. Бандура виокремив два види научіння:

1) чисте наслідування, характерне для раннього розвитку дітей;

2) вікарне навчання - суб'єкти усвідомлюють і очікують позитивні наслідки дій, які вони наслідують.

До схеми "стимул - реакція" Альберт Бандура включає чотири проміжні процеси для пояснення того, як наслідування призводить до формування нової реакції:

1) увага дитини до дії моделі - людини як зразка для наслідування;

2) пам'ять, яка зберігає інформацію про дії моделі;

3) наявність у дитини необхідних сенсорних можливостей і рухових навичок, які дозволяють відтворити те, що вона сприймає у моделі для наслідування;

Від грец. "вікаріос" - замісний

Діти постійно вчаться як бажаним, так і небажаним реакціям, "тримаючи очі та вуха відкритими".

А. Бандура

4) мотивація, яка визначає бажання дитини виконати те, вона бачить у моделі для наслідування.

Дитина вже в ранньому дитинстві відчуває, що її особисте благополуччя залежить від готовності поводитися так, як від неї очікують інші, тому малюк починає усвідомлювати дії, які приносять задоволення йому та його батькам, навчається діяти "як інші".