34 Інноваційна діяльність технологічних парків

Стратегічне завдання держави полягає в концентрації фінансового і інтелектуального капіталу на нових пріоритетних напрямах, створені великих конкурентоспроможних технопарків і фінансово-промислових корпорацій. Для активізації інноваційної діяльності самих лише ринкових механізмів недостатньо, необхідні цілеспрямовані регулюючі функції держави в науково-технічній сфері. Правовою основою розвитку інноваційної діяльності в Україні складає система законодавчих і підзаконних актів, які регулюють всілякі суспільні відносини в процесі життєвого циклу інновацій, у тому числі і при створенні технопарків.

Зважаючи на те, що для визначення ефективності роботи технопарків використовуються різні критерії, необхідно розробити методологію визначення ефективності технопарків та інших інноваційних структур. З метою підвищення ефективності роботи технопарків, розвитку інноваційної інфраструктури, стимулювання наукової та науково-освітньої діяльності доцільно: забезпечити диверсифікацію моніторингу використання зареєстрованих інноваційних та інвестиційних проектів технопарків.

35. Сутність та мета науково технічного та інноваційного розвитку

Сучасні умови господарювання вимагають від організацій посиленої уваги до аналізу та оцінювання перспектив своєї діяльності. Головним завданням управління інноваціями як однієї з функціональних сфер менеджменту організації є забезпечення її ефективної діяльності та розвитку у тривалій перспективі завдяки обґрунтуванню і вибору перспективних напрямів діяльності, створенню чи залученню тих інновацій, які суттєво відрізнятимуть продукцію чи послуги організації від аналогічних продуктів конкурентів. Стратегічне управління інноваційним розвитком передбачає передусім визначення місця і ролі інновацій в реалізації загальної стратегії підприємства, яка розробляється для досягнення перспективних цілей (завоювання більшої частки ринку, забезпечення високих темпів економічного розвитку тощо) в умовах конкурентного середовища.

36. Головним суб’єктом інноваційної діяльності є саме підприємство, адже саме підприємець бере на себе всі ризики і труднощі пов’язані з втіленням інноваційного проекту та отримує плату за ризик або збитки. Саме відсутність підприємницької ініціативи, слабкий розвиток малого і середнього бізнесу відсутність дієвих механізмів їх державного стимулювання є основними причинами гальмування інноваційних процесів. Підприємство є складною системою, адже саме на підприємстві може виникнути інноваційна ідея, воно володіє фінансовими ресурсами, техніко-технологічною базою, кадрово-інтелектуальним потенціалом необхідними для впровадження інноваційної ідеї [5, 31]. Держава для ефективного інноваційного розвитку повинна здійснювати заходи спрямовані на: − визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки; − пряме державне фінансування стратегічних інноваційних проектів; − посилення захисту інтелектуальної власності, і створення системи матеріального стимулювання винахідників: − втілення інноваційних проектів, шляхом доведення їх від науково-дослідних центрів та інститутів безпосередньо до підприємців; − розвиток інфраструктури, яка б була дієвим засобом для дослідження і втілення інноваційних проектів на практиці (технопарки, технополіси, інноваційні центри, інноваційні бізнес-інкубатори); − розвиток малого і середнього бізнесу через реформування економіки країни, зокрема податкової і митної сфер. Для стимулювання інноваційної політики можна використати досвід західних країн [6, 23]: 1. Запровадження державних замовлень на проведення науково-дослідних робіт і освоєння інновацій. 2. Конкурсний відбір підприємств для надання їм адресної державної фінансової допомоги; 3. Ланцюговий зв’язок між державою, великими і малими підприємствами при виконанні науково-технічних розробок і апробації результатів. 4. Створення умов для підвищення прибутковості підприємств за рахунок втілення їх інноваційних проектів. 5. Належне поширення інформації про останні дослідження науково-технічної думки і канали розповсюдження інновацій. Отже, інтенсивний інноваційний розвиток України можливий за рахунок проведення глибоких реформ в економіці, спрямованих на становлення міцного і конкурентоспроможного малого і середнього бізнесу, а також заходів, спрямованих на втілення інноваційних проектів через систему стимулювання інноваційних підприємств.

37. Пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні (далі - пріоритетні напрями) - науково і економічно обґрунтовані та визначені відповідно до цього Закону напрями провадження інноваційної діяльності, що спрямовані на забезпечення економічної безпеки держави, створення високотехнологічної конкурентоспроможної екологічно чистої продукції, надання високоякісних послуг та збільшення експортного потенціалу держави з ефективним використанням вітчизняних та світових науково-технічних досягнень.

Пріоритетні напрями інноваційної діяльності поділяються на стратегічні та середньострокові пріоритетні напрями.

Стратегічні пріоритетні напрями затверджуються Верховною Радою України на період до 10 років.

Середньострокові пріоритетні напрями визначаються на період до 5 років і спрямовані на виконання стратегічних пріоритетних напрямів.

38. Інноваційна діяльність містить процес доведення наукової ідеї або технічного винаходу до стадії практичного використання, що приносить дохід, а також прив'язані з цим процесом техніко-економічні та інші зміни у соціальному середовищі. У зв'язку з цим, об'єктами інноваційної діяльності є:

◊ інноваційні програми та проекти;

◊ нові знання та інтелектуальні продукти;

◊ виробниче обладнання та процеси;

◊ інфраструктура виробництва і підприємництва;

◊ організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери;

◊ сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

◊ товарна продукція;

◊ механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Найчастіше об'єкти інноваційної діяльності мають форму інноваційного проекту - це комплекс документів, що визначає процедуру і комплекс усіх необхідних заходів (у тому числі інвестиційних) щодо створення і реалізації інноваційного продукту або інноваційної продукції. Інноваційним визнається проект, яким передбачаються розробка, виробництво і реалізація інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції, державна підтримка реалізації інноваційного проекту надається за умови його державної реєстрації.

Об'єктом інноваційної діяльності може бути і інноваційна продукція - це нові конкурентоздатні товари чи послуги. Інноваційною вона може бути визнана, якщо відповідає таким вимогам:

а) вона є результатом виконання інноваційного проекту;

б) така продукція виробляється (буде вироблена) в Україні вперше, або якщо не вперше, то порівняно з іншою аналогічною продукцією, представленою на ринку, є конкурентоздатною і має суттєво вищі техніко-економічні показники.

Інноваційна продукція може бути результатом тиражування чи застосування інноваційного продукту, крім того, інноваційною продукцією може бути визнано інноваційний продукт, якщо він не призначений для тиражування.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні й юридичні особи України, фізичні і юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

За характером діяльності та змістом інноваційної діяльності усі суб'єкти поділяють на три групи, див. рис. 5.3.

Основним суб'єктом інноваційної діяльності є інноваційне підприємство - це підприємство (об'єднання підприємств) будь-якої форми власності, якщо більше 70 % обсягу його продукції (у грошовому вимірі) за звітний податковий період становлять інноваційні продукти та (або) інноваційна продукція. Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді технополісу, технопарку, інноваційного центру, бізнес-інкубатора тощо.

39. Найчастіше використовується класифікація стратегій організацій, запропонована М. Портером [98]. Відповідно до неї виділяються дві основні групи інноваційних стратегій: наступальні (активно і помірно наступальні) та оборонні. Активна наступальна стратегія (стратегія лідерства) — означає поставлення за мету стати першим, провідним підприємством у певній сфері діяльності та збуту. Зазвичай навіть великі та потужні підприємства не ризикують використовувати її в рамках широкого кола видів продукції. Як правило, вона застосовується лише відповідно до одного чи кількох окремо взятих продуктів, там, де існують сприятливі умови для здійснення такої стратегії (ресурси, науково-технічний потенціал). Активна наступальна стратегія є дуже ризиковою з точки зору завоювання та збереження ринкових позицій і пов'язана зі значними витратами ресурсів. Проте використання цієї стратегії може принести вагомі результати. Активну наступальну стратегію використовують атакуючі фірми. Дослідження, що проводяться в таких організаціях, спрямовані на те, щоб шляхом випуску унікальної продукції витіснити конкурента, зайняти домінуючі позиції в галузі, завоювати нові ринки.