философия

21

обґрунтування ідеї громадянського суспільства, незалежного від релігійно-теологічних настанов.

До цього напрямку досліджень можна віднести творчість Т. Мора ("Утопія") та Т. Кампанелли ("Місто Сонця"), в яких висвітлені перші ідеї утопічного соціалізму: 1) переконаність, що приватна власність спричиняє всі суспільні негаразди та злиденність абсолютної більшості народу; 2) основними принципами майбутнього суспільства має бути: планове суспільне господарство; обов’язкова для всіх праця, результати якої розподіляються за потребами; усі дорослі беруть участь у політичному управлінні суспільством; усі діти мають право на безплатну освіту, яка має бути тісно пов’язана з трудовим вихованням та ін.

У вченні про суспільство мислителі еВ дійшли до ідеї зумовленості політичних подій матеріальними інтересами людей. Цю думку висловив і розвинув у своїх працях італійський мислитель Н. Макіавеллі ("Державець"). Він розглядав політичні події, не беручи до уваги моральних критеріїв. Підхід у політиці, який ігнорує моральні цінності, отримав назву “макіавеллізм”, ґрунтується на таких постулатах: а) необхідно відокремлювати політику від моралі, тобто політик не має бути чесним; б) влада тримається на законах, силі, хитрості і обдурюванні; в) державний діяч не повинен бути вірним договору і своїм зобов’язанням; г) мета виправдовує засоби; д) політик повинен мати імідж; ж) краще жорстокість, ніж милосердя; з) вільною є та країна, багатство якої постійно зростає.

Таким чином, філософія Середніх віків відкривала шлях розвиткові філософії та науки Нового часу.

9. Філософія Нового часу.

Історичними передумовами філософії Нового часу (НЧ) є: 1) утвердження буржуазного способу виробництва у Західній Європі (буржуазні революції 1566-1609 рр., Нідерланди; 1640-1688 рр., Англія); 2) наукова революція 17-18 ст., становлення експериментального природознавства; 3) послаблення впливу церкви.

Найсуттєвіші особливості філософії НЧ: а) орієнтація на природознавство; б) ідеалістичний емпіризм (Дж. Берклі, Д. Юм) – вважає досвід сукупністю відчуттів, або уявлень, і заперечує, що в основі досвіду лежить об’єктивна реальність; в) соціально-політична проблематика потреб зрілого буржуазного суспільства.

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com

22

Матеріалізм емпіриків – вже не стихійний матеріалізм древніх; він спирався на дані природничих наук, перш за все, математику і механіку; це механістичний матеріалізм. Першим представником механістичного матеріалізму був Ф. Бекон ("Новий органон"). Ф. Бекон вчив, що закони є джерелом і причиною руху матерії; мета людського знання – оволодіння методологією наукового пізнання.

Ф. Бекон говорить про “ідоли”, які створюють у свідомості людини удавані уявлення, перешкоджають проникнути у глибину речей. Є 4 види таких ідолів: “ідоли роду”, “ідоли печери”, “ідоли площі”, “ідоли театру”.

Емпіризм (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Дж. Берклі, Д. Юм) – напрямок у теорії пізнання, який визнає чуттєвий досвід єдиним джерелом знань і проголошує, що розум лише систематизує дані чуттєвого досвіду.

Ф. Бекон – є засновником індуктивного емпіризму. Він аналізує три шляхи пізнання: “шлях павука” (абстрактний раціоналізм), “шлях мурахи” (однобічний емпіризм, нагромадження голих фактів) та “шлях бджоли” (перетворення емпіричних фактів за допомогою раціональних методів у наукову істину).

Теорія пізнання Т. Гоббса складається з таких частин: 1) вирішення питання про джерело пізнання; 2) вчення про природу і пізнавальні можливості чуттєвого образу; 3) вчення про походження і роль мови у мисленні; 4) проблема істини і методу. Три операції – визначення, умовивід (силогізм) і доведення – складають особливу форму буття мислення у науці і є елементами аналітичного та синтетичного методів пізнання, на підставі яких встановлюються необхідні зв’язки між образами. З аналітичного методу починається науковий доказ будь-якої частини дійсності, а синтетичним воно завершується, даючи математично точну теорію, яка тільки і може перетворити знання у силу.

Дж. Локк розробив сенсуалістичну теорію пізнання, згідно якої джерелом усіх знань є відчуття. Душа людини від природи є “чистою дошкою” (tabula rasa), на якій “чуттєвий досвід малює свої візерунки”. Дж. Локк виділяє три рівня пізнання: сенситивне, демонстративне і інтуїтивне. Сенситивне знання саме недосконале (бо показує лише існування і вигляд окремих зовнішніх предметів), інтуїтивне знання саме досконале. Воно є результатом здатності розуму бачити відношення між ідеями (тотожності, схожості, різниці тощо).

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com

23

Важливим у теорії пізнання Дж. Локк вважав поняття істини. Вона буває двох видів: номінальна і реальна. Номінальна істина – це зв’язок слів. Реальна істина – це зв’язок ідей, що відповідають зв’язку речей. Пізнання має цінність, якщо призводить до реальної істини.

Дж. Берклі стверджував: а) реальність – це наші відчуття; б) речі існують постільки, оскільки вони сприймаються, відчуваються; в) весь світ – це комплекс відчуттів, які вкладає в нас Бог; г) світ – це моя свідомість, а моя свідомість – це світ; д) матерії як такої не існує; ж) дух – духовна субстанція – є реальною дійсністю. Це крайній сенсуалістичний підхід, коли відчуття визнаються єдиним джерелом знання. Світ існує тому, що людина його сприймає.

Д. Юм заперечує можливість істинного існування зовнішнього світу, природи, вважає, що ми завжди маємо справу лише зі змістом наших відчуттів, а не з тим, що їх викликає. На його думку, вирішити питання про те, чи існує зовнішній світ чи ні, неможливо. Д. Юм піддав критиці основне кредо емпіризму: «у змісті знання немає нічого, чого б раніше не було у чуттєвому досвіді». Пізнати світ практично неможливо.

Раціоналізм (Р. Декарт, Б. Спіноза, Г. Ляйбніц) – це напрямок у теорії пізнання, який наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, а чуттєве пізнання лише підштовхує розум до діяльності.

Засновником цього напрямку був Р. Декарт. Свою методологію він будує на принципах раціоналістичної дедукції, а експеримент визнає лише як передумову пізнання, що має підпорядкуватися раціонально-математичному мисленню. Суть свого методу Декарт сформулював у 4-х правилах: 1) вихідним пунктом наукового пізнання є визнання принципів або начал; істинними є ті, що не викликають жодного сумніву і не потребують доведення, їх істинність для розуму самоочевидна; 2) піддавати усе сумніву; це правило вимагає аналітичного вивчення явищ; кожну складну проблему слід ділити на простіші й робити це доти, доки не прийдемо до очевидності і ясності речей; 3) дотримуватися певного порядку, логіки мислення; сходження у пізнанні має відбуватися від простого до складного; це є процес опосередкованого дедуктивного виведення, що спирається на інтуїцію; 4) досягнення повноти знання, детального огляду усіх ланок. Відшукати істину можна, тільки правильно застосовуючи розум, тобто володіючи правильним методом.

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com

24

Б. Спіноза визнає наявність у людей вроджених здібностей здобувати знання. Завдання людини – удосконалювати цю природжену здатність. Важливу роль тут відіграє науковий метод.

Г.В. Ляйбніц у своїй теорії пізнання прагнув поєднати досягнення раціоналізму та емпіризму. Особливо чітко це проявляється в обґрунтуванні ним необхідності поважати факти, довіряти відчуттям, направляти пізнавальні зусилля на зрозуміння самих речей, давати усьому природне пояснення.

10. Політична філософія Нового часу.

При змінюванні картини світу СВ картиною світу НЧ відбувався перехід від теологічного світогляду на юридичний. Становлення політичної філософії НЧ обумовлено тим, що політична ідеологія нового класу буржуазії спростовує божественне походження влади, проголошує нові принципи побудови суспільства.

Ш. Монтеск’є – французький філософ-просвітник. Історія людства є незалежним від Бога закономірним процесом. Його закони

– необхідні відносини, існуючі правила поведінки. Як засновник географічного напрямку у соціології, вважав клімат вирішальною причиною розбіжностей форм державної влади та законодавства.

Ж.-Ж. Руссо – французький філософ-просвітник. Стверджує, що основою нерівності є приватна власність, причому майнова нерівність породила політичну, що закріплено виникненням держави. Руссо обґрунтовує право народу на повстання.

Правова свідомість НЧ пройшла низку взаємо пов’язаних та взаємо обумовлених послідовних етапів.

І етап – кінець 16 ст.: розуміння того, що набожність та благочестя є безсилими у реальному світі (Н. Макіавеллі). Політику визначають ні Бог чи мораль, а реальна суспільна практика. Відтепер реальні інтереси, індивідуальна користь, прагнення до збагачення детермінують політичну діяльність. Правитель повинен керуватися мораллю сили цього світу. Правитель не повинен бути зв’язаний жодними апріорними схемами. Але породжується ситуація громадянської міжусобиці, коли сила розбивається о хитрість, а остання – о ще більшу хитрість й т.д. Ситуація громадянської міжусобиці початку епохи НЧ справила значний вплив на державноправові теорії цієї епохи.

П етап – 17 ст.: розуміння того, що тільки «держава» здатна припинити стан громадянської міжусобиці та встановити

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com

25

«громадянський порядок» (Т. Гоббс). «Природний стан» (що характеризується «війною усіх проти усіх», має бути замінений

«громадянським станом» (status naturalis на status civilis). Держава є реалізацією необхідності й принципу обміну свободи на порядок. У залежності від того, кому люди передають свої права, виділяються три форми правління: монархія, республіка, аристократія.

По мірі того, як людська свідомість забувала про страхи громадянської війни, наступає Ш етап – 18 ст.: розуміння того, що передумовою соціального розвитку повинне стати підтримування державою певної сукупності елементарних прав «людини і громадянина»: права на життя, права на свободу (переконань), права на власність (Дж. Локк). Дотримання державою 3-х основних прав «людини і громадянина» наприкінці 18 ст. перетворюються на центральну вимогу американських та французьких політикоюридичних "Декларацій прав людини".

Дж. Локк є класиком правових уявлень суспільства НЧ. Він був і першим в історії філософом, який брав участь у складанні державної Конституції для американського штату Північна Кароліна, яка у 1669 р. була схвалена і вступила в силу.

Теорія розподілу влади – політично-правова доктрина, згідно з якої влада представляє собою сукупність різноманітних функцій – законодавчої, виконавчої, судової, які виконуються незалежними одна від одної державними органами. Ідея “розподілу влади” була сформульована як самостійне вчення у сер. 18 ст. Ш. Монтеск’є. Вчення про “розподіл влади”, яке пов’язано з теорією “природного права”, історично зіграло прогресивну роль в боротьбі буржуазії з абсолютизмом королівської влади. Зі ствердженням капіталізму цей принцип був прийнятий як один з основних принципів буржуазного конституціоналізму.

Політична філософія НЧ заклала основи державно-правового управління, що знайшло відображення у конституціях та правових законах теперішніх цивілізацій. Головні установки теорії суспільного договору та розподілу влади використовуються у сучасних концепціях правової демократичної держави.

11. Німецька класична філософія.

Німецька класична філософія (НКФ) є необхідною ланкою у безперервному розвитку філософської думки людства.

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com

26

1780-1830 рр. Західної Європи – епоха революційного переходу від феодалізму до капіталізму. Капіталізм потребує інших світоглядних засад, іншого засобу (методу) буття людини. Оскільки капіталізм неможливий без опори на науку (та техніку), то метод такої філософської критики повинен бути науковим, тобто теоретичним ("розумним"), бути системно-теоретичним обґрунтуванням засад людського буття. Становлення класичної німецької філософії у кінцевому підсумку сформулювало засади нового методу нової філософської системи світогляду – діалектичний метод. Абсолютизація розуму (свідомості, “ідеального”) у якості "первинної" засади буття призвело до “ідеалістичних” форм розвитку класичної німецької філософії: “об’єктивно-ідеалістичної” у Ф. Шеллінга, Г. Гегеля та “суб’єктивно-ідеалістичної” – у Й. Фіхте, А. Шопенгауера.

Головне завдання філософії цієї історичної доби: побудувати самодостатню всеохоплюючу філософську систему знання (світогляду), яка дала б розуміння буття від "початку" до "кінця", де кінець замикається на початок; знайти адекватний метод побудови цієї теоретичної системи знання. Більше того, "кінець” НКФ є "початком" нової форми філософської думки людства – марксизму.

“Критична” філософія І. Канта.

Внесок І. Канта – питання розвитку предмету та методу філософії, що пізніше набули статусу "класичних". “Критика” можливостей теоретичного розуму як передумова створення теорії пізнання: межі розуму і доповнення (за його межами) вірою; форми теоретичного розуму – категоріальні форми та їх обмеженість; витоки межі та зв’язок чуттєвого і раціонального розуму (апріоризм та частковий агностицизм). У світоглядному аспекті: піднесення індивідуальної свободи до рівня головної засади самовизначення сенсу буття особистості (етика).

Діалектична філософія Г. Гегеля.

Г. Гегель виконав головне завдання філософії свого часу – створив цілісну, завершену всеохоплюючу систему філософського знання, що претендувала на універсальний засіб відповіді на будь-які світоглядні чи методологічні питання. Але головним його здобутком стала робота у сфері методології пізнання – створення діалектичного методу як цілісної системи, що має статус теорії: принципи, категорії та закони. Основним предметом Гегеля була історія пізнання,

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com

27

аналізуючи яку, він відкрив його загальні засади: зв’язок, розвиток та протиріччя (у якості рушійної сили), – загальні закони розвитку: закони єдності кількісних та якісних змін, закон єдності та боротьби протилежностей, закон заперечення та необхідні елементи “засад” (принципів) і “законів” – категоріальні форми теоретичного розуму.

Створюючи свою систему філософії, Г. Гегель абсолютизує розум як основну засаду цієї системи. Таким чином його система набуває об’єктивно-ідеалістичної форми, метод – діалектика – то діалектика виключно розуму – суб’єктивна діалектика – ідеалістична форма діалектики. Один з важливих висновків Гегеля: «Усе дійсне є розумним; усе розумне – дійсним».

Протиріччя ідеалізму та матеріалізму, "системи" та "методу" філософії Гегеля призвели до суттєвих змін філософії у подальшому.

Матеріалізм Л. Фейєрбаха та кінець НКФ.

Головна критика Л. Фейєрбаха була спрямована проти релігії. А ідеалістичну філософію, особливо об’єктивно-ідеалістичну, він вважав теоретичною формою релігії. Своє “матеріалістичне” завдання Фейєрбах вбачав у необхідності звести засади релігійної свідомості “з неба” на землю. Не відмінити релігію взагалі, бо без неї люди захлинуться від індивідуального свавілля, а виробити засади “земної” релігії, “Бог” якої не на небі, а на землі – це сама Людина – головний предмет і "земної" релігії, і філософії. Відкидаючи філософію Гегеля як ідеалістичну цілком, Фейєрбах відкинув і діалектичний метод Гегеля. Як результат, “метафізичність”, “антропологізм”, “споглядальність”, “абстрактність” Фейєрбаха, втрачена “суспільна”, “діяльна” й “конкретно-історична” "природа" людини. Це стало внутрішнім етапом “кінця” ідеалізму та посягань філософії на всеохоплюючу систему філософського знання (“абсолютну” істину) доби НКФ і “початком” нових предметних та методологічних горизонтів філософії.

12. Філософія марксизму. Діалектико- матеріалістична концепція суспільства.

Марксизм (засновники К. Маркс, Ф. Енгельс) – наукова система філософських, економічних та соціально-політичних поглядів; про пізнання і перетворення реальності, про закони розвитку суспільства, природи і мислення. Марксизм як вираження корінних інтересів робітничого класу виник у 40-х рр. 19 ст. Найважливішими

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com

28

теоретичними джерелами марксизму стали німецька класична філософія, англійська політична економія, утопічний соціалізм.

Марксизм складається з трьох органічно взаємозалежних частин: філософії, політичної економії, наукового комунізму. Найважливіша особливість марксизму складається у визначенні умов, шляхів і засобів перетворення світу, що стало можливим завдяки застосуванню матеріалістичної діалектики до аналізу історії, економіки, політики і тактики робітничого класу.

Історія людського суспільства – природно-історичний процес. Закони історії об'єктивні. К. Марксом відкриті: закон визначальної ролі способу виробництва матеріальних благ; закон відповідності виробничих відносин характерові і рівню розвитку виробничих сил; закон обумовленості надбудови базисом; закон відносної самостійності суспільної свідомості; закон зростання ролі народу в історії й ін. Головним економічним відкриттям К. Маркса є аналіз виникнення й функціонування капіталізму на основі додаткової вартості у геніальній праці "Капітал".

Матеріалістичне розуміння історії.

Воно зводиться до того, що реальна основа суспільства закладена у матеріальному виробництві, у матеріальних суспільних відносинах, що складаються між людьми незалежно від їх волі й свідомості. Центральне місце у суспільному виробництві посідає власність на засоби виробництва і відповідні їй відносини розподілу, обміну й споживання матеріальних цінностей. На матеріальній основі виникають державно-правові інститути, соціально-класові відносини, різні форми свідомості, ідеалістичні, суспільні відносини, духовне життя суспільства. Суспільне буття визначає суспільна свідомість. До матеріальних умов життя суспільства відносяться: природне середовище, народонаселення, матеріальне виробництво, з них матеріальне виробництво домінує над іншими.

Закони розвитку та функціонування суспільно-економічних формацій.

На основі узагальнення історії розвитку людства марксизм виділив наступні основні суспільно-економічні формації (СЕФ), що є етапами історичного прогресу: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний. Послідовна зміна СЕФ пояснюється протиріччям між новими продуктивними силами та застарілими виробничими відносинами, що поступово

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com

29

перетворюються з форм розвитку на пута. При цьому діє загальна закономірність, відкрита К. Марксом: нові виробничі відносини ніколи не з'являються раніш, ніж у надрах старого суспільства дозріють матеріальні умови для їх існування. Послідовна зміна СЕФ творить магістральну лінію розвитку людства.

Продуктивні сили є провідним елементом способу виробництва, основою розвитку суспільства; вони розвиваються стрибкоподібне й поступально по висхідній лінії від кам'яних знарядь праці до комп'ютерів і космічних систем. Засоби праці й особливо знаряддя праці є мірою розвитку робочої сили і чинять на неї вплив. Суспільні продуктивні сили праці виникли в результаті історичного розвитку процесів об'єднання і поділу праці.

Виробничі відносини є соціальною формою продуктивних сил, що зв'язані один з одним за законом відповідності виробничих відносин характерові і рівню розвитку продуктивних сил. Відповідно до цього закону, відкритому К. Марксом, виробничі відносини є формою їх функціонування. У свою чергу, виробничі відносини впливають на функціонування продуктивних сил, прискорюючи, гальмуючи їх розвиток або відповідаючи їм (оптимальний варіант розвитку). Виробничі відносини складають основу базису як економічної структури суспільства. Закон обумовленості політичної надбудови суспільства базисом визначає особливості взаємодії економіки й політики.

Базис породжує політичну надбудову; вона виростає на конкретному базисі і визначається ним: 1) коли новий базис викликає до життя нову надбудову, вона допомагає базисові розвитися, оформитися; 2) надбудова має відносну самостійність і відіграє активну роль; 3) надбудова не з'являється як автоматичний рефлекс базису, унаслідок чого можуть виникнути протиріччя між ними; надбудова формується швидше базису; 4) надбудова може випереджати розвиток базису; діяти в тім же напрямку, що і базис (оптимальний варіант); діяти проти, ставити перешкоди економічному розвиткові і заподіювати шкоду суспільству і тоді вона зазнає краху; 5) прогресивні елементи надбудови (духовна культура) можуть жити в багатьох поколіннях; реакційні елементи гинуть швидше або існують у формі пережитків.

Суспільна свідомість й її форми, і насамперед політика, мораль, мистецтво, філософія, релігія, наука відбивають буття не дзеркально,

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com

30

не автоматично; оцінюють і розкривають зміст буття і перетворюють його через практичну діяльність.

Сучасна інтерпретація марксизму.

Марксизм – достатньо цінне інтелектуальне надбання сучасної культури. Найсильніша сторона марксизму – критична переробка їм багатовікової історії людської думки, відкриття діалектикоматеріалістичного світогляду. Однак, на початку ХХ ст. у Росії, Китаї ідеї марксизму були догматизовані, підпорядковані цілям й інтересам політичного волюнтаризму, а головна гуманістична тема удосконалювання людини закрита. У той же час переважав класовий підхід, абсолютизувались вчення про соціальні революції і диктатуру пролетаріату.

13. Наука як феномен Нового часу.

Рішення проблеми пізнання у філософії.

Взаємодіючи із навколишнім світом, перетворюючи його, людина постійно включала результати освоєння дійсності у безпосередній процес життя. У цьому процесі здійснюється оцінка, перевіряється значимість для людини результатів її діяльності, накопичується досвід, здійснюється добір і систематизація знань, що здобуваються про світ і про саму людину.

Гносеологія (знання, пізнання) є одним з розділів сучасної філософії. Вона досліджує природу людського пізнання, його форми і методи. Процес пізнання вивчається з погляду можливостей досягнення істини. Існують його різні підходи, моделі: у Демокрита – образи (ейдоси), у філософів Нового часу – сенсорні сигнали, у Г. Ляйбниця і Р. Декарта природжені поняття людини, у Г. Гегеля самопізнання абсолютної ідеї, у Е. Маха і Р. Авенаріуса реалізація простого і економічного зв'язку відчуттів.

Пізнання неминуче стикається з такими питаннями: чи є пізнаваним світ? Як це відбувається? Чи існують межі пізнання? Позиції мислителів у цілому можна визначити у такий спосіб: оптимісти абсолютно упевнені в можливості пізнання світу; скептики виражають сумнів; агностики заперечують можливість пізнання світу.

Проблема об'єкта та суб'єкта у теорії пізнання. Роль практики у процесі пізнання.

Під суб'єктом пізнання часто розуміють безособового інтелектуального суб’єкта. Об’єкт пізнання – світ (або його частини), на який спрямоване пізнання.

PDF создан испытательной версией pdfFactory Pro www.pdffactory.com