2.5. Факультативні та спеціальні курси української мови

У старших класах загальноосвітніх середніх шкіл тривалий час практикуються факультативні курси з рідної мови. Нині діють дві програми таких курсів. Кожна з них має свої цілі і завдання. Так, мета факультативної програми "Лексикологія, стилістика і розвиток мовлення" - поглибити знання учнів про лексичну і граматичну системи рідної мови, ознайомити учнів з багатством її стилістичних засобів, удосконалювати їхні мовленнєві уміння і навички. Структура змісту програми забезпечує вивчення мовних явищ від часткового (слова) до загального (тексту) і

навпаки. Поглиблене вивчення лексикології, фразеології, лексикографії пов'язується з формуванням умінь і навичок поповнювати словниковий і фразеологічний запас, оволодівати нормами слововживання, розвивати мовне чуття. Розділ "Будова тексту і зв'язне мовлення" передбачає поглиблення знань про текст, його структуру, вироблення умінь будувати усні й писемні висловлювання різних типів мовлення - розповідь, опис, міркування.

Особливо цінним є розділ "Граматична стилістика", якій майже не приділялася увага при вивченні основного курсу мови. Факультатив з граматичної стилістики розкриває широкі можливості для глибшого вивчення граматичної і стилістичної системи рідної мови та формування мовленнєвих навичок учнів. Ця програма з успіхом може використовуватися в ліцеях, гімназіях, коледжах гуманітарного профілю, де передбачено ґрунтовну лінгвістичну і мовленнєву підготовку учнів. Вона легко членується на розділи, кожний з яких може становити окремий автономний курс - "Лексика і фразеологія", "Текст і зв'язне мовлення", "Граматична стилістика".

Друга факультативна програма "Структура тексту і розвиток техніки читання, усного і писемного мовлення" спрямована на засвоєння граматики і тексту, формування навичок ситуативного мовлення. Її оригінальність виявляється у функціональному підході до вивчення мовних явищ. Спираючись на основний курс, учні засвоюють найбільш частотні в мовленнєвій практиці мовні явища. Програма складається з трьох частин - "Морфологія і текст", "Граматика й усне мовлення", "Структура писаного тексту". Перша частина має на меті допомогти учням усвідомити особливості функціонування частин мови в тексті; друга зосереджує увагу на поглибленні знань із синтаксису, необхідних для естетично оформленого усного мовлення в різних ситуаціях спілкування; третя передбачає навчити дітей сприймати різновиди книжного мовлення, допомагає удосконалити власні письмові висловлювання.

Цей курс прийнятний для всіх типів шкіл. Однак перевагу йому варто надавати в ліцеях, коледжах, гімназіях негуманітарного профілю, особливо в тих, де переважають російськомовні діти, що прагнуть досконало оволодіти державною мовою і навчитися нею спілкуватися.

Факультативні курси найбільш доступні для учнів і широко розповсюджені в школах України. Вони як одна з форм навчально-виховного процесу відповідають завданням загальноосвітньої та інших типів шкіл, наповнюють систему навчання новим змістом, забезпечують процес гуманізації та гуманітаризації сучасної школи.

Теоретично спрямовані, факультативні заняття мають велике практичне значення: вони підвищують культуру мовлення учнів, розвивають уміння користуватися довідковою літературою, збагачують словниковий і фразеологічний запас.

Крім факультативних курсів, останнім часом у школах нового типу практикуються спеціальні лінгвістичні курси. Так, навчальні плани ліцеїв, гімназій гуманітарного профілю включають такі дисципліни, як культуру мовлення, стилістику, риторику. Їх специфіка полягає в тому, що вони тісно пов'язані, з одного боку, з основним курсом мови, з українською літературою, а з другого боку, вони є їх органічним продовженням, інтегруючими курсами, що виникли на стику лінгвістики і літературознавства. Ці предмети поглиблюють філологічні знання учнів, забезпечують досконаліше володіння мовою, формують комунікативні уміння і навички, готують учнів до сприймання наукових курсів вищої школи.

Програми спецкурсів пройшли апробацію й одержали схвалення вчителів. Програма курсу риторики передбачає ознайомлення учнів з історією риторики, найголовнішими принципами ораторських виступів, формування умінь і навичок, необхідних сучасному мовцеві, особливо в діловому спілкуванні.

Завдання курсу риторики полягає в тому, щоб розвинути мовленнєву компетентність учнів, удосконалюючи їхнє мислення. А слугує цьому слово (мова). Отже, з'являється своєрідна тріада - слово, думка, дія. Програма розрахована на чотири роки (8-11 класи) і має таку структуру:

Клас Назва

8 клас Культура поведінки і мовного спілкування

9 клас Виразне читання і розказування

10 клас Основи ораторського мистецтва. Композиція промови, її конспект

11 клас Ділове мовлення. Основи журналістики

Усі розділи курсу риторики базуються на мовленнєвій основі, що активно впливає на формування комунікативних умінь гімназистів. Глибші знання норм літературної мови, її стилістичної системи забезпечують досконале володіння багатством її виражальних засобів, розвиток мовленнєвої культури учнів.

Запровадження курсу культури мови і стилістики в школах нового типу є реалізацією вимог до сучасної освіти. Спецкурси з культури мови і стилістики забезпечуються авторськими програмами,- що відображають рівень лінгвістичної науки та лінгводидактичні принципи її викладання в середній школі.

Ю.Скляніченко, автор проекту програми із стилістики (9-11 класи), основними завданнями курсу вважає: "1) дати гімназистам знання про структурно-функціональні стилі української літературної мови, стилістичні норми, стилістичні функції мовних засобів відповідно до теми і мети висловлювання; 2) забезпечити засвоєння гімназистами стилістичних норм української літературної мови; 3) сформувати в них уміння й навички зв'язного усного і писемного мовлення; 4) навчити їх основних програми курсів для ліцеїв та гімназій гуманітарного профілю. Українська мова та література. 8-11 класи. - С. 32-62.

Див.: Програма спецкурсів для ліцеїв та гімназій гуманітарного профілю. Програма

з культури мови і стилістики української мови для гімназій гуманітарного профілю. 10- 11 класи. /Укладач Пентилюк М. - К., Гіерун, 1996. - С. 3-9; Скляніченко Ю . Проект програми із стилістики укр. мови для гімназій з українською мовою навчання. 9- 11 класи //Українська мова і література в школі. - 1991. - № 6. - С. 19-25. методів і прийомів стилістичного аналізу художнього тексту". Відповідно до цих завдань визначається зміст і структура програми. У першій частині подають теоретичні відомості зі стилістики; друга частина визначає зміст і форми робот над зв'язним мовленням; третя включає вимоги до знань, умінь і навичок гімназистів 9-11 класів.

Програма з культури мови і стилістики (10-11 класи), підготовлена М.Пентилюк, має дещо ширші завдання, оскільки принципи побудови її інші. Автор виходити з того, що стилістичні знання, уміння і навички гімназистів ґрунтуються на знання основного курсу рідної мови і на поглибленому засвоєнні основ культури мовлення (форми і норми літературної мови, якості мовлення, структура тексту тощо). Тому глибокому засвоєнню стилістики, без якої, зрозуміло, немислима ні лінгвістична підготовка, ні розвиток зв'язного мовлення, повинно передувати засвоєння основ культури мовлення.

Автор пропонує в 10 класі організувати поглиблене вивчення основних понять культури мови, а в 11 - стилістики і на цій теоретичній базі формувати мовленнєві уміння і навички, необхідні сучасній людині. На базі цього визначаються навчальні завдання курсу:

□ поглибити знання учнів про мову і мовлення, спілкування, норми літературної мови, стилі мовлення та їх ознаки;

□ розкрити багатство виражальних засобів мови на всіх її рівнях (фонетичному, лексичному, фразеологічному, словотвірному, морфологічному і синтаксичному);

□ сформувати в гімназистів уміння вільно користуватися виражальними засобами української мови залежно від типу і стилю мовлення;

□ удосконалювати навички зв'язного усного і писемного мовлення;

□ удосконалювати орфоепічні, орфографічні та пунктуаційні навички. Виконання цих завдань забезпечується змістом і структурою курсу "Культура мови і стилістика". Він зорієнтований на те, що основний курс української мови знайомить учнів з основами культури мовлення і стилістики й формує певні вміння і навички. Однак досвід показує, що цих умінь і навичок недостатньо для мовленнєвої підготовки учнів. Тому пропонований курс містить теоретичний мінімум, необхідний для глибшого розуміння і засвоєння мовних явищ. Реалізацію цього спецкурсу забезпечує авторський підручник.

Пропоновані програми дають можливість вибору, варіювання курсів, а головне спонукають учителів до творчої праці в навчанні української мови. Врешті, вони настільки зорієнтовані на поглиблення основного курсу мови в 10-12 класах, можуть повністю замінити корекційно-повторювальний курс, пропонований чинною програмою.

Отже, факультативні та спеціальні курси сприяють поглибленню й розширенню набутих учнями на уроках української мови знань, допомагають краще засвоїти матеріал основного курсу, удосконалювати навички аналізу різних форм мови, розширювати лінгвістичну ерудицію школярів, підвищувати рівень мовного чуття і формувати комунікативну компетенцію. При вивченні цих курсів учні розвивають творчі здібності, значно зростає роль самостійної, індивідуальної, диференційованої роботи. Викладач факультативу чи спецкурсу, відбираючи дидактичний матеріал, орієнтується на сильних, філологічно обдарованих дітей. У процесі факультативних занять чи занять із спецкурсу з'являється можливість ураховувати здібності кожного чия, вибирати для нього індивідуальні завдання. На таких заняттях більше, ніж на уроках основного курсу, створюються умови для розвитку творчої пізнавальної діяльності і розв'язання завдань диференційованого навчання.

2.6. Принципи побудови шкільних підручників

Шкільний підручник - це спеціальна навчальна книга, у якій викладаються основи знань з української мови на рівні сучасних досягнень науки й культури відповідно до освітніх стандартів і програм. Підручник є важливим засобом самовдосконалення учня, формування його мовної картини світу.

В основі побудови підручника лежать загальнодидактичні принципи, зокрема науковості, систематичності й послідовності, наступності й перспективності, зв'язку теорії з практикою, наочності, доступності, свідомості та ін., що забезпечує процес навчання й успішного засвоєння учнями навчального матеріалу, формування мовленнєвих умінь і навичок. Принципи виступають не ізольовано, а в органічному взаємозв'язку, доповнюючи й зумовлюючи один одного.

Переорієнтація освіти на відродження духовності народу, на особистість учня шмагає організовувати навчання рідної мови з урахуванням ще й таких принципів, як гуманізація та гуманітаризація; єдність національного та загальнолюдського; розвивальний характер навчання; співтворчість, співробітництво; індивідуалізація та диференціація; оптимізація, відкритість і динамічність системи. Не висуває ряд серйозних вимог до змісту сучасних підручників з української мови.

Основними функціями підручника є: інформаційна (за допомогою підручника учні опановують новий матеріал, повторюють вивчене раніше), систематизуюча відомості з предмета представлені у вигляді певної системи), трансформуюча підручник сприяє трансформації знань учнів у стійкі уміння й навички учнів), виховна (матеріали підручника мають значний виховний потенціал, дидактичний матеріал сприяє формуванню в учнів любові до своєї країни, її мови, вихованню кращих моральних якостей).

Наступною важливою функцією підручника з мови є розвивальна, яка полягає насамперед у розвитку мислення учнів, їхніх творчих здібностей, мовного чуття й реалізується імпліцитно, у доборі матеріалу, системі завдань, що поступово ускладнюються від репродуктивних до креативних.

Сучасні підручники виконують культурологічну функцію, оскільки підручник

з української мови - дієвий засіб залучення учнів до культурної спадщини українців. Культурологічна функція реалізується у двох напрямах:

□ навчання української мови в контексті української культури;

□ пізнання української культури у взаємодії з культурами інших народів.

Рефлексивно-корекційна функція підручника реалізована за допомогою вправ і завдань, тестів для самоперевірки учнів.

Підручник і програма мають спільну систему фактів, послідовність їх викладу. Однак у підручнику на відміну від програми дається визначення мовних явищ, уточнюється зміст понять, що вивчаються. Особливої уваги авторів вимагає метамова підручника, що повинна відповідати таким критеріям, як науковість, доступність, актуальність, емоційність, чіткість, послідовність.

Підручник визначає обсяг мовних відомостей з конкретних тем, містить вправи для закріплення знань, формування мовленнєвих, мовних умінь і навичок. Методично обґрунтована послідовність цих вправ сприяє формуванню мовної особистості учня.

Традиційно підручник містить такі структурні компоненти, як теоретичні відомості про мову у вигляді текстів і позатекстові компоненти; апарат організації роботи (питання, завдання); ілюстративний матеріал і апарат орієнтації (зміст, заголовки, позначки тощо).

Підручники з української мови для старших класів диференційовані залежно від профільного спрямування школи (класу): для загальноосвітніх шкіл, для поглибленого вивчення української мови, для шкіл (класів) не філологічного профілю тощо.

Для учнів, які вивчають предмет поглиблено, мова - одночасно предмет вивчення й засіб навчання. Це зумовлює зміст і побудову відповідного підручника, що повинен містити розширені відомості із загального мовознавства, послідовну реалізацію принципу історизму через уведення методично адаптованих, доступних для учнів історичних, етимологічних довідок, впровадження завдань пошуково-дослідницького характеру, що формують уміння самостійно здобувати знання, працювати з науковою й довідковою літературою, стимулюють інтерес до слова, сприяють розвиткові у старшокласників гуманітарного мислення.

У школах (класах) не філологічного профілю українська мова - засіб оволодіння іншими предметами, а також засіб здобуття професійних знань у середніх спеціальних і вищих закладах освіти. Це визначає мету підручника для старших класів не філологічного профілю: дати учням необхідні знання про українську мову, її ресурси, красу й багатство, структуру, форми реалізації; ознайомити їх з основами культури мовлення, імперативними нормами літературної мови; викласти основи ораторського мистецтва, дати уявлення про мовлення як засіб ефективного спілкування; сформувати уміння й навички ділового спілкування. Тому на перший план виходить комунікативна спрямованість у навчанні мови, збагачення словникового запасу учнів термінологічною лексикою, увага до наукового й офіційно-ділового стилів мовлення та інші аспекти, що спонукає уведення до підручника імітаційного моделювання ситуацій, риторичних завдань, зразків написання нових ділових паперів (резюме, рекомендаційний лист тощо). Підручник для шкіл не філологічного профілю повинен мати когнітивну спрямованість, що виявлятиметься в зверненні до мовного досвіду учнів, формуванні в них певних когнітивних стратегій. Так, поряд із завданнями, що передбачають аналіз і синтез, мають бути завдання, що передбачають абстрагування, вилучення інформації з різних джерел (словників, довідників, науково-популярної літератури тощо), інтегрування цієї інформації, відпрацювання процедури висунення гіпотез, індукції, дедукції.

Сучасні підручники відзначаються функціонально-стилістичним підходом до вивчення мовних одиниць, що дає змогу учням усвідомлено їх засвоїти й використовувати у власній мовленнєвій практиці

Особистісно орієнтоване навчання вимагає особистістю спрямованого підручника, що має спиратися на сучасні психологічні дослідження. З метою надання словесникові можливості вибору завдання для кожного учня з урахуванням його особистісних характеристик при доборі вправ повинен бути покладений принцип текстового навчання. Текст - природна ситуація функціонування одиниць усіх мовних рівнів, що дає можливість сформулювати значну кількість завдань на всіх рівнях, повторити мовленнєвознавчі відомості (визначити тип, стиль мовлення, засоби зв'язку речень у тексті тощо). Засвоєння учнями позамовної інформації спричиняє усвідомлене, мотивоване опанування лінгвістичних програмових відомостей, і навпаки, засвоєння мовних одиниць у їхніх функціях в умовах дискурсу допомагає адекватному сприйняттю дійсності.

Для вчителя текст - це засіб формування ціннісних орієнтацій, комунікативної, лінгвістичної, соціокультурної компетенцій учнів, для школярів текст - джерело інформації, об'єкт розуміння й вивчення. Критеріями добору текстів є високий рівень їх інформативної насиченості, актуальність, доступність, що забезпечує можливість адекватного сприйняття змісту твору синхронно з його читанням, наявність у тексті високого виховного потенціалу, наповненість дидактично значущими мовними одиницями відповідно до теми уроку, урахування психологічних особливостей реципієнтів - адресатів мовлення, досконалість відбору мовних одиниць у створенні тексту відповідного стилю мови, здатність тексту бути об'єктом пошукової діяльності учнів, спроможність тексту спонукати учнів до словесного самовдосконалення. Пріоритет повинен віддаватися високохудожнім творам національного й світового, репрезентованого українською мовою мистецтва.

Таким чином, важливою складовою сучасного підручника є відомості про традиції, побут, вірування українського народу, мовленнєвий етикет, інформація про відомих українських письменників, художників, історичних діячів, науковців. Джерелом розвитку інтересу до вивчення української мови є міжпредметні зв'язки в навчанні, особливо зв'язки мови з літературою, історією, географією, образотворчим мистецтвом, музикою. Міжпредметні зв'язки виявляються й у використанні текстів відповідної тематики. З історією народу, його життям і побутом тісно пов'язані усна народна творчість, декоративно-прикладне мистецтво. Багато мовних фактів можна пояснити за допомогою відомостей з історії традиційних українських промислів, зокрема Петриківки, Косова та ін., про життя й творчість кобзарів, народних художників, різьбярів, гончарів, вишивальниць тощо. Робота з текстами, що представляють різні напрями сучасного дискурсу в засобах масової інформації, науково-популярній літературі, зразках офіційно-ділового стилю, художніх творах, інформаційно збагачує учнів і сприяє їхній адаптації до різноманітних комунікативних ситуацій.

Ілюстративний матеріал може включатися до підручника імпліцитно (у полілогах і завданнях), експліцитно (посередництвом текстів відповідної тематики). Це сприяє формуванню культури усного й писемного мовлення учнів, вихованню поваги до української мови й народу - її носія.

Сучасна педагогіка визначила учня суб'єктом, рівноправним партнером процесу навчання. Нова педагогічна парадигма спрямовує вчителя до діалогу з учнем. Отже, є всі підстави говорити про діалогізм підручника, елементи якого знаходимо в чинних підручниках. Однак необхідно розширяти межі діалогового поля, залучати учнів до діалогу з автором підручника чи тексту, уміщеного в підручнику. Спонукають до діалогу завдання на зразок: станьте співавтором тексту, дописавши його; співавтором підручника, запропонувавши власні вправи чи опорні конспекти тощо.

Сьогодні потрібні електронні варіанти підручників, довідників, словників, що надавали б можливість учням самостійно працювати над підвищенням рівня своїх знань, умінь і навичок.